Вікіпедія

Грицяк Євген Степанович

член молодіжної організації ОУН, один з керівників повстання в Норильских таборах 1953 року
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Грицяк.

Євге́н Степа́нович Гриця́к (9 серпня 1926, с. Стецева, нині Коломийського району Івано-Франківської області — 14 травня 2017) — український громадський і військовий діяч, член молодіжної організації ОУН(м), учасник Другої світової війни, один з керівників повстання в Норильских таборах 1953 року.

Євген Степанович Грицяк
рос. Евгений Степанович Грицяк
Народився 9 серпня 1926(1926-08-09)
с. Стецева, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська республіка
Помер 14 травня 2017(2017-05-14) (90 років)
Івано-Франківська область
Громадянство  Українська держава (1941) → СРСР СРСР → Україна Україна
Національність українець
Діяльність політик, політичний в'язень, фотограф, перекладач
Галузь політична діяльність[1], фотографія[1] і перекладацтво[d][1]
Відомий завдяки один з керівників Норильського повстання
Знання мов українська[1], російська і англійська[1]
Учасник німецько-радянська війна
Партія ОУН
У шлюбі з Грицяк Марія Іванівна
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Медаль «За відвагу» — 1945Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Член районного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.[2]

Життєпис ред.

Народився 9 серпня 1926 року в с. Стецева Снятинського повіту Станиславівського воєводства (нині Снятинського району Івано-Франківської області, Україна) в родині селян Параски Іванівни Грицяк (Курилюк) (1907–?) та Степана Васильовича Грицяка (1902–1945). Євген Грицяк мав брата Петра (1932–?).

До ув'язнення ред.

Перед початком Другої світової війни закінчив Стецівську неповну середню школу, а в період німецької окупації був студентом середньої торгової школи (м. Снятин[3]). Саме тоді, юнаком 16-17 років, став членом Молодіжної мережі ОУН.

У липні 1944 мобілізований, служив солдатом 4-го Українського фронту у боях поранений, нагороджений медаллю «За Відвагу»[4]. У серпні 1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»[5].

Арешт і ув'язнення ред.

У 1949 році радянська розвідка розкрила минуле Грицяка, він був заарештований і 12 грудня 1949 засуджений до смертної кари, яку замінили на 25-літнє позбавлення волі. Карався в Джезказгані, Норильську, Владимирській в'язниці, на Тайшетській трасі, в Іркутській в'язниці, Інті та Мордовії.

 
Євген Грицяк під час конференції.

У таборах ГУЛАГу Грицяк постійно й активно протистояв сваволі табірної і в'язничної адміністрації, за що мав 42 дисциплінарні покарання і за три з них — по 1 рік закритої тюрми. Либонь, найдраматичнішим було перебування Євгена Грицяка в Норильських таборах. Уже весною 1952, коли Євген Грицяк ще був у таборі Караганди (Казахстан), у нього з'явилась ідея всегулагівського страйку, однак він розумів, що повна ізольованість людей, а головне всепроникний страх і виснаження в'язнів, роблять цю ідею нездійсненною, і вирішив провести таку акцію в своїй зоні, сподіваючись на те, що рух опору пошириться як ланцюгова реакція на інші табори. Під ту пору кількість таборів в СРСР і ув'язнених у них людей досягли небувалої величини, умови роботи й утримання людей були жахливими. Очевидно, що доведені до відчаю ще й жорстокістю та безкарністю адміністрації в'язні в багатьох місцях ГУЛАГу доходили того самого висновку — необхідно захисти свою гідність. У Караганді в'язні почали чинити спротив знущанням охорони й кримінальників. Наслідком цього в'язнів розвезли по різних таборах. Грицяк потрапив у заполярний Горлаг Норильська. Там руками в'язнів тоді будували Норильський гірничо-металургійний комбінат, вони працювали в копальні, а також будували місто. Горлаг складався з шести відділень, у кожному утримувалося по кілька тисяч осіб. У 4-му відділенні, куди спрямували Грицяка, було понад п'ять тисяч осіб. Коли в березні 1953 помер Сталін, усі сподівалися пом'якшення умов у таборах, однак у перші місяці адміністрація повелася ще жорстокіше (розпочалися розстріли непокірних і підозрюваних), що й призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні. Грицяк очолив опір у своїй 4-й зоні. 25 травня 1953 року в'язні припинили роботу просто на будмайданчику, відмовилися повертатися в житлову зону. Три дні на будмайданчик не завозили їжу. Через три дні в'язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарності з ними голодували ті, що залишалися в зоні. На роботу в'язні виходити відмовилися.

