Відкрити головне меню

Вільям Гопкінс

англійський математик і геолог

Ві́льям Го́пкінс (англ. William Hopkins; 2 лютого 1793, Кінгстон-на-Соарі, Ноттінгемшир, Англія, Королівство Великої Британії[4] — 13 жовтня 1866, Кембридж, Англія, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії) — англійський геолог і математик. Працював у Кембриджському університеті, зробив значний внесок у геологію та виховав цілу плеяду видатних вчених XIX століття. Був членом Лондонського королівського товариства.

Вільям Гопкінс
англ. William Hopkins
WilliamHopkins.jpg
Народився 2 лютого 1793(1793-02-02)[1][2]
Ноттінгемшир, Велика Британія
Помер 13 жовтня 1866(1866-10-13)[1][2] (73 роки)
Кембридж, Англія, Сполучене Королівство
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Діяльність математик, гравець в крикет, геолог
Alma mater Кембриджський університет
Сфера інтересів геологія і математика
Заклад Кембриджський університет
Посада Президент Геологічного товариства Лондона[d][3]
Науковий керівник Адам Седжвік
Відомі учні Вільям Томсон
Джеймс Клерк Максвелл
Джордж Габрієль Стокс
Френсіс Гальтон
Артур Кейлі
Пітер Тет
Член Лондонське королівське товариство
Відомий завдяки: виявленню, що температура плавлення підвищується з ростом тиску
Нагороди

Вільям Гопкінс у Вікісховищі?

Біографічні даніРедагувати

Вільям Гопкінс народився 2 лютого 1793 в сім'ї фермера Вільяма Гопкінса. Ще в дитинстві Гопкінс-молодший освоїв основи сільського господарства, тоді батько орендував для нього ферму поруч з Бері-Сент-Едмундс у графстві Саффолк. