Відкрити головне меню

Княжна Ві́ра Гна́тівна Ґе́дройць (рос. Вера Игнатьевна Гедройц, 7 (19) квітня 1870(18700419), село Слободище, Орловська губернія[2] — 1932, Київ, УРСР) — доктор медицини(1912), професор, перша в Росії жінка-хірург, одна з перших жінок-професорів хірургії у світі, поетеса і прозаїк.

Віра Гнатівна Ґедройць
Vera Gedroitz.jpg
Княжна Віра Ґедройць (праворуч) та імператриця Олександра Федорівна в перев'язувальній Царськосельського шпиталю. 1915 рік.
Ім'я при народженні рос. Гедро́йц, Ве́ра Игна́тьевна
англ. Vera Ignatievna Gedroits
Псевдо Sergei Gedroits
Народилася 19 квітня 1870(1870-04-19)
Брянський повіт[d], Орловська губернія, Російська імперія
Померла березень 1932 (61 рік)
Київ, СРСР[1]
·рак матки[d]
Поховання Корчуватське кладовище
Громадянство Російська Імперія, СРСР
Діяльність лікар, професор медицини, письменниця
Галузь хірургія
Alma mater Лозанський університет
Науковий керівник César Roux[d] і P. I. Dʹi︠a︡konov[d]
Знання мов російська
Заклад Національний медичний університет імені Олександра Богомольця
Роки активності з 1900
Титул княжна
Рід Родина Гедройц
Нагороди
RUS Imperial Order of Saint George ribbon.svg Russo-Japanese War Medal

ЖиттєписРедагувати

Належала до відомого литовського князівського роду Ґедройць. Вчилася спочатку в Брянській прогімназії, а потім поступила в гімназію в Орлі, звідки виключена за сатиричний вірш. У Санкт-Петербурзі В. Г. Ґедройць слухала лекції на медичних курсах П. Ф. Лесґафта. Відвідувала революційний студентський гурток, потрапила у поле зору поліції і в 1892 році була вислана в маєток батька під нагляд поліції.

У 1894 році вступила у фіктивний шлюб з Миколою Опанасовичем Белозеровим і з новим паспортом втекла до Швейцарії, де поступила на медичний факультет Лозанського університету. У 1898 році на відмінно закінчила університет з докторським ступенем з медицини і хірургії. Вчилася у відомого хірурга Цезаря Ру, після чого впродовж декількох років працювала його асистенткою, потім як приват-доцент читала спеціальний курс.

Хвороба батьків і смерть сестри змусили Ґедройць в 1900 році повернутися до Російської імперії. У 1902 році вона підтвердила свій диплом, витримавши іспит в Московському університеті, і отримала місце хірурга в лікарні Мальцовських заводів портландцемента в Калузькій губернії, а вже через три роки обійняла посаду головного лікаря районної Людиновської лікарні[3]. Ґедройць активно оперувала, брала участь в роботі медичних спільнот, публікувала роботи в російських і зарубіжних наукових журналах. Вона зуміла розширити і переобладнати невелику лікарню, оснастити її новим хірургічним інструментарієм і устаткуванням, вперше в провінційній Росії створивши багатопрофільний хірургічний центр.

На 3-му всеросійському з'їзді хірургів в 1902 році Ґедройць виступила з доповіддю:

…В. Г. Ґедройць, перша жінка-хірург, виступає на з'їзді з такою серйозною і цікавою доповіддю, що супроводжується демонстрацією. Жінка поставила на ноги чоловіка, який до її операції повзав на череві, як черв'як. Пам'ятається мені і шумна овація, влаштована їй російськими хірургами. В історії хірургії, мені здається, такі моменти повинні відзначатися. — В. І. Разумовський.

У 1905 році приховуваний нею від оточення шлюб з М. О. Белозеровим за бажанням Ґедройць розірвано (у 1907 році їй буде повернено титул княжни і дозволено повернутися до прізвища при народженні).

