Гасик Михайло Іванович

Михайло Іванович Гасик (*30 червня 1929 - 5 січня 2021) — український учений в галузі електрометалургії. Доктор технічних наук, професор. Академік НАН України. Академік АН ВШ України з 1994 р.

Гасик Михайло Іванович
Гасик Михайло Іванович.jpg
Народився 30 червня 1929(1929-06-30)
Семенівка, Пологівський район, Запорізька округа, Українська СРР, СРСР
Помер 5 січня 2021(2021-01-05) (91 рік)
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність металург
Alma mater Національна металургійна академія України
Галузь Електрометалургія
Ступінь доктор технічних наук
Членство Академія наук Казахської РСР і НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня
Державна премія України в галузі науки і техніки

БіографіяРедагувати

Народився у с. Семенівка Пологівського району Запорізької області. У 1954 р. закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (ДМетІ). При розподілі рекомендований на наукову роботу у ДМетІ, де постійно працює понад 50 років. У 1961 р. захистив кандидатську, в 1968 р. — докторську дисертацію. З 1968 р. — доцент, із 1969 р. — професор, із 1973 р. — завідувач кафедри електрометалургії, з 1976 р. по 1987 р. — декан створеного у ДМетІ за його активної участі єдиного в Україні електрометалургійного факультету. З 1982 р. — чл.-кор. АН УРСР, з 1990 р. — академік НАН України.

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові інтереси — в галузі електрометалургії спеціальних сталей, сплавів і феросплавів, а також електротермії неорганічних матеріалів різного функціонального призначення. Виконані фундаментальні фізико-хімічні дослідження високотемпературних процесів в металевих, оксидних системах на основі марганцю, хрому, кремнію, алюмінію, а також карбідних і нітридних систем В-С, B-N, Si-C; розроблені ефективні технології рафінування рідких і твердих феросплавів у вакуумі, виплавки високолегованих сталей і сплавів для енергетичного машинобудування, нафтогазової промисловості, транспортного машинобудування. Більшість наукових розробок впроваджено в промислове виробництво з великим економічним ефектом.

Опублікував понад 500 наукових робіт, зокрема 24 монографії та підручники, має 182 авторських свідоцтва та патенти на винаходи. Підручник «Теория и технология получения ферросплавов» виданий у КНР (1996), а монографія «Metallurgy of Chromium» (1996) — у США. Монографія «Марганец» (1990) відзначена премією НАН України ім. Є. О. Патона, а «Металлургия хрома» (1999) — Нагородою Ярослава Мудрого АН ВШ України (2001).

Підготував 12 докторів і 42 кандидати наук. Член спеціалізованої ради з ліцензування і акредитації ВНЗ гірничо-металургійного напряму, заст. голови науково-методичної комісії з напряму «Металургія» МОН України.

НагородиРедагувати

Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради УРСР (1977), тричі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1977, 1998, 2004)[1]. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2004).

Іноземний член Російської Академії наук та Академії наук Грузії. Член редколегій журналів: «Современная электрометаллургия» (Україна), «Теорія і практика металургії», «Металлургическая и горнорудная промышленность» (Україна), «Электрометаллургия», «Геология и полезные ископаемые мирового океана» (Україна), «Сталь» (Росія).

Лауреат 2012 року премії НАН України імені М. М. Доброхотова за монографію «Электротермия кремния»співавторстві)[2].

ПриміткиРедагувати

  1. Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п’ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
  2. Президія НАН України. Постанова № 14 від 15.03.2013 р. «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2012 р.»

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Академія наук вищої школи України. 1992–2010. Довідник