Відкрити головне меню

Гли́нівці (до 7 червня 1946 — Ляхівці) — село в Україні, в Червоненській селищній територіальній громаді Андрушівського району Житомирської області. Населення становить 648 осіб.

село Глинівці
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Андрушівський район
Громада Червоненська селищна громада
Код КОАТУУ 1820382801
Основні дані
Засноване 1862
Колишня назва Ляхівці
Населення 648
Площа 26,99 км²
Густота населення 24,01 осіб/км²
Поштовий індекс 13415
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 50°02′46″ пн. ш. 28°48′15″ сх. д. / 50.04611° пн. ш. 28.80417° сх. д. / 50.04611; 28.80417Координати: 50°02′46″ пн. ш. 28°48′15″ сх. д. / 50.04611° пн. ш. 28.80417° сх. д. / 50.04611; 28.80417
Середня висота
над рівнем моря
235 м
Місцева влада
Адреса ради 13434, Житомирська обл., Андрушівський р-н, смт Червоне, вул. Миру, буд. 28
Карта
Глинівці. Карта розташування: Україна
Глинівці
Глинівці
Глинівці. Карта розташування: Житомирська область
Глинівці
Глинівці
Мапа

ГеографіяРедагувати

Через село тече річка Боярка, ліва притока Гуйви.

ІсторіяРедагувати

Глинівці (до 1946 — Ляхівці), село Андрушівського району, центр сільської ради. До 1923 у складі Коднянської волості, Житомирського повіту. Розміщено в 24 км на захід від районного центру і за 14 км від залізничної станції Кодня.

Село під назвою Ляхівці згадується в різних історичних першоджерелах.

Ляхівці, село, повіт Житомирський, на південний схід від м. Кодні, парафія Кодня, біля тракту Никонівка — Ліщин, на цвинтарі є  каплиця католицька. Є дерев'яна церква, гуральня. Половина у власності панів Умінських, половина у власності держави.

Автор Н. И. Теодорович в книзі «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии». Почаев. 1888. Стр. 111—112., дає таку розширену характеристику села. Текст подається згідно з оригіналом. «с. Ляховцы. волости Коднянской, от Житомира 25 веств, от ближайшей почтовой станции Рея 15 в., от ближ.жел.-дор. Ст. Бердичев 25 вер., от ближ. Прих. с. Мошковец 3 вер., Никоновка 8 вер., и м. Кодни 10 вер. Приход 5 кл. Церковь во имя св. Архистратига Михаила. Это временная дерев. Церковь, устроенная в пределе прежней ветхой церкви и открытая в 1884. Ветхая же церковь, о времени построения которой нет никаких сведений в цер. документах как совершенно обветшалая, была запечатана в 1882 г. По распоряжению Епарх. Начальства и затем 4 марта 1886 г. совсем разобрана, при чем временная церковь была передвинута на другое место для совершения в ней Богослужения. В 1886 г. 4 марта начата постройкою новая дубовая церковь и уже вчерне оконченная. Колокольня построена в 1869 году (5 окт.) У прип. деревни Раскопаной могилы, на кладбище, есть часовня во имя Покрова Пр. Богородицы. В церкви особо почитается древняя икона Пр. Богоматери. Опись цер. имущества составлена в 1806 г. Земли — усад. с двумя огородами 3 дес., под. цер. погост. 444 саж., пахат. в 3 сменах 35 десятин. 1596 саж. и сенокос 11 дес. 1848 саж.; всего — 50 д. 386 с. В 1851 г. 31 декабря пах., сенок. и огородная земли эти были разделены уезд. землемером между членами притча и ограничены межевыми знаками. На эту землю план есть, а межевой книги нет. По качеству грунта, земля черноземна. Причт: 1 священ. 300 р. Псалом. 50 р. И просф. 16 р. Для свящ. дом — совершенно разрушен и для жилья негоден, а из хоз. построек есть только клуня; для псалом. дом построен прихожанами на церк.земле в 1877 г., а хоз. постройки составляют собственность местного псал. И.Судиловского. Цер. прих. школа открыта в 1886 г., помещ. в обществ. дом, обеспечена ¾ дес. огородной земли и отоплением от прихожан; учитель получает 50 р. в учеб. год, а сторож 20 р. от прихожан; в 1886 г. куплено учеб. книг на 158 р. 56 коп. на средства прихожан; учен. 65. Круп. землевладелец Федор Артем. Терещенко. Дворов 221, прихож. 1816 д. об. п. свящ. Юлиан Феодот. Шиманский (с 1873 г., а на службе с 1865 г.) и псал. Яков Виктор. Судиловский (с 1868 г.)»

