Городок (Бердичівський район)
Городо́к — село в Україні, у Ружинській селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Населення становить 560 осіб (2001). У 1923—2020 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
| село Городок | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Бердичівський район |
| Тер. громада | Ружинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA18020130100092471 
|
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1257 |
| Населення | 560 (2001) |
| Площа | 1,899 км² |
| Густота населення | 294,89 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13648 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°36′01″ пн. ш. 29°11′42″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
246 м[1] |
| Водойми | р. Білуга |
| Найближча залізнична станція | Зарудинці |
| Відстань до залізничної станції |
6 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. О. Бурди, 44, с-ще Ружин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13601 |
| Карта | |
  Городок | |
 Городок | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Загальна інформація
ред.Розташоване на берегах річки Білуга, за 13 км східніше від Ружина, за 6 км від найближчої залізничної станції Зарудинці[2].
Населення
ред.В середині 19 століття в селі налічувалося 616 жителів, з них 526 православних, 90 католиків[3], в другій половині 19 століття — 689 жителів, з них 582 православних, 107 католиків[4].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 1 058 осіб, з них: православних — 877, римокатоликів — 159, чоловіків — 513, жінок — 545[5].
Наприкінці 19 століття налічувалося 1 057 мешканців, з них 518 чоловіків та 539 жінок, дворів — 166[6], або 954 особи, дворів — 138[7].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 533 особи, з них 737 чоловіків та 796 жінок; за національністю: українців — 1 258, росіян — 33, євреїв — 10, поляків — 228, інших — 4. Кількість господарств — 350, з них несільського типу — 13[8].
На початок 1970-х років в селі було 339 дворів із населенням 983 особи[2].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 667 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 560 осіб[9].
Історія
ред.Час заснування невідомий[8]. Перша літописна згадка про село належить до 1257 року[2].
У 18 столітті село належало до Погребиського ключа, у 1741 році було там 30 дворів[3]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як село Погребиського ключа, було там 30 дворів[10]. У 1818 році граф Северин Ржевуський продав Городок із Сахнами Валентію Абрамовичу, після смерті якого у 1840 році власність перейшла до його сина Леопольда Абрамовича.
В другій половині 19 століття — село Ширмівської волості Бердичівського повіту Київської губернії. Розміщувалося на обидвох берегах річки Гопчиці, в котру біля самого поселення впадає струмок Самець, за 14 верст від Погребища. Землі 2 443 десятини відбірного чорнозему, великий землевласник — Леопольд Абрамович, якому належали також Сахни. Дерев'яну церкву збудовано у 1781 році замість попередньої, збудованої у 1722 році, яка стояла на іншому місці. При церкві було 48 десятин землі, церковно-парафіяльна школа[3][4].
Наприкінці 19 століття — поміщицьке село Ширмівської волості Бердичівського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру м. Бердичів, де знаходилася також найближча поштова казенна станція — 60 верст, до волосного центру с. Ширмівка, де знаходилася також найближча поштова земська станція — 9 верст, до найближчих телеграфної та поштової казенної станції в Зарудинцях — 6 верст, до найближчої залізничної станції Зарудинці — 6 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство. В поселенні числилося 2 432 десятини землі, з них 1 607,25 десятини належало поміщикам, 617,75 десятини — селянам, 154,25 десятини — іншим прошаркам населення і 53,5 десятини — церквам. Власником села був Леон Леопольдович Абрамович, якому належало 1 514 десятин землі, господарював у маєтку особисто. Господарство у поміщика та селян велося за трипільною сівозміною. В селі були православна церква, церковно-парафіяльна школа, цегельня, водяний млин, кузня. Пожежна команда складалася із 2 бочок та 2 багрів[6][7].
У 1923 році увійшло до складу новоствореної Городоцької сільської ради, яка 7 березня 1923 року включена до складу новоутвореного Білилівського району Бердичівської округи; адміністративний центр ради. 27 березня 1925 року, в складі сільської ради, передане до Ружинського району Бердичівської округи[11]. Відстань до районного центру містечка Ружин становила 12 верст, до окружного центру в Бердичеві — 65 верст, до найближчої залізничної станції Зарудинці — 4 версти[8].
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 217 жителів села[12].
На фронтах Другої світової війни воювало 137 селян, 63 з них нагороджені орденами й медалями, 88 загинули. На їх честь у 1966 році встановлено пам'ятник[2].
30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Попільнянського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Ружинського району Житомирської області[11].
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 518 га угідь, з них 1 446 га — рілля. Спеціалізація: вирощування зернових культур та буряків, м'ясо-молочне тваринництво. 35 селян нагороджені орденами й медалями СРСР, серед них голову колгоспу О. П. Кислюка — орденом Леніна. У селі були восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячі яслв, магазин[2].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Городоцької сільської ради Ружинського району включено до складу новоутвореної Ружинської селищної територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[13].
Відомі люди
ред.- Іщук Арсен Олексійович (1908—1982) — український радянський літературознавець і письменник, автор роману-хроніки «Вербівчани».
Примітки
ред.- ↑ Погода в селі Городок. Архів оригіналу за 19 грудня 2011. Процитовано 3 лютого 2008.
- ↑ а б в г д Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Городок, Ружинський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
- ↑ а б в Похилевич Л. (1864). Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи или Статистическія, историческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерской Лавры. с. 269. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 4 травня 2025.
- ↑ а б Horodok (Gródek)… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 142. (пол.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 80. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б 4. Селеніе Городокъ (владельческое). // Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Кіевскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Київ: Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10. 1900. с. 430-431. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 4 травня 2025.
- ↑ а б Gródek, Horodek 1.) wieś po obu brzegach… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 535. (пол.)
- ↑ а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 100-101. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 4 травня 2025.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 4 травня 2025.
- ↑ Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 83. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 4 травня 2025.
- ↑ а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 250. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 4 травня 2025.
- ↑ Городок. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 15 липня 2023.
Посилання
ред.- Погода в селі Городок [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]