Вікіпедія

Гнатів Микола-Ярослав Миколайович

український фахівець з інформатики, письменник (прозаїк), історик, літературознавець, краєзнавець, громадський і політичний діяч
(Перенаправлено з Гнатів Ярослав-Микола)
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (жовтень 2016)
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (жовтень 2016)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гнатів.

Микола-Ярослав Гнатів
Народився 29 жовтня 1937(1937-10-29)
Миколаїв, Жидачівський повіт, Польща
Помер 11 липня 2015(2015-07-11) (77 років)
Львів
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність інформатик
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Мова творів українська
Членство Національна спілка письменників України
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2011
Могила Миколи-Ярослава Гнатіва

Мико́ла-Яросла́в Микола́йович Гна́тів (псевдоніми: Сергій Ярошинський, Ярослав Миколович, В.Столецький, Пан Никтарський; нар. 29 жовтня 1937, Миколаїв, Львівська область — пом. 11 липня 2015 [1], Львів) — український фахівець з інформатики, письменник (прозаїк), історик, літературознавець, краєзнавець, громадський і політичний діяч. У широких колах львів'ян був знаний як «Ярко» чи «Миколович» [2]. Член Національної Спілки письменників України (1997). Доцент кафедри електронних обчислювальних машин НУ «Львівська політехніка» [3]. Лауреат Шевченківської премії (2011).

Життєпис ред.

Походження ред.

Син корінних миколаївських міщан Марії Гнатівни Старовецької і Миколи Миколовича Гнатіва.

За його ж свідченням, «родина Гнатівих – корінні копачі, вперше зафіксовані в джерелах в т. з. “Дезидератах вільності”, які підписали 16 травня 1616 року 247 міщан, протестуючи проти свавілля старостинської адміністрації і попрання прав міщан Миколаєва. Гнатіви належали до цеху шевців, представники цієї родини дали кілька поколінь знаних майстрів» [2].

Народився у Миколаєві над Дністром (тепер Львівська область).

Після закінчення Миколаївської середньої школи №1 у 1954 році вступив до Львівського політехнічного інституту, з якого 1956 року був виключений «за поступок, позорящий звание советского студента», і скерований на «перевиховання» до війська. Після служби у війську (1956–1959) закінчив Львівський політехнічний інститут (грудень 1964) і отримав роботу у цьому ж навчальному закладі. Працював на різних посадах — від асистента до старшого наукового співробітника та доцента кафедри «Автоматизовані системи управління».

Кінець 1980-х рр. — належав до середовища самвидавчого альманаху "Євшан-зілля".

Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998). Був редактором і видавцем (1992–1995) «Інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області», у якому опублікував цикл статей та нарисів з питань управління майном та його приватизації. У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).

З 2000 [4] або 2001 [5] року — президент "Академічної Академії".

Помер 11 липня 2015 року. Похований на цвинтарі у м. Миколаїв .

Сім'я ред.

Дружина Юліана Устиянович, дочка Наталка й онук Теодор Рожанківський.

Внесок у літературу і науку ред.

Ярослав Гнатів є автором понад 100 наукових праць з інформатики, зокрема в області обробки зорових та слухових зображень, має 10 авторських свідоцтв на винаходи (нагороджений Знаком «Изобретатель СССР»).

Як літератор уперше виступив (на запрошення Романа Федоріва) у журналі «Жовтень» №7 за 1977 рік із публікацією «Червоні коні» (повість-есе). Згодом друкував свої твори у журналах «Дзвін» (Львів), «Всесвіт» (Київ), «Київська церква» (Київ-Львів), в альманасі «Молодий буковинець» (Чернівці), у часописах «Ленінська молодь» (згодом «Молода Галичина»), «Віра батьків», «Мета», «Шлях перемоги» тощо. У часи цензурних обмежень його літературні праці публікувались у часописах «Наше слово» (Варшава), «Гомін України» (Монреаль, Канада) та самвидавчому альманасі «Євшан-зілля», де вів рубрику «Весела гласність», під псевдонімами «Ярослав Николович», «Василь Столецький», «Сергій Ярошевський», «Пан Нектарський».

Книги ред.

  • «Віра Батьків»,
  • «Кам'яна Господиня»,
  • «Коли прокидається Лицар»,
  • «Біля паплі»,
  • «Стрільбицькі князі» [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.],
  • «Закувала зозуленька ой під Чернелицев»,
  • «Між вогнями. Микола Устиянович»,
  • «Іван Франко» (10-томний біографічний цикл) (останні два — у співавторстві з Р.Гораком).

Друковані праці ред.

У співавторстві з Романом Гораком ред.

  • десятитомник «Іван Франко» (Шевченківська премія 2011 року)
    • книга перша «Рід Якова» (2000)
    • книга друга «Цілком нормальна школа» (2001)
    • книга третя «Гімназія» (2002)
    • книга четверта «Університет» (2004)
    • книга п'ята «Не пора!» (2005)
    • книга шоста «В поті чола» (2005)
    • книга сьома «Протистояння» (2006)
    • книга восьма «Роки страждань» (2007)
    • книга дев'ята «Катастрофа» (2008)
    • книга десята «Quo tendis» (2009, у двох частинах — «Відхід» і «У притворі вічності»).
  • Нестаничі, Шашкевича, 43 // Жовтень, 1984, № 1 (про перебування Маркіяна Шашкевича в селі Нестаничі)
  • Запросини на жентицю // Жовтень, 1984, № 5 (про перипетії довкола встановлення авторства листа до Маркіяна Шашкевича від 10 травня 1839; автори спростовують усталене доти авторство цього листа, приписуване Миколі Устияновичу, а встановлюють справжнього автора — Маркіянового брата Миколу).
  • Там, де народилася «Читанка» // Жовтень, 1986, № 9 (до 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича; встановлено точну адресу будинку на вул. Коперника, 27 у Львові, у якому М.Шашкевич жив у 1824—1825 і 1830—1831 рр. і створив свою «Читанку»).
  • [1] [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.].
  • Чому «Русалка Дністровая» народилася на берегах Дунаю? // Всесвіт, 1988, № 12 (про історію видання першого українського альманаху)

Нагороди ред.

  • Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
  • Лауреат Шевченківської премії (2011).
  • Лауреат премії з номінації «Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади» імені Михайла Возняка.

Примітки ред.

  1. ↑ Львівська обласна універсальна наукова бібліотека [Архівовано 20 липня 2015 у Wayback Machine.], 13 липня 2015
  2. ↑ а б в Іван Лучук. Незабутній пан Никтарський. Світлій пам'яті Ярослава Гнатіва [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.] // Zbruch, 12 липня 2015
  3. ↑ Прес-служба НУ «Львівська політехніка», 12 вересня 2013. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 12 липня 2015.
  4. ↑ Мирослав Ґудз. In memorium. Ярко зблизька. // Zbruch, 19.08.2015. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 19 вересня 2016.
  5. ↑ Юрій Винничук. Кнайпи львівської богеми – 2 // Zbruch, 24.07.2016. Архів оригіналу за 27 липня 2016. Процитовано 8 серпня 2016.
  6. ↑ Іван Лучук. Ярослав Гнатів — колоритний персонаж львівського пейзажу // zaxid.net. 22.10.2012. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 12 липня 2015.

Про нього ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гнатів_Микола-Ярослав_Миколайович&oldid=42235511