У 1905 році під час російсько-японської війни добровільно вирушила на фронт хірургом санітарного потягу Червоного Хреста. Ґедройць однією з перших в історії медицини почала виконувати самостійно розроблені порожнинні операції в польових умовах, прооперувавши сотні хворих. До того моменту солдатів, поранених у живіт, залишали помирати, оскільки такі рани вважалися безнадійними. За працю і мужність її нагороджено золотою медаллю «За старанність» на Анненській стрічці, а після боїв у Мукдені за героїчні дії з порятунку поранених командувач армією генерал від інфантерії Ліневич особисто вручив Ґедройць срібну медаль «За сприяння в справі полегшення долі хворих і поранених військових чинів і за праці, понесені по Російській громаді Червоного Хреста».

27 липня 1905 року Ґедройць надала результати своєї роботи громаді військових лікарів, зробивши важливі для військової медицини висновки[4]. Ім'я В. Г. Ґедройць як жінки-хірурга, як героїні війни стало відомим на всю Російську імперію. Після війни вона повернулася на Брянщину.

У 1909 році на запрошення імператриці Олександри Федорівни обійняла посаду старшого ординатора Царськосільського палацового шпиталю. Це призначення директор шпиталю сприйняв у штики, але він вимушений підкоритися монаршій волі. Віра Ґедройць стала близькою людиною в імператорській сім'ї і домашнім лікарем дітей царя. При цьому стосунки з Г. Распутіним і Г. О. Вирубовою у неї були напружені.

Опинившись в Царському Селі, вона познайомилася з М. С. Гумільовим, Р. В. Івановим-Розумником, О. М. Ремізовим, поновила приятельство з В. В. Розановим, пізніше познайомилася з С. О. Єсеніним. З 1910 року Ґедройць виступила як письменниця під алонімом (ім'ям покійного брата) Сергій Ґедройць. Але перша її книга — збірка «Вірші і казки» — викликала негативні відгуки М. С. Гумільова і С. М. Городецького. Проте незабаром В. Г. Ґедройць взяла участь у діяльності «Цеху поетів», що очолював Гумільов, під егідою якого вийшла її книга віршів «Вег» (1913; назва — німецькою «шлях» і одночасно ініціали В. Г.). Друкувалася в журналах «Гиперборея», «Заветы», «Новый журнал для всех», «Весник теософии» (у ряді віршів Ґедройць орієнтувалася на езотеричні одкровення О. Блаватської), «Современник» та інших.

У 1912 році в Московському університеті захистила докторську дисертацію «Віддалені результати операцій пахових гриж за способом Ру на підставі 268 операцій»[джерело?] під керівництвом Цезаря Ру і П. І. Дяконова. У 1914 році опублікувала книгу «Беседы о хирургии для сестер и врачей», де узагальнила досвід, отриманий під час російсько-японської війни.

 
Персонал Царскосільського шпиталю. В центрі — В. Г. Ґедройць

Початок Першої світової війни в 1914 році Ґедройць застала на посаді головного лікаря. Вона переобладнила Царськосільський шпиталь для прийому поранених. Масштаби роботи хірургів багаторазово збільшилися. В. Г. Ґедройць навчала роботі сестер милосердя імператрицю Олександру Федорівну і її дочок Ольгу і Тетяну, які потім асистували їй при операціях як рядові хірургічні сестри.

У 1915 році Ґедройць доручено лікування Г. О. Вирубової, що отримала тяжкі травми в залізничній катастрофі. По спогадах О. І. Спиридовича: «Ґедройць користувалася великою симпатією Імператриці, але репутація її як лікаря була далеко не важлива. І пізніше, коли Вирубова залишилася калікою на все життя, — вона шкутильгала, — вона сама, та і багато інших говорили, що тому провиною виключно пані Ґедройць»[5].

Після Лютневої революції на Ґедройць як на наближену царської сім'ї починається тиск, і їй довелося покинути Царське Село. У травні 1917 року Ґедройць поїхала на фронт, де стала головним лікарем перев'язувального загону в 6-й Сибірській стрілецькій дивізії, а потім корпусним хірургом. У січні 1918 року поранена і евакуйована в Київ, де після одужання працювала в дитячій поліклініці. З 1919 року активно працювала в київських хірургічних службах, організовуючи, зокрема, клініку щелепно-лицьової хірургії.

