Гейнрихіт
Гейнрихіт, хейнрихіт (рос. хейнрихит; англ. heinrichite; нім. Heinrichit m) — Ураноарсенат барію шаруватої будови. Група отеніту.
| Гейнрихіт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Hrc[2] |
| Хімічна формула | Ba(UO₂)₂(AsO₄)₂·10H₂O |
| Nickel-Strunz 10 | 8.EB.05 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | моноклінна сингонія[3] |
| Твердість | 2,5 |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Eberhardt William Heinrichd[3] |
| Типова місцевість | Лейкв'ю[3] |
 Гейнрихіт у Вікісховищі | |
Етимологія та історія ред.
Названий за прізвищем американського мінералога Е. В. Хейнріха (E.W.Heinrich), E.B.Gross та ін., 1958. Син. — хейнричит, гейнричит.
Гейнрихіт був виявлений в 1958 році на "Шахті Білого Короля" в Лейкв'ю (округ Лейк, штат Орегон, США). Оскільки для визначення мінералу також використовували зразки з “Шахти Антон” у долині Хойбах (Баден-Вюртемберг), це місце також вважається типовою місцевістю.
Вперше мінерал був описаний у тому році, коли його знайшли Юджин Б. Гросс, Еліс С. Корі, Річард С. Мітчелл та Курт Валента, назвавши його на честь американського мінералога та професора Мічиганського університету Еберхардта Вільяма Гейнріха (1918–1991), названий на честь цього.
Типовий матеріал мінералу знаходиться у Національному музеї природознавства у Вашингтоні, округ Колумбія в США, зберігається за каталогом №. 121950.
Загальний опис ред.
Формула:
- За Є. К. Лазаренком та К.Фреєм: Ba(UO2)2[AsO4]2•(10-12)H2O.
Нестійкий. При втраті води переходить у метагейнрихіт. Сингонія тетрагональна. Форми виділення: прозорі та напівпрозорі таблитчасті кристали, лускаті аґреґати, кірки. Спайність по (001) досконала, по (100) ясна. Густина 3,9-4,0. Тв. 2,5. Колір жовтий, жовто-зелений. Риса блідо-жовта, білувата. Блиск перламутровий. Люмінесціює зеленим кольором.
Поширення ред.
Зустрічається у порожнинах вилуговування ріолітових туфів. Знахідки: Лейкв'ю, шт. Орегон (США), родов. Віттіхен, Шварцвальд (ФРН).
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ а б в Walenta K. Heinrichite and metaheinrichite, hydrated barium uranyl arsenate minerals // Am. Mineral. — Mineralogical Society of America, 1958. — Vol. 43, Iss. 11, 12. — P. 1134–1143. — ISSN 0003-004X; 1945-3027
Література ред.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Гейнрихіт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Гейнрихіт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.