Генетика винограду

Гене́тика виногра́ду (від грец. genetikós — який відноситься до походження) — наука про закони спадковості і спадкової мінливості виноградної рослини, про шляхи і методи управління спадковістю для отримання необхідних спадково змінених форм або для управління їх індивідуальним розвитком.

Генетика винограду є складовою частиною генетики рослин, яка, як і загальна генетика, почала розвиватися у другій половині XIX століття в період бурхливого розвитку рослинництва і насінництва у зв'язку з підвищеним інтересом до аналізу явища спадковості.

Завданнями науки є необхідність постійно покращувати промисловий сортимент і вдосконалювати методи виведення нових, комплексно стійких, високоврожайних і високоякісних сортів, які добре адаптуються в конкретних кліматичних умовах зони або району. Для вирішення цих завдань важливе значення має розкриття закономірностей успадкування ознак і властивостей батьківських особин нащадками, тобто встановлення закономірностей розподілу ознак або їх комплексів, характерних для батьків, у популяції нащадків першого і наступних поколінь.

Генетика винограду тісно переплітається з селекцією винограду, для якої поставляє головний генетичний матеріал, тоді як сама генетика перебуває в прямій залежності від ряду наук, зокрема від молекулярної біології, ембріології, цитології, каріології, анатомії, фізіології, біохімії, цитохімії та інших. Наука перебуває в стадії розробки, розвивається і заглиблюється в різних напрямах: біохімічному, фізіологічному, радіаційному, імунологічному, екологічному та інших.

  • Біохімічна генетика вивчає специфічні, генетично контрольовані біохімічні синтези.
  • Фізіологічна генетика дозволяє розкрити біохімічну природу генетичного матеріалу, вивчити його первинну дію і розташування в хромосомі, його дію всередині ядра і на цитоплазму яйцеклітини, а також його вплив на взаємодію клітин в процесі росту, диференціювання, розвитку і біохімічної специфікації організму.
  • Радіаційна генетика досліджує механізми і закономірності дії різних видів випромінювання на генетичний матеріал живців, насіння і гамет у винограду з метою підвищення мінливості.
  • Генетика імунітету з'ясовує питання генетичної обумовленості і характер успадкування стійкості винограду до шкідників і хвороб, а також взаємини паразита і господаря.

Основним методом дослідження генетики винограду є генетичний аналіз, який включає в себе низку приватних методів. З них вирішальну роль у вивченні закономірностей успадкування ознак і властивостей батьківських особин нащадками має метод гібридологічного аналізу. Сутність цього методу полягає в точному статистичному обліку результатів схрещування при міжсортовій, міжвидовій та інших формах гібридизації у винограду. Таким шляхом можна встановити, як в якісному відношенні розподіляються ознаки у нащадків, отриманих від схрещування спеціально підібраних пар особин. У ряді випадків гібридологічний аналіз дозволяє судити про кількість спадкових факторів, що впливають на розвиток якої-небудь ознаки, і розшифрувати за цією ознакою спадкову структуру схрещуваних особин та їхніх нащадків.

ДослідникиРедагувати

У галузі генетики винограду виконані роботи з вивчення:

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Брюбейкер Дж. Л. Сельскохозяйственная генетика: Пер. с англ. — Москва, 1966;
  • Негруль О. M. Генетические основы селекции винограда. — Цитология и генетика, 1967, т. 1, № 2;
  • Жученко А. А. Экологическая генетика культурных растений (адаптация, рекомбиногенез, агробиоценоз). — К., 1980. (рос.)
  • Энциклопедия виноградарства / главный редактор А. И. Тимуш. — Кишинев : Главная редакция Молдавской Советской Энциклопедии, 1986. (рос.)