Відкрити головне меню

Сергі́й Петро́вич Голова́тий  — народився 29 травня 1954 р. в Одесі в родині військовослужбовця. Український юрист, письменник і політик. Колишній член КПРС[1] та п'яти депутатських фракцій і груп (зокрема, Партії регіонів).

Сергій Петрович Головатий
Сергій Петрович Головатий
Головатий Сергій Петрович

Час на посаді:
27 вересня 2005 — 4 серпня 2006
Президент  Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр  Юрій Єхануров
ПопередникРоман Зварич
НаступникРоман Зварич

Час на посаді:
27 вересня 1995 — 21 серпня 1997
ПрезидентЛеонід Кучма
Прем'єр-міністр  Євген Марчук
Павло Лазаренко
ПопередникВасиль Онопенко
НаступникСюзанна Станік

Час на посаді:
2 березня 2018 — відповідно до законодавства
ПрезидентПетро Порошенко

Народився29 травня 1954(1954-05-29) (64 роки)
місто Одеса
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Політична партіябезпартійний
РідняБатько — Петро Харитонович (1922); мати — Надія Тимофіївна (1930)
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України 15 травня 1990 10 травня 1994
2-го скликання
безпартійний (група «Реформи») 11 лютого 1994 4 липня 1996
3-го скликання
безпартійний (група «Незалежні») 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (БЮТ)) 14 травня 2002 20 жовтня 2005
5-го скликання
безпартійний (НУ) 25 травня 2006 23 листопада 2007
6-го скликання
безпартійний (Партія Регіонів) 23 листопада 2007 12 грудня 2012

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 29 травня 1954 в Одесі, українець. Батько Петро Харитонович (1922) — інвалід війни, викладач військової підготовки в школі, пенсіонер; мати Надія Тимофіївна (1930) — вчителька російської мови і літератури, пенсіонерка.

1955 року батьки (обоє — родом з Шевченкового краю, села Вільшани, що поблизу Моринець і Шевченкового/Кирилівки на Черкащині) у зв'язку із переведенням батька на інвалідність (унаслідок контузії, отриманої під час Другої Світової війни) та звільненням з лав ЗС СРСР переїхали на проживання до Сміли на Черкащині.

Освіта вища, У 1977 р. закінчив Київський державний університет, факультет міжнародних відносин та міжнародного права, юрист-міжнародник, референт-перекладач англійської мови. Кандидат юридичних наук з 1980 р.

19811987 — викладач кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету.

  • Жовтень 1971 — серпень 1972 — робітник Смілянського хлібокомбінату Черкаської області.
  • Серпень 1972 — червень 1977 — студент, вересень 1977 — березень 1978 — старший інженер групи прийому іноземних спеціалістів ректорату, березень 1978 — жовтень 1980 — аспірант Київського університету імені Тараса Шевченка.
  • Листопад 1980 — червень 1986 — молодший науковий працівник, червень 1986 — лютий 1988 — старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.
  • Лютий — липень 1988 — старший науковий працівник Тимчасового молодіжного творчого колективу «Закон про молодь» Науково-дослідного центру Вищої комсомольської школи при ЦК ЛКСМУ.
  • Липень 1988 — серпень 1990 — старший науковий працівник Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР.

ОсвітаРедагувати

Із 1961 по 1971 рр. — здобував середню освіту у Смілянській середній школі № 1, яку закінчив із золотою медаллю. По закінченню школи спробував вступити до Московського державного інститут міжнародних відносин (МДІМВ).

Вищу освіту здобув, закінчивши з відзнакою (червоний диплом) факультет міжнародних відносин та міжнародного права КДУ за спеціальністю «міжнародне право» (1972—1977 рр.).

По закінченні університету — за розподілом працював на посаді старшого інженера групи прийому іноземних спеціалістів у ректораті КДУ (1972—1977 рр.) та продовжував навчання, вступивши до аспірантури (на заочну форму) на кафедрі історії і права країн Азії, Африки і Латинської Америки. Від березня 1978 р. продовжував навчання там в аспірантурі там же — за очною формою (стаціонар).

У грудні 1980 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня «кандидат юридичних наук» за спеціальністю «міжнародне право». У 2009 р. рішенням Вченої ради Київського університету імені Т. Шевченка за підсумками захисту дисертації — присвоєно науковий ступінь «доктор юридичних наук» за спеціальністю «теорія та історія держави і права; історія політичних і правничих учень».

Трудова діяльністьРедагувати

Розпочав трудову діяльність, працюючи укладачем готової продукції Смілянського хлібокомбінату (1971—1972 рр.). Основні етапи наступного періоду трудової діяльності включають роботу в Інституті соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР на посадах молодшого наукового (1980—1987 рр.) та старшого наукового (1987—1990 рр.) працівника. У 1988 р. був відряджений для роботи (на посаді старшого наукового працівника) у складі Тимчасового творчого науково-дослідницького колективу «Закон про молодь», утвореного на базі Науково-дослідницького центру Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ.

