Гармаш Юрій Тимофійович

Гармаш Юрій Тимофійович
Гармаш Юрій Тимофійович
Дата народження	22 лютого 1947 (77 років)
Місце народження	Ковалівка
Громадянство	СРСР → Україна
Національність	українець
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія	кінооператор
Нагороди
IMDb	ID 0307629

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гармаш.

Гармаш Юрій Тимофійович (22 лютого 1947(19470222), село Ковалівка) — радянський і український кінооператор, оператор-постановник близько 30 художніх фільмів; член Правління Гільдії кінооператорів, член Спілки кінематографістів України, член Європейської асоціації кінооператорів I.M.A.G.O. Заслужений діяч мистецтв України (2008)^[1].

Життєвий шлях

Щоб вступити до ВДІКу, треба було мати два роки робочого стажу за професією. Почав працювати в Харкові: спершу в ляльковому театрі освітлювачем, робітником сцени, потім перейшов на телебачення, працював освітлювачем, помічником, а потім асистентом режисера. З першого разу не вступив, і тільки наступного, 1967 року, прийняли до ВДІКу. Курсову роботу знімали за оповіданням Шукшина «Мікроскоп».

1971 року закінчив ВДІК, майстерню Бориса Волчека^[ru]. Операторську практику проходив на фільмі «Захар Беркут» Леоніда Осики. Дипломна робота — «Фініш» (режисер Геральд Бежанов).

З 1971 року — оператор Київської кіностудії ім. О. Довженка.

Починав на студії ім. О.Довженка другим оператором і, коли знімався фільм М. Ільїнського «Довіра», на якісь залишки плівки в сусідньому селі Циблі зняв матеріал, який Ільїнський обізвав лубком не захотів навіть додивитися.

Невдовзі його зустрічає на студії Василь Ілляшенко і пропонує подивитись його роботи. Копії дипломного фільму в Юрія Тимофійовича не було, то він показав цей матеріал. Ілляшенко, подивившись ті двісті метрів, одразу сказав: «Будеш у мене оператором фільму „Новосілля“». Після цього запросив і в наступний фільм «Серед літа» (робоча назва: «Без кохання не можна»). А після цієї картини кінооператору рік не давали працювати.

Річ у тім, що в ній було багато кадрів із жовтим і блакитним. Був там, зокрема, епізод: син ішов до матері й ніс в руках букет польових квітів. Було знайдене місце, де стояла стара хата, а біля неї чимала галявина, де квітнув жовтий коров'як. Мати була серед цих квітів, і приходить син з волошками; знову жовтий і синій кольори. Це пояснюється тільки тим, що оператору подобалось зіставлення кольорів — жовтого з блакитним.

Або таке: матері сняться її сини, одного з яких грав Богдан Ступка. Уві сні на зеленій траві лежить вишитий рушник, по якому повзе змія. Коли дивилися картину в Держкіно, один із керівників цього відомства сказав: «Ми розуміємо, що рушник — це образ України. Але що ви хотіли цим сказати — хто повзе по Україні?» Звичайно, після такого звинувачення почався різного роду тиск. Творці фільму зовсім не вкладали такого змісту, який побачили в Держкіно.

Юрію Тимофійовичу після цих подій надходило кілька запрошень знімати, але, як тільки справа доходила до парткому, там забороняли. Так тривало близько року.

Співпраця з Іваном Миколайчуком

Ми з ним трохи були знайомі, але ніяких стосунків не було. Одного разу я йшов коридором першого павільйону, де знімався фільм «Спокута чужих гріхів». Іван сидів загримований на лавці, яі привітався. Він мене зупинив: "Ти Юрко Гармаш? Я бачив твої фільми. Я збираюся знімати «Вавилон ХХ», то я тебе запрошу". Звичайно, це для мене було... Хоча Іван тоді ще не мав режисерських робіт, але я вже знав його як актора, як людину. То мене аж у жар кинуло. Цілковита несподіванка.

Працювати з Іваном було дуже цікаво, він не сковував ініціативи, не диктував, як буває часом в інших режисерів, а навпаки, спонукав до співтворчості, до фантазування.