Офіційна дата заснування села згідно де-яких джерел — 1862 рік. В архівах і публікаціях друкованих видань, інтернеті існують інші відомості. Так в газеті «Новини Андушівщини» говориться, що села відоме з 1704 року як власність Кременецкої старости Пелагеї Ясенецкої. В цьому випадку викликає сумнів віддаленість села від м. Кременець. Крім того, поряд з м. Кременець існувало інше поселення під аналогічною назвою, яке в 1946 році дістало назву Білогір'я.

В дослідженнях   Н. И. Теодорович. «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии.», Почаев. 1888., говориться що (село Ляховцы (далі текст публікується відповідно до оригіналу) упоминается в акте от 1735 года 15 декабря , — в жалобе дворянина Самуила Дидковского на дворянина Северина Аслановича о том, что он разграбил имущество исцта, служившего у него приказчиком, под тем предлогом, что из хозяйства Аслановича пропали два ценных коня. Кони эти, по словам Дидковского были уведены козаками во время нападения их на село Ляховцы, при чем они заключили истца под арест (Архив ч.3 т. 3, стр. 201). Еще это село, под именем села Ляховцы, упоминается в акте от 1762 года 16 июля, — в обяснении, данном в пограничном суде дворянином Фелицианом Глубоцким, подстолием брацлавским, по делу о совращению в унию православных монахов Симеона Матеевича, Василия Крыжановского и Петра Сименовского; возвращавшихся из Киевской школы на родину во Львов; при чем там сказано, что это совращенине было совершено в селе Ляховцах ксензом ляховецким Романом Вигером (архив ч. 1 т. 4 стр.583)).

Відповідно дата заснування села у відношенні до офіційної може бути старшою на 128 років.

Згідно з переказами мешканців села старшого покоління, раніше село знаходилось на березі річки Боярка в північно-східному напрямку від розташування сучасного села і було спалене. Коли і ким було спалене село встановити сьогодні не має можливості. Розбіжність в даті заснування села можна пояснити наступними міркуваннями.

У 1768 р. в Холодному Яру поблизу Чигирина почалося народне повстання запорожців і гайдамаків під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти, що отримало назву «Коліївщина». Повстанці захопили ряд міст Середнього Придніпров'я, штурмом узяли Умань, і Річ Посполита була вимушена звернутися до Катерини II з проханням сприяти в придушенні бунту.

Російські і польські війська незабаром розгромили розрізнені загони повстанців, а захоплені в полон повстанці були жорстоко покарані. Над ними влаштовувалися показово-повчальні страти в різних містах Речі Посполитої, а в сусідньому містечку Кодні відбулася масова різанина. У лютому 1769 року у містечку Кодня на Житомирщині розпочав свою чорну справу спеціально створений для розправ над полоненими гайдамаками трибунал.

Під керівництвом польського воєначальника І. Стемпковського повстанцям рубали голови, садили на кіл, четвертували. Тут стратили  близько 3 тис. учасників «Коліївщини». Таким чином, наше село опинилось в центрі подій пов'язаних «Коліївщиною».

Швидше за все село було спалене під час каральних дій польського війська. До цього часу в районі розташування старого села, можна знайти залишки домашнього начиння, інші прикмети перебування в цьому місці поселення. Дальше відродження знищеного поселення відбувалося в межах сучасного села Глинівці.

З історичних джерел відомо, що поховань учасників повстання «Коліївщина»  в околицях с. Кодня було тридцять три.  На території земель, що входять до складу Глинівецької сільської ради, відомо сім курганів-могил. До нашого часу збереглась могила біля хутора Ульянівка, де знаходиться старе кладовище. Недалеко від названої могили в сторону села і поблизу розібраної вузькоколійної залізниці знаходиться друга могила. В 50-60-х роках минулого століття вона чітко виділялась. Але з часом була остаточно розорана і тепер можна побачити тільки невеликий пагорб.

Події, що відбувалися тоді на теренах України, не минули Житомирщини, зокрема і нашого села Ляхівці. Безпосередньо, що мешканці нашого села  теж брали активну участь у тій війні. Певно, саме тому тут і відбулася найжорстокіша розправа над гайдамаками в сусідньому селі Кодня. Зазвичай карали гайдамаків, перевозячи з рідних місць проживання до інших, щоб не збунтувати більше односельців. Де знищено жителів нашого села, котрі підтримали гайдамацький рух, невідомо.

Третя могила знаходилась практично в центрі села. Раніше чітко виділявся в центрі села пагорб, де  було установлено пам'ятник Сталіну. Після відомого 19 з'їзду КПРС, пам'ятник таємно серед ночі було демонтовано. Тепер погруддя «вождя народів» покоїться десь в глиняниках з лівої сторони від дороги зі сторони с. Миролюбівка.

