Гончаров Петро Григорович
Петро Григорович Гончаров (* 18 жовтня 1888, Київ — † 20 травня 1970, Київ) — український хоровий диригент, композитор.
| Петро Григорович Гончаров | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 18 жовтня 1888 |
| Місце народження | Київ |
| Дата смерті | 20 травня 1970 (81 рік) |
| Місце смерті | Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство |
 Російська імперія,  СРСР |
| Професія | хоровий диригент, композитор |
| Освіта | музичне училище Балтійського флоту |
| Праця в операх |
Національна опера України імені Тараса Шевченка Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької |
| Жанр | Хорова музика |
| Колективи |
Національна заслужена академічна капела України «Думка» Державна заслужена хорова капела України «Трембіта» |
| Нагороди |
 |
Життєпис ред.
Народився у незаможній сім'ї робітників. Змалку співав у церковних хорах. У 1907 році закінчив музичне училище Балтійського флоту по класу кларнета, згодом брав уроки диригування, читання оркестрової партитури, гармонії і композиції у Рейнгольда Глієра. До себе у хор Гончарова взяв Олександр Кошиць. Тут юнак на практиці навчався диригувати.
З 1907 р. був регентом хорів провідних київських соборів — Володимирського, а з 1921 року десятиліття очолював хор Софійського собору.
З 1906 р. — диригент хорів театрів Миколи Садовського, Панаса Саксаганського. Співпрацював з Лесем Курбасом, Анатолієм Петрицьким.
Був організатором і багато років керував капелою Південно-Західної залізниці, за що був удостоєний звання «Почесний залізничник»[1]. Працював художнім керівником капели «Думка», київської опери (1920–1924), Української музичної драми 1919 року.
У 1921 році після важкої хвороби втратив зір, після чого вивчив всі хорові твори напам'ять.
Навесні 1940 року Гончаров опинився у Львові. Тут після приходу радянської влади було створено капелу «Трембіта». Її диригентом якраз став Петро Гончаров. У той же час працював диригентом і для оркестру й хору і у львівській опері.
Після приходу в Україну нацистів Гончаров повернувся до Києва й знову став регентом Володимирського собору. Тоді його фашисти за талант і працьовитість (інших заслуг перед новою владою він не мав) нагородили залізним хрестом. «Це є хрест на мою могилу», — сказав рідним Петро Григорович. І виявився, у великій мірі, провидцем. Ця подія вкрай негативно вплинула на його подальше життя.
У 1942 році Гончаров організував у Києві концерт під назвою «На зло ворогам». До програми потрапила кантата Лисенка «Б'ють пороги». За виконання цього революційного твору німецька влада не виплатила диригенту обіцяного гонорару.
До кінця життя проживав у будинку на вулиці Володимирській, 20. Похований на Байковому цвинтарі. Пам'ятник на могилі встановила своїм коштом колишня хористка Гончарова, котра емігрувала до Швейцарії.
Родина Гончарова задовго після його смерті, аж у 1990-х, дізналася про те, що він був диригентом. «Нам ніхто ніколи не говорив про те, що дідусь писав церковну музику. Десь на початку 90-х минулого століття на Різдво Христове мій чоловік Богдан, артист капели „Думка“, який співав у хорі Володимирського собору, натрапив на ноти творів Гончарова, мого рідного дідуся. Згодом ми дізналися, що в одному з канадських журналів була опублікована велика стаття Павла Маценка, присвячена творчості Гончарова», — розповіла онука диригента Ніна Дунь.
Творчість ред.
- «Хресту Твоєму».
- «Служба визволення».
- Є автором «Літургії» для змішаного хору з кількома варіантами виконання кількох її частин. Усі частини написані в різних тональностях.
- Голосить звістку (для мішаного хору)[2].
Примітки ред.
- ↑ [[https://web.archive.org/web/20131111050828/http://www.parafia.org.ua/person/honcharov-petro/ Архівовано 11 листопада 2013 у Wayback Machine.] «Наша Парафія». Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів]
- ↑ [[https://web.archive.org/web/20220323143859/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_vfmf/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=VFMF&P21DBN=VFMF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullw&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=3&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Гончаров%2C%20Петро%20Григорович Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.] Музичний фонд Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського]
Джерела ред.
- Всеукраїнська експертна мережа. Цей день в історії — події та люди. 18 жовтня [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- «Дзеркало тижня» № 20 (33) 20 — 26 травня 1995. «Нагороджений … забуттям»[недоступне посилання з липня 2019]
- Петро Гончаров. До 125-річчя від дня народження//Степан Налєпа, «Успенська вежа», листопад 2013.
- Українська духовна музика
Посилання ред.
- Гончаров Петро Григорович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 497-498.