З 1921 року на запрошення професора Є. Г. Черняховського працювала у факультетській хірургічній клініці Київського медичного інституту, де як приват-доцент кафедри уперше читала в Києві курс дитячої хірургії. В. Г. Ґедройць опублікувала статті в медичних журналах з питань загальної і дитячої хірургії, кардіохірургії, онкології, ендокринології, брала участь в роботі хірургічних з'їздів. У 1923 році їй присвоєне вчене звання «професор медицини». Оппель описав її як «справжнього хірурга, що добре володіє ножем». тоді ж вона написала підручник з дитячої хірургії. У 1929 році Ґедройць обрана завідувачем кафедри факультетської хірургії.

У 1930 році, під час арештів і чисток наукової інтелігенції знаменитого «процесу СВУ», Ґедройць звільнено з університету без права на пенсію.

Віра Гнатівна купила будинок у передмісті Києва, майже залишила хірургічну діяльність, і зайнялася письменницькою діяльністю, задумавши видання циклу напівавтобіографічних повістей під загальною назвою «Жизнь». Видавництво опублікувало три з них: «Кафтанчик» (Л., 1930), «Лях» (Л., 1931), «Отрыв» (Л., б. р.).

В. Г. Ґедройць померла від раку матки в 1932 році. Похована в Києві на Спасо-Преображенському (нині Корчеватському) кладовищі. В одній огорожі із скромною могилою Ґедройць — могили архієпископа Єрмогена і його родички — врятований Вірою Гнатівною, він доглядав за її могилою і заповідав поховати себе поряд з нею.

Незадовго до смерті Ґедройць віддала близьким, художниці І. Д. Авдієвій і її чоловікові Л. С. Поволоцькому, свої архіви. Серед них був лист професора Цезаря Ру, в якому той заповідав їй, жінці-хірургу, кафедру хірургії Женевського університету. У 1930-ті роки Л. С. Половецький буде заарештований по звинуваченню в шпигунстві і вбитий, а сам лист загубився.

Колоритна фігура Віри Ґедройць — хірурга і лірика, що зберігала підкреслено «чоловічі» звички в одязі і побуті, «Жорж Санд Царського Села» — зафіксована в багатьох спогадах, у тому числі в белетристичних спогадах «Петербургские зимы» Георгія Іванова.

На честь Віри Ґедройць названа лікарня міста Фокіно Брянської області, в якій вона починала свій лікарський шлях.

БібліографіяРедагувати

Наукові публікаціїРедагувати

Віра Ґедройць написала понад 60 наукових робіт.

  • Гедройц В. И. 22 случая грыжесечения паховых грыж по способу проф. Roux. [М], т-во скоропечатни А. А. Левенсон. 1902.
  • Гедройц В. И. 19 случаев коренной операции бедренной грыжи. 1902.
  • Гедройц В. И. Новый способ иссечения коленного сустава. 1907
  • Гедройц В. И. Отдельные результаты операций паховых грыж по способу Roux на основании 268 операций. Дисс. на степень д-ра мед. М. Т-во скоропечатня А. А. Левенсон. 1912. Предисл: Dr Roux prof. 152 стр.
  • Гедройц В. И. Беседы о хирургии для сестер и врачей. СПб, 1914 г.
  • Гедройц В. И. Биологическое обоснование питания. Вестник стоматологии. 1924, 6, 19-26.
  • Гедройц В. И. Хирургическое лечение при туберкулезе колена. Русск. клин. 1928, 9, 693—704.

Художня літератураРедагувати

  • Сборник «Стихи и сказки». Спб, 1910 г.
  • Книга стихов «Вег». Спб, 1913 г.
  • «Китайские рассказы», Заветы, 1913, № 11
  • Цикл «Красный ангел» 1914 г.
  • «Галицийские истории», Знамя Труда, 1918 г.
  • «Вдали от родины» Спб 1926 г.
  • «Кафтанчик». Ленинград, 1930 г.
  • «Лях». Ленинград, 1931 г.
  • «Обрыв». Ленинград, 1931 г.

ПриміткиРедагувати

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1051646715 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. У багатьох джерелах сказано, що В. Г. Ґедройць народилася в Києві, в 1876 році, проте Володимиру Григоровичу і Тетяні Хохловим вдалося встановити по архівних матеріалах, що В. Г. Ґедройць сама виправила рік і місце народження в особистій справі
  3. Людиновська ЦРЛ
  4. Доповідь в громаду Брянських лікарів 27 липня 1905 р. лікарем Княжною В. Г. Ґедройць
  5. Великая Война и Февральская Революция. Книга 1.

ПосиланняРедагувати