За рішенням Президії Академії наук СРСР (1988 р.) отримав вчене звання — старший науковий працівник (за спеціальністю «міжнародне право»).

З 1981 р. по 1985 р. працював (на умовах сумісництва) викладачем кафедри міжнародного права КДУ. У 2011—2013 рр. — професор кафедри теорії права КНУ.

Громадсько-політична діяльністьРедагувати

Громадсько-політичну діяльність розпочав наприкінці 1988 р., приєднавшись до заснування у березні 1989 р. Товариства української мови ім. Шевченка та у вересні 1989 р. Народного руху України. Брав участь у складанні установчих документів Товариства та Програми і Статуту Руху.

Балотуючись до Верховної Ради Української УРСР на політичній платформі Руху, вперше був обраний до українського парламенту в березні 1990 р., і як наслідок — Секретаріат ЦК КПУ виключив з лав КПРС з формулюванням: «За сепаратистські настрої та спробу створити альтернативну до КПРС партію». Відтоді і по червень 2014 р. — позапартійний. Від червня 2014 р. — член політичної партії «Сила і Честь» (член політради партії).

У рамках громадської діяльності обирався на керівні посади у громадських організаціях правничої професії національного та міжнародного рівнів як:

  • президент Асоціації українських правників (1990—1995 рр.),
  • президент Світового конгресу українських юристів (1992—1994 рр.),
  • президент Української правничої фундації (1992—2009 рр.).

Очолюючи УПФ, ініціював заснування Українського центру прав людини (1993 р.), часопису «Українське право» (1994 р.), Українського центру правничих студій (1995 р.), щоквартального журналу «Практика Європейського Суду з прав людини» (1999 р.).

Був ініціатором заснованої указом Президента України у 1994 р. нової української традиції щорічно 8 жовтня відзначати як єдине професійне свято усіх правників церемонією «Відкриття Року Права»[2].

Робота у ВРУРедагувати

Був обраний народним депутатом України у шести скликаннях Верховної Ради України (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр..).

  • Нардеп 12(1)-го скликання з березня 1990 р. (2-й тур) до квітня 1994 р. по Сирецькому виборчому округу № 18, м. Київ. На час виборів: старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР, член КПРС до березня 1990 р.
  • Нардеп 2-го скликання з березня 1994 р. (1-й тур) по Сирецькому виборчому округу № 19, місто Київ, висунутий виборцями. Голова підкомісії з європейських зв'язків Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член групи «Реформи» (4 липня 1996 р. — ВР достроково припинила повноваження народного депутата згідно з поданою заявою).
  • Нардеп 3-го скликання з березня 1998 р. по квітень 2002 р. по виборчому округу № 222, місто Київ від виборчого блоку «Вперед, Україно!». На час виборів: президент Благодійного фонду «Українська правнича фундація», безпартійний. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998, з 2000 — Комітет у закордонних справах). Член групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).
  • Нардеп 4-го скликання з квітня 2002 р. по жовтень 2005 р. від Блоку Тимошенко, № 12 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Блоку Юлії Тимошенко (травень 2002 — вересень 2005), позафракційний (вересень — жовтень 2005). Голова підкомітету з питань Конституції, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з конституційних питань) Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 20 жовтня 2005.
  • Нардеп 5-го скликання з квітня 2006 р. по листопад 2007 р. від Блоку «Наша Україна», № 43 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Член Комітету з питань правосуддя (з липня 2006).
  • Нардеп 6-го скликання з листопада 2007 р. по грудень 2012 р. від Партії регіонів, № 93 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007), голова підкомітету з питань Конституції, Конституції АР Крим, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з січня 2008).
  • З 1992 р. по 1996 р. був членом Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України, а з лютого 2008 р. — член Національної конституційної ради[3]
  • З весни 2015 року член Конституційної Комісії[4]. 2 лютого 2016 року був призначений заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право»[5]

РоботиРедагувати

Робота в Кабміні УкраїниРедагувати

  • Працював на посаді міністра юстиції у складі трьох урядів (1995—1996 рр.; 1996—1997 рр.; 2005—2006 рр.).
  • З 27 вересня 1995 — Міністр юстиції України (указ Президента № 886/95)[6].
  • З 12 липня 1996 — Міністр юстиції України (указ Президента № 542/96)[7]
  • З 27 вересня 2005 — 4 серпня 2006 р. — Міністр юстиції України (указ Президента № 1425/2005)[8].
  • На посаді міністра юстиції ініціював заснування Української кодифікаційної комісії (1995 р.) та Української комісії з питань правничої термінології (1995 р.).