Зі слів Юрія Гармаша^[2]

Відзнаки та Нагороди

1979 - Головний приз кінофестивалю «Молодість»
Всесоюзний кінофестиваль, приз за операторську роботу
Головний приз кінофестивалю «Золотий витязь»
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Заслужений діяч мистецтв України (2008)
Спеціяльна відзнака від народного депутата Івана Рибака за сценарій «Тисяча снопів вітру».^[3]
Премія «Золота дзиґа» за внесок у розвиток українського кінематографа (2019)^[4]

Фільмографія

1973 — «Новосілля» к/ф., реж. В. Ілляшенко;
1974 — «Серед літа» к/ф., реж. В. Ілляшенко;
1975 — «Я — Водолаз 2» к/ф., реж. В. Хмельницький, Одеська к/с;
1977 — «Алмазна стежка» т/с, 13сер., реж. В. Хмельницький, «Київнаукфильм», «Інтеральянс» (Німеччина);
1978 — «Напередодні прем'єри » к/ф., реж. О. Гойда;
1979 — «Вавилон ХХ» к/ф., реж. І. Миколайчук.
1980 — «Червоні погони» 3 серійний т/ф, реж. О. Гойда;
1981 — «Така пізня, така тепла осінь», к/ф., реж. І. Миколайчук;
1982 — «Інспектор Лосєв» 3 серійний т/ф, реж. О. Гойда;
1982 — «Сто перший», к/ф, реж. В Костроменко, Одеська к/с;
1983 — «Останній кінь», к/ф, реж. А. Кудусов, «Таджикфільм»;
1983 — «Петля» 3 серійний т/ф, реж. О. Гойда;
1985 — «Коні під місяцем», к/ф, оператор КМБ, реж. О. Тулаев, «Таджикфільм»;
1985 — «Десь гримить війна» 3 серійний т/ф, реж. А. Войтецький;
1986 — «Руда фея» к/ф, реж. В. Коваленко;
1988 — «Небилиці про Івана» к/ф, широкий формат, реж. Б. Івченко;
1990 — «Ізгой», к/ф, реж. В.Савельев головний приз за кінофільм в Сан-Ремо (Італія);
1991 — «Не стріляйте в мене, будь ласка» к/ф, реж. Г. Тарнопольский;
1992 — «Короткий подих кохання» к/ф, реж. В.Харченко, продюсер М.Рудинштейн;
1993 — «Спосіб вбивства» к/ф, реж. О. Гойда;
1997 — «Сьомий маршрут » к/ф, реж. М. Іллєнко;
1998 — «Іван Тризна» т/ф, реж. А.Сирих;
2000 — «Вибір» т/ф реж. М. Іллєнко, «Вика-ТВ»;
2000 — «Таємниці Києво-Печерської Лаври» т/ф, реж. М. Ільїнський;
2000 — «Affectus» з серіалу «Чорна кімната» — реж. В. Харченко, REN-TV;
2001 — «Невелика подорож на великій каруселі» — к/ф;
2002 — «Пасажир з Сан-Франциско» — к/ф, реж. А. Бальчев, «Союзінфільм»;
2003 — «Моя рідня», т/с, 16 сер., реж. Д. Фікс, студія «Мотор» для ТНТ;
2003—2004 — «Бальзаківський вік, або Всі чоловіки сво…» — т/с, 12 сер., реж. Д. Фикс, «Мотор»;
2004—2005 — «Адвокат» — т/с, 10 сер., реж. А. Соколов, И. Максімов, студія «Мотор» для НТВ;
2004 — «Завжди говори завжди-2» — т/с, 8 сер., реж. А. Козлов, «Феніксфільм» для РТР;
2005 — «Копальня» — т/ф, 8сер., реж. А. Козлов, «Феніксфільм» для НТВ;
2005 — «Сповідь» «Опера. Хроніки вбивчого відділу», 1 серія, реж. А. Кудиненко, «Люксфильм»;
2005 — «Бальзаківський вік, або Всі чоловіки сво…» — 23-24 сер. реж. Д.Фікс, студія «Мотор» для НТВ;
2005—2006 — «Завжди говори завжди-3» — т/с, 8 сер., реж. А. Козлов, «Феніксфільм» для РТР;
2006 — «Копальня. Золото Ай-Пачи» — т/ф, 8 сер. реж. А. Козлов, «Феніксфільм» для РТР;
2007 — «Садовник» — т/ф-2сер., реж. Олег Фіалко, Film.ua;
2007 — «Зимовий вестерн» — т/ф 4 сер., реж. А. Козлов «Фенікс» — Пітерський філіал — для ОРТ;
2008 — «Лід у кавовій гущі» — т/ф- 2 сер., реж. Галина Шигаєва. КСТФ;
2008 — «Реквієм для свідка» — т/ф — 4 сер., реж. Владимир Крайнев, «Стар Медіа»;
2010 — «Російський шоколад» — 24 сер., реж. Дар'я Полторацька, «Кінозавод» для РТР.

Ролі в кіно

2002 «Невелика подорож на Великій каруселі» (Україна, короткометражний)

Цікаве

Юрій Гармаш був одним із членів журі V Міжнародного фестивалю аматорського кіно «Кінокімерія», який проходив 15—18 жовтня 2010 року.
Як показало опитування, проведене Бюро української кіножурналістики (БУК), прізвище Юрія Гармаша було названо в розділах :
- «Найкращі кінооператори незалежної України»
- «Найкращі кінооператори за всю історію українського кіно»^[5]