Місце, де була насипана могила, заасфальтовано і нащадки  ногами і технікою топчуть пам'ять героїв «Коліївщини». Можливо в цій могилі лежать замучені польською шляхтою жителі спаленого села. Адже хоронили покараних повстанців за межами населених пунктів, серед полів. Слід віддати належне і тим хто хоронив героїв. Для поховання вибирались підвищені місця і насипались кургани. Звідси можна зробити висновок, що могилу в той час не могли насипати в центрі села. Вона була насипана далеко від села, яке було знищене в вогні. Лише згодом село відроджується в іншому місці і згодом могила опиняється в центрі села.

В 1841 році до Кодні приїздив Тарас Шевченко, аби вклонитися могилам славетних борців і мучеників за народну волю. Тут він збирав народні перекази, розшукував стародавні документи, зробив малюнки гайдамацьких могил. Великий Кобзар ходив тими стежками, якими відходили з цього світу у вічність мужні побратими Гонти і Залізняка. В центрі села Кодня нині стоїть пам'ятник поетові.   Можливо, відвідуючи козацькі могили Тарас Шевченко побував і в нашому селі. Це лише припущення, але така можливість цілком ймовірна. Адже ці могили лише частина поховань козацьких повстанців. Практично поряд з могилою будується Михайлівська церква. Поряд з церквою було побудовано будинок де мешкав священик. А через дорогу було збудовано церковно-приходську школу. Між церквою і будинком священика знаходився невеликий цвинтар. Вже після ліквідації церкви будинок священика було переобладнано на школу, а на місці цвинтаря розбито волейбольну площадку. Зараз про наявність в цьому місці цвинтаря можуть сказати лише кілька вікових дерев.

Це лише версія яка потребує підтвердження або спростування.

У 18 ст. поділено на дві частини, які належали панам Лавровським і Богуцьким, пізніше Пражмовському і Круковському. Границя поділу села між вказаними поміщиками прослідковується до даного часу у вигляді рову.

У 19 в. село переходить у  власність поміщика Яна-Владислава Умінського, пізніше перейшло в спадок його сестрам Розалії Маржицькій, Констанції Камській, Францишці Осинській. У 1852 році частина маєтку виділена синові Розалії Маржицької Юліану. У тому ж році за участь в таємному товаристві його майно конфісковано і передано в державну власність. У 1871 році  куплене генерал-лейтенантом Михайлом Сумароцьким, а 1872 році цукрозаводчиком Федором Терещенком.

У 1906 році село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 30 верст, від волості 10. Дворів 317, мешканців 2040[1].

До складу села, згідно архівних даних, входили наступні сусідні поселення:

хутір Ульянівка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний в складі Ляховецької сільської ради. Знятий з обліку 01.09.1946 р. у зв'язку з приєднанням до села Ляхівці. До даного часу в південно-західному напрямку (в сторону с. Старий Солотвин) існують залишки вказаного хутора.

хутір Вербівка. На старих польських картах хутір позначений як фільварок. В побуті жителі села називали хутір — економія. Хутір Житомирського повіту Коднянської волості, з 1960 року увійшов до складу села Глинівці. Заснований цукрозаводчиком Федором Терещенком для забезпечення робочою силою віддалених плантацій цукрового буряка. Прилеглі поля входили до Червонського цукрового заводу і використовувались для вирощування насіння цукрового буряка. До хутора була прокладена брукована дорога. Поряд з бруківкою проходила вузькоколійна залізниця Червоне-Кодня по якій проводилось постачання цукрового буряка на переробку до Червінського цукрового заводу. Хутір Вербівка було остаточно ліквідовано на початку 70-х років минулого століття.

Тетеруків хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Ляховецької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

      - хутір Володимирівка. У складі населених пунктів Бердичівської округи на 17 грудня 1926 року показаний у складі Ляховецької сільської ради Андрушівського району. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

'  Про місцезнаходження хуторів 'Тетеруків хутір і хутір Володимирівка можна лише здогадуватись.

ПерсоналіїРедагувати

В селі народились
  • Марусич Харитон — ? † ?,  учасник повстання на броненосці «Князь Потёмкин Таврический».
  • Зущик Лука Прокопович, 1909- † ?, український майстер з художньої обробки дерева.
  • Маковецький Василь Адамович, 29.12.1907 — † 10.04.1972, заслужений працівник культури України, майстер з виготовлення бандур.
  • Савчук Степан Варфоломійович,13.08.1915- † 21.08.1985,  Герой Радянського Союзу.
  • Тетерук Станіслав Федорович, 13.03.1939, заслужений журналіст України.
  • Черниш Іван Святославович, 01.12.1951, заслужений художник України.
  • Недашківська Надія Філімонівна, 24 квітня 1955, заслужена артистка України, солістка тріо «Росава» Житомирської філармонії.
  • Цінівський Василь Павлович , 1960 р.н., заслужений будівельник України.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати