Гічва
Гічва (пол. Hoczew) — село в Польщі, у гміні Лісько Ліського повіту Підкарпатського воєводства, на теренах прадавніх українських земель, над річкою Сян. Із жовтня 1939 року до серпня 1944 року село було центром гміни в повіті Сянік. Населення — 752 особи (2011[1]).
Село
_2010_1.jpg) Координати 49°26′00″ пн. ш. 22°19′00″ сх. д. / 49.43333° пн. ш. 22.31667° сх. д.
|
Історія
ред.Сліди давнього городища в гирлі річок Сян і Гочівка вказують на існування тут давньоруського поселення в X—XI ст.
Село згадується в документі 1400 р. Перші відомі власники села — давньоруський рід Русин (згодом Гочевські, від назви родового гнізда), — брати Яцько (1376—1407), Юрій (+до 1407) та Іванко (1376—1388). Після загарбання Сяноцької Землі польською короною, попередники Владислава Ягайла підтвердили власність за Русинами-Гочевськими. Але згодом вони витісняються родом Балів за невідомих обставин. Перед 1427 поселення належало Матьяшу Угорцю (Matiasza Węgrzyna) сину Пйотра де Лобетанса (Piotr de Lobetans), дитини Новотанця (Nowotańca). 29 січня 1480, після смерті Яна Бала, стольника сяніцького, його сини: Матьяш II Баль, прапорщик сяніцький, кс. Пйотр Баль i Міколай I Баль, стольник сяніцький з Новотанца розділили власність батька. Миколай Баль отримав власність, що лежала біля Гочіва, у тому числі і Гочів. 19 грудня 1480 три брати Балі зробили перерозподіл володінь після смерті батька. Старшим братам (Матьяшу i кс. Пьйотрові) відійшли села: Гочів, Дзюрдзів, Терпичів (Бахлаве), Середнє Село, Березка, Вовкове Велике, Терка, Бережниця Вижня і Жерниця з лісами, які належали до тих сіл. З 1493 на місці був невеликий замок. 1519 — розділ володінь Балів від володінь Кмітів з Соб'єня — Матьяшу і кс. Пйотру Балам належать села: Гочів, Середнє Село й інші.
В 1565 село налічувало 66 селян і 43 ¾ ланів, войтівство Гочівське. 6 ланів належало до каштеляна Збігнева Сененського (Zbigniew Sienieński). Прибуток з села становив 172 зл. 1 грош. З тої місцевості походив Пйотр II Баль гербу Гоздава, син Матьяша III, шляхтич польський, який підписувався «з Гочіва». Наступні власники села — Белзецькі через шлюб Зофії Баль зі Станіславом Бельзецьким, воєводою подольським. Потім — у власності Катарини з Бельзецьких, яка вийшла заміж за Йозефа Любомирського гербу Шренява, воєводу чернігівського. В 1709 — Гочів у власності сина воєводи Адама Вельзецького, коштеляна белзецького, a з 1712 — Любомирського, князя на Віснічу і Ярославлю, генерала військ саксонських і польських. З 1720 село належало до Михала Урбанського, власника Лютовицьк, a з 1740 у власності роду Фредрів (Fredrów).
У 1867—1939 рр. Гочів — у Ліському повіті, суд посадовий у Балигороді. Під кінець XIX ст. в селі проживало 600 мешканців. У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934—1939 рр. у складі гміні Лісько. В 1921 р. — 848 осіб у 144 будинках. На 01.01.1939 у селі було 1000 жителів, з них 610 українців, 350 поляків і 40 євреїв[2]. До 1939 в селі знаходився особняк, власниками якого були Казимир Сулятицький і Станіслав Мєльнєвич.
15 вересня 1944 р. село окуповане радянськими військами. Село Гічва стало одним із осередків нової польської злочинно-шовіністичної міліції. Згідно чисельним спогадам міліціонери-нелюди проводили чисельні каральні акції по українських селах, грабували простих людей, знущались над ними, катували членів сімей українських повстанців, кидали у в'язниці, у тому числі підлітків і старих, вибивали у них інформацію тортурами, а часто і вбивали ні в чому невинних без суду і слідства.
Попри польський терор за 1945—1946 рр. незначна частина українців були примусово депортовані на територію СРСР. У 1947 р. в рамках так званої операції «Вісла» 513 українців з Гічви депортовані на понімецькі землі.
У 1975—1998 роках село належало до Кросненського воєводства.
Церква Вознесіння Господнього
ред.
Про першу церкву даних немає. Дерев'яна церква згадується в документі за 1761 р. Наступна дерев'яна збудована в 1798 р. коштами громади і Йозефа Бобовського. Остання мурована з цегли збудована в 1905 р. за проектом Є. Нагірного. Це була трикупольна парафіяльна святиня Балигородського деканату. З 1947 не діюча. На травень 1954 р. в церкві знаходились 3 вівтарі, 6 хоругов, 10 образів, 4 хрести і 4 лавиці. Церкву розібрано в 1965 р., а речі з неї передано до церкви в с. Дзюрдзів. Пресвітерія мурована збудована в ХІХ ст. і вкомпонована в частину церковного входу. В даний час у ній — етнографічний музей.
На 1785 рік селу належало 10.03 кв км земельних угідь, мешканці: 253 греко-католики, 145 римо-католиків і 12 юдеїв.
Кількість вірних, греко-католиків: 1840—266 осіб, 1859—290 осіб, 1879—294 особи, 1899—436 осіб, 1926—551 особа, 1936—615 осіб.
Крім цього, в 1938 в селі мешкало 250 римо-католиків і 41 юдей.
Відомі люди
ред.- Козак Іван — Доктор права, сотник УГА, і сотник Армії УНР.
Демографія
ред.Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][3]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 378 | 104 | 238 | 36 |
| Жінки | 374 | 74 | 229 | 71 |
| Разом | 752 | 178 | 467 | 107 |
Примітки
ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гічва
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 42.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
Література і джерела
ред.- Hoczew // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 86. (пол.)
- Hoczew // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 564. (пол.)
- Aleksander Fredro — opis wsi, Pamiętniki W dolinie nad brzegami rzeki płynącej do Sanu, ujrzeliśmy szczątki niewielkiego zamku. Obok biały dworek i gospodarskie, dość porządne zabudowania. Dalej kościółek karczma i chaty, wzdłuż łęgu rozsypane. To była Hoczew.
- Akta Grodzkie i Ziemskie z archiwum tzw. bednadyńskiego
- Akta konsystorskie t. XV Acta consistorialia premisliensia. Przemyśl
- Achiwum parafialne w Hoczwi — dokumenty i metryki
- https://web.archive.org/web/20161007123922/http://boyko.info/places/hoczew-гічва-гочів/genealogy/
- Stanisław Stadnicki. O wsiach na prawie wołoskiem. BO. 1848
- Gazeta lwowska. O kniastwach we wsiach wołoskich. 1853
- Kodeks Dyplomatyczny Małopolski t. III. Piekosiński. Kraków 1876
- Грицков'ян Ярослав. Осередки української долі. Історія сіл Березка та Воля Матіяшова. Дрогобич, 2005. 304 с.
- Herbarz Polski. t. I. A. Bonieckiego
- Orichoviana, opera inedita et espistole . Stanisław Orzechowski vol. I, Kraków 1891.
- Jan hr. Drohojowski. Kronika Drohojowskich. Kraków. 1904
- Central Statistical Office (GUS) – TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 8 жовтня 2012.
- Українська Галицька Армія — У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях, том IV — Вінніпег. 1968. с. 282
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |