Галеаццо Чано
Джан Галеа́ццо Ча́но, 2-й граф Кортела́ццо і Букка́рі (італ. Gian Galeazzo Ciano, conte di Cortellazzo e Buccari; 18 березня 1903, Ліворно, Королівство Італія — 11 січня 1944, околиця Верони, Королівство Італія) — італійський політик, дипломат і журналіст. Зять Беніто Муссоліні, 24 квітня 1930 дружився з його донькою Едді. Автор цінних щоденників.
| Галеаццо Чано | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| італ. Galeazzo Ciano | ||||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||||
| Ім'я при народженні | італ. Gian Galeazzo Ciano | |||||||||||||||||||||||
| Народився |
18 березня 1903[1][2][…] Ліворно, Тоскана, Італія[4] | |||||||||||||||||||||||
| Помер |
11 січня 1944[4][1][…] (40 років) Верона, Венето, Італія[4] ·вогнепальне поранення | |||||||||||||||||||||||
| Країна |
_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія Італійська соціальна республіка | |||||||||||||||||||||||
| Діяльність | дипломат, політик, правник, автор щоденника | |||||||||||||||||||||||
| Науковий ступінь | лауреат[d][5] | |||||||||||||||||||||||
| Знання мов | італійська[1] | |||||||||||||||||||||||
| Учасник | Друга італо-ефіопська війна | |||||||||||||||||||||||
| Членство | Велика фашистська рада | |||||||||||||||||||||||
| Титул | граф[d] | |||||||||||||||||||||||
| Посада | Міністр закордонних справ Італійського королівства[d], Undersecretary of State of the Council of Ministers of the Kingdom of Italyd, Міністр народної культури Королівства Італіяd і Національний радник Палати фасцій та корпораційd[5] | |||||||||||||||||||||||
| Партія | Національна фашистська партія | |||||||||||||||||||||||
| Конфесія | catholicd | |||||||||||||||||||||||
| Батько | Костанцо Чаноd | |||||||||||||||||||||||
| Родичі | Беніто Муссоліні, Ракеле Муссоліні, Вітторіо Муссоліні, Бруно Муссолініd, Романо Муссолініd і Анна-Марія Муссолініd | |||||||||||||||||||||||
| У шлюбі з | Едда Муссолініd | |||||||||||||||||||||||
| Діти | Фабріціо Чаноd | |||||||||||||||||||||||
| Автограф |
 | |||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||||||||||
.svg) | ||||||||||||||||||||||||
Життєпис ред.
Син видатного полководця та ветерана Першої світової війни Костанцо Чано[it]. У юному віці він приєднався до фашистського руху, брав участь у марші на Рим 1922.
У 1925—1930 працював на дипломатичній службі, зокрема, у Ріо-де-Жанейро, Пекіні та Шанхаї (генеральний консул). Після повернення до Італії був, зокрема, міністром пропаганди у 1935—1936; у 1936 зайняв посаду міністра закордонних справ і члена Великої фашистської ради.
У міру зближення Муссоліні з нацистською Німеччиною Чано все більше розчаровувався в його політиці. З 1943 вів активну діяльність для виходу Італії з війни, у результаті чого втратив посаду міністра закордонних справ і був призначений послом у Ватикані.
24 липня 1943 на Великій фашистській раді підтримав резолюцію про відсторонення Муссоліні з посади.
Новий уряд маршала П'єтро Бадольо відмовився від послуг Чано, і останній разом з родиною втік до Німеччини. Це було серйозною помилкою, бо німці не забули про його діяльність щодо розриву союзу з Німеччиною. Чано схопили і видали владі Італійської соціальної республіки. Під тиском Гітлера і при повній байдужості Муссоліні, незважаючи на зусилля його дружини, на Веронському процесі[en] Чано засудили до смертної кари, відтак на стрілецькому полігоні розстріляли бійці Чорносорочечники.
Автор знаменитих щоденників, у яких досить докладно описані провідні політичні фігури фашистської Італії та нацистської Німеччини.
Походження, вимова ред.
Італійське слово італ. ciano вимовляється як [ˈʧiano], синонім італ. fiordaliso — волошка, а також ціан, тобто ціановий / блакитний / волошковий колір.[6]
Нагороди ред.
Італія ред.
- Пам'ятна медаль маршу на Рим
- Срібна медаль «За військову доблесть» (Італія) — нагороджений тричі.
- Хрест «За військові заслуги» (Італія)
- Пам'ятна медаль військової операції в Східній Африці (1935—1936)
- Пам'ятна медаль експедиції в Албанію (1939)
- Вищий орден Святого Благовіщення (1939)
- Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (1939)
- Орден Корони Італії, великий хрест (1939)
- Савойський цивільний орден
- Колоніальний орден Зірки Італії, великий хрест
- Орден Вірності (Албанія), великий хрест
- Орден Скандербега, великий хрест
- Пам'ятна медаль війни 1940—1943
Ватикан ред.
- Орден Пія IX, великий хрест (13 листопада 1937)
- Орден Золотої шпори (22 грудня 1939)
- Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього, великий хрест
Іспанія ред.
- Орден Ізабелли Католички, ланцюг (18 липня 1938)
- Імперський орден Ярма та Стріл, ланцюг (9 липня 1939)
Інші країни ред.
- Орден Білого лева, великий хрест (Чехословацька республіка; 7 червня 1937)
- Орден Білого Орла (Польща; 1938)
- Кавалер Великого хреста милості магістра (Мальтійський орден)
- Орден Заслуг німецького орла, великий хрест (Третій Рейх)
Література ред.
- «Останній монолог фашиста», Галеаццо Чано, видавництво Залізний тато, Київ, 2020; ISBN: 978-617-7653-16-4
Примітки ред.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Чиано Галеаццо // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б https://storia.camera.it/deputato/galeazzo-ciano-19030318
- ↑ а б ciano [Архівовано 13 серпня 2021 у Wayback Machine.] // DiPI Online — Dizionario di Pronuncia Italiana
Джерела ред.
- Ігнатьєв П. М. Чіано Галеаццо // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Посилання ред.
- Чіано // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- World War II Database [Архівовано 9 жовтня 2014 у Wayback Machine.]