Спроби взяти в'язнів в одній із зон з допомогою солдатів з кийками і навіть офіцерів, які стріляли перед себе, не увінчалися успіхом — щільний натовп в'язнів учинив спротив, вступив у кулачний бій. Керівництво табору зміцнило охорону, але до якихось рішучих дій не вдалося. В'язні вимагали приїзду комісії з Москви й виконання їхніх вимог: припинити розстріли; скоротити робочий день до 8 годин, гарантувати вихідні дні; дозволити листуватися з близькими; вивезти із Заполяр'я всіх інвалідів; поліпшити харчування; зняти з бараків замки й ґрати, а з людей — номерні знаки; припинити катування на допитах і практику закритих судів; скасувати постанови ОСО (особливої наради) як неконституційного органу; організувати перегляд особових справ усіх політв'язнів. Ці вимоги Грицяк 6 червня пред'явив членам комісії, що приїхала з Москви. 9 червня 1953 року в'язням оголосили, що уряд задовольнив частину вимог, зокрема, в'язням дозволено відсилати 2 листи на місяць, а також мати побачення з родичами; установлюється 8-годинний робочий день і гарантуються вихідні дні; з бараків знімаються замки і ґрати, а із в'язнів — номерні знаки та інше.

Однак після цього не все обіцяне було виконане, зокрема, вивезення на материк усіх інвалідів і повна зміна керівництва Горлагу. Окрім того, розпочалися провокації. Страйк довелося продовжити. Тільки в серпні 1953, після масового розстрілу в'язнів 3-ї зони, опір був придушений.

Після цього Грицяка спровадили спочатку до в'язниці Норильська, а потім до Владимирської в'язниці.

Перебуваючи в камері-одиночці, він вивчив англійську. Мова потрібна була йому для опанування йоги, що допомогло йому вижити.[6]

Звільнення ред.

1956 року був звільнений за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР.

Він повернувся до рідного краю, працював вантажником, маляром, його навіть хвалили в місцевій газеті. Але в 1958 Євгену Грицяку заявили, що його прописка скасовується, тобто йому заборонено жити в Західній Україні, і він вимушений був полишити батьківщину. Знайшов роботу й прописався в місті Караганді.

Повторний арешт ред.

28 січня 1959 року Є. Грицяк був заарештований за постановою Президії Верховної Ради СРСР, у якій було сказано, що постанова Комісії Президії Верховної Ради СРСР від 7 липня 1956, за якою Грицяк був звільнений, скасовується з огляду на тяжкість учиненого ним злочину. Таким чином, набрав сили попередній вирок 1949 року — 25 років позбавлення волі. Усі наступні роки Грицяк домагався пояснень, у чому ж полягає тяжкість його злочину, та відповідь була одна: засуджений обґрунтовано.

1961 року Є. Грицяк: надіслав лист-протест до ЦК КПРС з приводу переслідувань його за те, що був одним із лідерів повстання в'язнів 1953, де описав становище в'язнів у Норильських таборах, сваволю й жорстокість адміністрації та пояснює, що саме проти цього повстали в'язні, а не проти радянської влади; одержав у мордовському таборі атестат про середню освіту. Начальство таборів характеризує Грицяка як добросовісного працівника з доброю поведінкою.

1964 року справу Грицяка розглядала Воєнна колегія Верховного суду СРСР, наслідком чого термін позбавлення волі був скорочений до 10 років і з нього була знята судимість. І тільки тепер Грицяк дізнався, що 1959 його винуватили в тому, що ніде не працює, не припинив антирадянської діяльності, створив у Вінницькій області Організацію українських націоналістів, чого насправді не було. На підставі матеріалів повторного слідства в 1961–1964 рр. був частково реабілітований. Повністю виправданий Івано-Франківською обласною прокуратурою за відсутністю складу злочину в 1992 році.

Друге звільнення ред.

6 жовтня 1964 Грицяк звільнений. Повернувся додому, одружився, народилася донька.

У дисидентському русі Грицяк участі не брав, проте активно займався правозахисною діяльністю, підписав заяву на підтримку «Хартії-77». Утиски не припинялися, він не міг улаштуватися на роботу, йому погрожували, що знову посадять, погрожували звільнити з роботи дружину. Грицяк вирішив емігрувати з СРСР. У 1973 він одержав виклик на виїзд до Ізраїлю від свого друга-співтабірника Авраама Шифріна[ru], з яким підтримував тісні стосунки. Однак дозволу на виїзд так і не одержав, хоч неодноразово звертався в різні інстанції, аж до Л. Брежнєва.

У 1980 закордонне видавництво «Смолоскип» видало книгу Грицяка «Короткий запис спогадів. Історія Норильського повстання», після чого розпочалися нові утиски й погрози з боку КДБ. Тоді Грицяк написав листа Леоніду Брежнєву, в якому, зокрема, писав:

  Обидва ми рівноправні громадяни Радянського Союзу і… обидва написали свої спогади. Ви писали про свій шлях, я про свій…

Ви опублікували свої спогади в Радянському Союзі і за кордоном, я — тільки за кордоном. Але Вас не викликають, як мене, в КДБ і не питають, яким шляхом Ви передали за кордон Ваші спогади, від Вас не вимагають відречення від Вашої праці… Навпаки, Вас вихваляють і Вами захоплюються…

Чому мене збираються судити? Адже Вас ніхто не судить?![7]

 
  Зовнішні відеофайли
  Євген Грицяк: спогади про Норильське повстання та деталі з життя в'язнів ГУЛАГу День-TV
  Євген Грицяк про Україну, Росію та Європу на тлі воєнних дій на Донбасі День-TV

У 1990 на запрошення Проводу ОУН Грицяк побував у США та Канаді, виступав у багатьох містах із розповідями про Норильське повстання.

