Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

В'язниця була побудована за указом імператриці Катерини II в 1783 . В 1906 стала називатися централом[1] (центральною в'язницею)[2]. У ній містили політичних в'язнів. У будівлі пересильної в'язниці, побудованій в 1825, нині розташовано СІЗО № 1 Владимира.

На початку 1921 року Владимирський централ був перетворений на губернський ізолятор спеціального призначення — політізолятор.

Владимирська в'язниця входила в систему «особливих таборів і тюрем», організовану на основі постанови Ради Міністрів СРСР № 416–159 від 21 лютого 1948 «Про організацію таборів МВС із суворим режимом для утримання особливо небезпечних державних злочинців» для утримання засуджених до позбавлення волі шпигунів, диверсантів, терористів, троцькістів, меншовиків, есерів, анархістів, націоналістів, білоемігрантів і учасників інших антирадянських організацій, а також для утримання осіб, які становлять небезпеку за своїми антирадянськими зв'язками і ворожій діяльності.

Відомі ув'язненіРедагувати

До революції 1917 рокуРедагувати

У радянський часРедагувати

Українські в'язніРедагувати

Номерні в'язніРедагувати

Керівники прибалтійських держав:

  • № 1 — Антанас Меркіс, прем'єр-міністр Литви,
  • № 2 — Меркіс (Меркене) Марія Антонівна, дружина А. Меркіса,
  • № 4 — Меркіс Гедемін Антонович, син А. Меркіса і М. Меркене,
  • № 5 — Юозас Урбшис, міністр закордонних справ Литви,
  • № 6 — Урбшис (Урбшене) Марія Францівна, дружина Ю. Урбшиса,
  • № 7 — Мунтерс Вільгельм Миколайович, міністр закордонних справ Латвії,
  • № 8 — Мунтерс Наталія Олександрівна, дружина В. Мунтерса,
  • № 9 — Яніс Балодіс, заступник президента і військовий міністр Латвії,
  • № 10 — Балодіс Ельвіра Юліївна, дружина Я. Балодіса,
  • № 11 — Йохан Лайдонер, генерал, командувач естонською армією (30.04.1952 — помер у в'язниці 13 березня 1953),
  • № 12 — Лайдонер Марія Антонівна, дружина Й. Лайдонера,
  • № 30 — Александрас Стульгінскіс син Доменіка, президент Литви,
  • № 31 — Стасіс Шилінгас, син Адомаса, міністр юстиції, член Державної ради Литовської республіки,
  • № 32 — Юозас Тонкунас, міністр освіти Литви.

Родичі Й. В. Сталіна:

  • № 22 — Аллілуєва Євгенія Олександрівна, дружина Аллілуєва П. С. (брата дружини Сталіна Надії Аллілуєвої),
  • № 23 — Аллілуєва Ганна Сергіївна, сестра дружини Сталіна Надії Аллілуєвої.

Діячі національних республікРедагувати

Іноземні громадяниРедагувати

Воєначальники Третього райхуРедагувати
Японські військовополонені Квантунської арміїРедагувати
  • Сюн Акікуса — генерал-майор японської армії, начальник військової місії у м. Харбіні
  • Сігеру Майно — заступник міністра юстиції Маньчжоу-Го (Маньчжурської держави)
  • І Джі Юй — генерал-лейтенант японської армії, начальник штабу «Кіо-Ва-Кай», керівник релігійної громади «Червона свастика»

Інші відомі в'язніРедагувати

Сучасна ситуаціяРедагувати

Назва «Владимирський централ» стала відома багатьом завдяки пісням «Еврейский арестант» і «Владимирский централ» виконавця російського шансону Михайла Круга.

У 1996 році на території в'язниці створено музей, матеріали для якого надані Владимиро-Суздальським музеєм-заповідником.

Бібліотека Владимирського централуРедагувати

Владимирський централ був не тільки камерами для ув'язнених. Керівництво зробило його ще й тюрмою для книг. Саме сюди звозили приватні бібліотеки, незаконно вилучені з майна арештованих. Враховуючи високий рівень освіти багатьох арештантів і їх колишні посади, приватні бібліотеки (серед них і на іноземних мовах) вважались такими ж небезпечними для Кремля, як і самі арештанти. Тому книги фактично були такими ж арештантами, як і живі люди.

ПриміткиРедагувати

  1. Централ (застаріле) — центральна в'язниця ( Олександрівський, Тобольський, Ілецький, Ризький, Миколаївський, Новоборисоглібський, Новобєлгородський, Орловський, Владимирський і т. д.)
  2. Владимирский централ, ветер денежный // Новые Известия, 2005. Архів оригіналу за 2007-03-17. Процитовано 2013-04-21. 
  3. Росси Жак. Справочник по ГУЛАГу. т. 1. М.: Просвет. 1991 с. 53.
  4. AAJR — Chronologie(фр.)

ЛітератураРедагувати

  • Галаншина Т. Г. Владимирский централ / Т. Г. Галаншина, И. В. Закурдаев, С. Н. Логинов. — М.: Эксмо, 2007. — 416 с.: ил. — (История тюрем России). — 6 000 экз. — ISBN 978-5-699-20587-5.

ПосиланняРедагувати