Норильське повстання

Норильське повстання в'язнів
Дата 26 травня4 серпня 1953
Місце Горлаг, Таймирський (Долгано-Ненецький) автономний округ, Красноярський край, Російська РФСР, СРСР
Результат Придушення повстання.
Противники
Gorlag Uprising's flag.png Ув'язнені [1] Flag of the Soviet Union.svg МВС
Командувачі
Голови комітетів:
1 т/в П. А. Френкель
3 т/в Б. А. Шамаєв
4 т/в Є. С. Грицяк
5 т/в П. М. Фільнєв
6 т/в А. М. Зеленська
Голова комісії МВС:

М. В. Кузнєцов

Сили сторін
Gorlag Uprising's flag.png 16 378 осіб Flag of the Soviet Union.svg немає даних
Військові втрати
Офіційні дані:

150 осіб вбито[2]
226 осіб поранено.
Оцінка ув'язнених:
1000 осіб убито та поранено

Урядова оцінка:

немає даних

Нори́льське повста́ння — повстання політичних в'язнів Норильського концтабору, яке тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року.

Зміст

Ситуація в таборах після смерті СталінаРедагувати

Після смерті Сталіна у березні 1953 у політв'язнів з'явилася надія на пом'якшення надзвичайно жорстких табірних умов, але політичні в'язні під амністію не потрапили. Понад 70% політв'язнів були українцями, режим утримання яких був найжорсткішим. Багатьох московська влада засудила на так званий «бандерівський стандарт» — 25 років ув'язнення. Після марних сподівань на перегляд справ, конспіративні центри українських політв'язнів, які з кінця 1947 року з'явилися у кожному радянському концтаборі, почали піднімати політзеків на бунти, деякі з яких переросли у справжні повстання.

Історія ГУЛАГу знає три найбільші з них — Норильське і Воркутинське 1953-го та Кенгірське 1954 року. Саме вони докорінно змінили систему ГУЛАГу, змусивши московське керівництво реформувати її.

«Горлаг» — Норильська група концтаборівРедагувати

Норильська група концентраційних таборів СРСР розташовувалася у Таймирському (тепер Долгано-Ненецькому) окрузі Красноярського краю Росії. Усі промислові підприємства цього округу підпорядковувалися Норильському управлінню таборів, яких було близько 40. Лише в районі міста Норильськ загальна кількість ув'язнених становила не менше, ніж 50 тисяч осіб. В'язні працювали на руднику, вугільних шахтах, цегельному та мідному заводах, хлоро-кобальтовому заводі № 25, деревообробному комбінаті (ДОК), а також зводили місто Норильськ.

Початок Норильського повстанняРедагувати

Передумовами до повстання стало прибуття в Горлаг етапів з ув'язненими, які вже мали досвід участі в табірних заворушеннях 1952 року, а також смерть Сталіна (5 березня 1953) і той факт, що амністія поширилася лише на кримінальників та ув'язнених з малими термінами, відсоток яких у Горлагу був невеликий. Багато ув'язнених були політичними. При цьому джерела відзначають, що сам виступ був спровокований табірною адміністрацією (стрілянина по житлових зонах, вбивства охороною ув'язнених), імовірно навмисно — з метою виявлення та ізоляції найактивніших табірників.

25 травня того ж 1953 року були вбиті табірною охороною в'язні Жигайлов і Софроник, а також був поранений Дзюбук. Наступного дня сержант Дятлов автоматною чергою вбив трьох і поранив сімох в'язнів 4-го й 5-го табірних відділень. Саме там і почалося повстання, яке охопило всі інші відділення Норильського концтабору.

У відповідь в 4-й зоні «Горлагу» в'язні припинили роботу на будмайданчику, а на одному з будинків, так, щоб добре було видно в інших зонах, написали: «Нас убивають і морять голодом». Керівником повстання 4-ї зони був українець Євген Грицяк, який тоді залишився живий і до 2017 року проживав на Івано-Франківщині. В'язні зібрали мітинг, на якому виступив Грицяк із закликом до страйку, відмовилися повертатись у житлову зону.

« «Ми були горді за нього. На таке мало хто з десятків тисяч міг би наважитися. Він узяв на себе все: ініціативу, керівництво й повну відповідальність»  »

, — згадує один з активістів повстання львів'янин Іван Кривуцький.

Перебіг повстанняРедагувати

 
Норильське повстання на мапі стихійних повстань у Росії першої половини XX століття

Наступного дня повстанців підтримали в'язні 5-ї зони, а згодом і 6-ї (жіночої), де українки вивісили гасло «Свобода народам і людині!». 1 червня до повсталих приєдналися 1 400 в'язнів табірного відділення № 1.