1993 був запрошений адміністрацією Норильська на святкування 40-річчя міста. Був на відкритті міського музею, присвяченого, в основному, історії розвитку Горлагу та повстанню в ньому в'язнів.

Грицяк був учасником двох конференцій Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих у Києві та трьох міжнародних конференцій «Опір в ГУЛАГу». Один із його виступів був опублікований в журналі «Воля».

Розмірковуючи над питаннями добра і зла в нашому світі, Грицяк дійшов висновку, що поправити світ може тільки той, хто виправив себе. Так, він ще в неволі почав шукати шляхи самовдосконалення. Знайшов їх в ученні індуїстських йогів.

1992 року в київському видавництві «Здоров'я» вийшла «Повна ілюстрована книга йоги» в перекладі Грицяка з англійської мови, він також закінчив переклад книги Парамаганси Йогананди «Автобіографія йога[en]», яка вийшла 2015 року у видавництві Self-Realization Fellowship[en].[8][9]

Грицяк був пенсіонером і мешкав у селі Устя Івано-Франківської області.

За років Незалежності був малознаним в Україні. Увагу громадськості до Євгена Грицяка привернули публікації у газеті «День» у 2009 році, після чого Президент Віктор Ющенко нагородив його орденом «За мужність» I ступеня.[10][11]

У серпні 2016 року Євгена Грицяка нагородили медаллю «25 років незалежності України»[12][2].

Помер 14 травня 2017 року в Івано-Франківській області[13].

Похований у селі Устя Івано-Франківської області[14][15].

Відзнаки ред.

Публікації ред.

Переклади
  • Свамі Вішнудевананда. Повна ілюстрована книга з йоги / Переклад з англійської мови Є. С. Грицяка. — К. : Здоров'я, 1992. — 192 с. — ISBN 5-311-02679-0.
  • Парамаганса Йогананда. Автобіографія йога / Переклад з англійської мови Є. С. Грицяка. — Self-Realization Fellowship[en], 2015. — 538 с. — ISBN 978-0-87612-663-9.

Інтерв'ю

Євген Грицяк: спогади про Норильське повстання та деталі з життя в'язнів ГУЛАГу [Архівовано 2 листопада 2019 у Wayback Machine.]

Виноски ред.

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ а б в Указ Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 21 вересня 2016.
  3. ↑ Легенда спротиву. Помер незламний українець і легенда спротиву ГУЛАГу Євген Грицяк [Архівовано 24 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Україна молода. — № 57 (5217) (16 трав.). — С. 2. — (Втрати).
  4. ↑ Приказ подразделения №: 38/н от: 12.07.1945 [Архівовано 2012-03-15 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Акт о вручении медалей [Архівовано 2012-03-15 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. ↑ Надія Тисячна (8-9 квітня 2011). Нове покоління українців ідентифікує себе з незалежною Україною. День. с. 7. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 7 серпня 2016.
  7. ↑ Права Людини в Україні Євген Захаров. Ювілей Євгена Грицяка
  8. ↑ Олег Карп'як (22.05.2013). Йог і бандерівець: спогади керівника Норильського повстання. BBC-Україна. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 29.08.2016.
  9. ↑ Вадим Лубчак (8.08.2016). «Ганді» зупинився в Усті. День. № 140 (2016). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 29.08.2016.
  10. ↑ а б Ольга Решетилова (30 грудня 2009). Євген Грицяк: нове відкриття Україні. День. № 238. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 13 грудня 2013.
  11. ↑ а б Указ Президента України від 18 серпня 2009 року № 619/2009 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій»
  12. ↑ а б Лідера Норильського повстання Євгена Грицяка нагородили ювілейною медаллю «25 років незалежності України». УІНП. Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 29.08.2016.
  13. ↑ Zaxid.net. На Івано-Франківщині помер один з керівників Норильського повстання Євген Грицяк. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  14. ↑ /Правда, Івано-Франківськ/. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  15. ↑ Інформаційне Агентство АСС (16 травня 2017), Чернівецькі активісти попрощались із легендарним оунівцем Євгеном Грицяком, архів оригіналу за 1 грудня 2020, процитовано 21 травня 2017
  16. ↑ Указ Президента України № 1329/99 від 14 жовтня 1999 року «Про нагородження відзнаками Президента України ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років». Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 8 серпня 2016.

Література ред.

  • Сопротивление в ГУЛАГе. Воспоминания. Письма. Документы. : [рос.] / Сост.: Виленский С. С. — М. : Возвращение, 1992. — 236 с.
  • Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника.— 1977, вип. 43.— С. 81-83; вип. 45.— С. 65.
  • Український правозахисний рух. Документи і матеріали УХГ.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978.— С. 170.
  • Архів ХПГ.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грицяк_Євген_Степанович&oldid=42565333