Робота в Конституційному СудіРедагувати

Інші державні органиРедагувати

  • Голова Української комісії з питань правничої термінології (1995—2000 рр.);
  • Голова Комісії з питань підготовки проекту нового Цивільного кодексу (1995—1997 рр.);
  • Голова робочої групи з підготовки нового Адміністративного кодексу (1997 р.);
  • Голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2005—2007 рр.)[11];
  • Голова Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2010—2015 рр.);[12]
  • Член Вищої ради юстиції (2005—2006 рр.);
  • Член Ради національної безпеки і оборони України (1996—1997 та 2006 рр.).[13]
  • Керівник делегації України до ФРН для участі в юридичних консультаціях у «Нормандському форматі» з питань імплементації Мінських домовленостей (20 серпня 2015 р.)
  • 27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України.[14] 2 березня склав присягу і приступив до виконання судівських обов'язків.[15]

Робота в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ)Редагувати

Від 1995 р. безперервно перебував у складі української делегації до Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), де обіймав посади:

  • Віце-президента ПАРЄ (2006—2009 рр.);
  • Голови Комітету з правил процедури та імунітетів (2002—2005 рр.);
  • Голови Комітету з юридичних питань і прав людини (2005—2006 рр.);
  • Голови Комітету з дотримання державами-членами Ради Європи обов'язків та зобов'язань (Моніторинговий комітет, 2008—2010 рр.);
  • Заступника голови Комітету з юридичних питань та прав людини (із січня 2010 р.).

Із січня 2002 р. по січень 2010 р. — член Бюро ПАРЄ. У 2009 р. входив до складу Номінаційного комітету з присудження премії ПАРЄ в галузі прав людини.

Робота у Венеційській комісіїРедагувати

Наукова діяльністьРедагувати

  • Член-кореспондент Академії правничих наук України (від 1996 р.)
  • Член Міжнародної асоціації конституційного права (від 2008 р.)
  • Член редколегії юридичного журналу «Право України» (від 2013 р.)
  • Член Наукової ради юридичного журналу «Право України» (від 2017 р.)

Наукова діяльність за кордономРедагувати

  • упродовж липня-грудня 2001 р. — науковий дослідник Інституту Макса-Планка з порівняльного публічного права і міжнародного права (м. Гайдельберг, Німеччина);
  • упродовж вересня 2002 р. — червня 2003 р. — старший науковий дослідник Школи права Єйльського університету за Програмою обмінів Фулбрайта (м. Нью Гейвен, США);
  • упродовж листопада 2013 р.- березня 2014 р. — науковий дослідник Інституту Макса-Планка із зарубіжного та міжнародного кримінального права (м. Фрайбург, Німеччина).

Напрямки наукової діяльності: міжнародне публічне право, теорія права, конституційне право, права людини. Брав участь в багатьох міжнародних конференціях, семінарах симпозіумах з питань міжнародного права, конституційного права, демократії, прав людини, верховенства права.

Опублікував понад 200 наукових праць з питань міжнародного та конституційного права. Головною публікацією є монографія: «Верховенство права»: Монографія (у трьох книгах) (К., 2006; 1747 стор.), на яку є два посилання в спеціальній Доповіді Венеційської Комісії про верховенство права[19]. Черговою працею Сергія Головатого є книга «Про людські права. Лекції» (К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016, 760 стор.)

Автор нового українського слова правовладдя — як досконалішого варіанту передавання сутності поняття «the Rule of Law» (що на початку 1990-х років українською було ним же запроваджено як «верховенство права»).

Автор перекладу українською мовою документа Венеційської комісії "Rule of Law Checklist" (CDL-AD (2016) 007) під назвою "Мірило правовладдя" [20].

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Сергій Руденко: Біло-синій Головатий. Українська правда - Блоги. Процитовано 2017-10-02. 
  2. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про запровадження в Україні «Відкриття Року Права»
  3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про склад Національної конституційної ради
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про питання Конституційної Комісії
  5. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія)
  6. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого Міністром юстиції України
  7. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого Міністром юстиції України
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого Міністром юстиції України
  9. Указ Президента України №-45/2018 від 27.02.2018
  10. Двоє суддів Конституційного суду склали присягу /Укрінформ, 2.3.2018/
  11. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права
  12. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права
  13. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про внесення змін до Указу Президента України від 8 лютого 2005 року N 208
  14. Указ Президента України №-45/2018 від 27.02.2018
  15. Двоє суддів Конституційного суду склали присягу /Укрінформ, 2.3.2018/
  16. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С. Головатого членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія)
  17. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 29/2016 Про призначення С.Головатого заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія)
  18. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ про призначення С.Головатого членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія)
  19. Верховенство права
  20. Європейська комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія). Мірило правовладдя. Ухвалено на 106-му пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)
  21. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про присвоєння почесних звань України представникам юридичної професії
  22. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Попередник: 8-й Міністр юстиції України
27 вересня 20054 серпня 2006
Наступник:
Зварич Роман Михайлович Зварич Роман Михайлович
Попередник: 4-й Міністр юстиції України
27 вересня 199521 серпня 1997
Наступник:
Онопенко Василь Васильович Станік Сюзанна Романівна