5 червня 1953 року в «Горлагу» шість табірних відділень припинили роботу і виявили масову непокору табірній адміністрації у п'яти табірних відділеннях, де утримувалося 16 378 ув'язнених.

Загальновизнаним гаслом в'язнів 3-ї зони, які оголосили про повстання 4 червня, стало «Воля або смерть». Вони вивісили чорний прапор із червоною смужкою, що символізувало пролиту кров у боротьбі. Як правило, члени комітетів повсталих зон розподілили між собою обов'язки: були окремі відповідальні за інформацію, агітацію та пропаганду, роботу на кухні, у лазні та пральні, за господарські справи, медчастину, культурно-виховну роботу. У дні повстання в табірних клубах проводили репетиції гуртків, хорів, працювали бібліотеки, відбувалися концерти, в'язні організовували спортивні змагання. Комітети повсталих табірних відділень Норильська стали водночас законодавчими і виконавчими, охоронними й каральними органами. Особливо чітко під час повстання вони налагодили роботу з охорони порядку. Такій дисципліні дивувалася навіть тюремна адміністрація.

Керівниками повстання у 3-й зоні були лідери двох українських підпільних груп: відомий дисидент і правозахисник Данило Шумук (організатор Української Самодопомогової організації, створеної ще 1948 року) і Степан Семенюк (керівник націоналістичного осередку, до ув'язнення — провідник Організації українських націоналістів Луцької округи на Волині, суспільно-політичний референт обласного проводу і груп «Турів» та «Тютюнник» Воєнної Округи УПА-Північ, провідник суспільно-політичної референтури ОУН Північно-західних українських земель). «Ми пам'ятали наказ Проводу ОУН: продовжувати боротьбу за волю України й інших поневолених народів скрізь і за будь-яких обставин», — говорив пізніше Степан Семенюк, який зараз мешкає у Польщі та часто приїздить до України, зустрічається з молоддю та розповідає про ті події.

Данило Шумук (який був підлеглим Степана Семенюка в УПА на Волині), відсидів у радянських концтаборах майже 43 роки, після звільнення емігрував до Канади і лише кілька років тому повернувся у рідне село на Донеччину, де помер та похований.

Було створено страйкові комітети. На високі труби котелень були підняті чорні прапори смерті й непокори. Цілодобово завивали сирени. З повітряних зміїв над Норильськом розсипалися тисячі листівок із закликом підтримати в'язнів морально: повідомити керівництву СРСР про насилля над в'язнями в Норильських таборах… На дахах та інших високих місцях колишні моряки азбукою Морзе за допомогою кольорових прапорців узгоджували й координували дії повстанців, а також повідомляли про трагедії із зони в зону. Навіть почала регулярно випускатися стінгазета «Шило»…

Придушення повстанняРедагувати

4 липня у 4-ій зоні адміністрація поставила ультиматум: вихід за зону або розстріл. Щоб уникнути кровопролиття і зберегти людей, керівник повстання Євген Грицяк вивів усіх за зону.

Найдовше протрималася 3-тя зона, яка переважно складалася з українських і прибалтійських націоналістів, засуджених на каторжні роботи. Останній чорний прапор жалоби за вбитими побратимами, який в'язні вивісили на початку повстання, зірвали 4 серпня 1953 року, коли на територію зони в'їхало сім вантажівок з озброєними солдатами. На штурм табору мобілізували й цивільних комуністів та комсомольців Норильська, керівників підприємств і цехів заводів та фабрик. За офіційними документами загальна кількість загиблих становила до 150 людей. Їхні тіла поховали на цвинтарі під горою імені Шмідта біля міста. З усіх повстанців тюремна адміністрація виокремила 2 920 активістів — 45 із них заарештували як організаторів, 365 — посадили в тюрму, 1 500 — перевели до Магадана. Решту ізолювали у нових табірних пунктах.

Це було найперше й наймасовіше повстання після смерті Сталіна. Ключову роль у Норильському повстанні, яке тривало 61 день, відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА. Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів та кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося — заспівали свій гімн «Ще не вмерла Україна».

Наслідки та значення повстанняРедагувати

Саме з Норильського повстання почався демонтаж людиноненависницької системи Леніна—Сталіна. Майже через два місяці після Норильського повстання, у воркутинському таборі «Речлаг» теж почалися заворушення.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Копія малюнку Ольги Борисенко на обкладинці книги спогадів Євгена Грицяка «Норильске повстання» (Львів, 2004), малюнок авторизований Є. Г.
  2. Макарова Алла Норильское восстание. // Воля. 1/1993. http://www.memorial.krsk.ru/Articles/Makarova/0.htm