Така пізня, така тепла осінь

фільм 1981 року

«Така пізня, така тепла осінь» — український художній фільм режисера Івана Миколайчука, відзнятий у 1981 році на Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Така пізня, така тепла осінь
Така пізня, така тепла осінь Редагувати інформацію у Вікіданих
ЖанрДрама
РежисерМиколайчук Іван
СценаристВіталій Коротич
Миколайчук Іван
У головних
ролях
Петро Міхневич
Григорій Гладій
Галина Щебивовк (Сулима)
Миколайчук Іван
ОператорЮрій Гармаш
КінокомпаніяКиївська кіностудія імені О.Довженка
Тривалість83 хв.
Моваукраїнська
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Рік1981
IMDbID 0237799
Q: Така пізня, така тепла осінь у Вікіцитатах

Займає 54-55-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Деталі сюжету

ред.

Буковинський селянин Руснак залишає убогі буковинські землі і з маленькою донечкою Орисею їде до Канади — може там пощастить? На чужині він забуває про убогість, там виростає його онука, там він хоронить доньку, але не знаходить щастя. І тепер Руснак, скориставшись послугами «Інтуриста», їде в свій край, де колись був щасливим.

В ролях

ред.

Знімальна група

ред.

та ін.

Фільмування

ред.

Виконавиця головної жіночої ролі у фільмі Галина Сулима, яка знялася в ньому, будучи студенткою ВДІКу, згадувала, що на той час була в майстерні Сергія Бондарчука, і він не дозволяв студентам зніматися в кіно: «мовляв, якщо погано зіграєте, то можете себе знищити». Але її він відпустив, тому що був переконаний: Іван Миколайчук — геній.

Галина Сулима згадує:

У цій картині був фантастичний акторський склад: Петро Михневич, Григорій Гладій, Наталка Сумська, Таїсія Литвиненко, Федір Стригун та Лесь Сердюк. Ми всі захоплювались Іваном Миколайчуком. Але радянське Держкіно не погоджувалося з нами: на Кіностудію Довженка керівництво надіслало 186 правок. Їм не подобалося все: любов до своєї землі, те, що героїня приїжджає з Канади, закохується та залишається в Україні. Вони лякалися філософії у фільмі. Вони розуміли, що Іван — геній, і знали, який він має вплив на глядачів, тому боялися його. Але Миколайчук завжди робив саме те, що хотів та відчував. Тому всі його ролі у фільмах щирі й талановиті.

При цьому Галина Сулима згадує, що режисер працював з акторами особливо: «ми читали сценарій, розмовляли, але репетицій він не проводив. (…) Йому у фільмі потрібна була саме твоя особистість, тому було дуже багато імпровізації. Якщо йому щось не подобалося, то він казав: „Перепрошую, сонечко, все дуже добре, але потрібно зняти ще, це більше оператору потрібно, ніж мені, тож зіграй трохи інакше“. У нього майже всі грали добре з першого дубля.»[1].

Примітки

ред.

Посилання

ред.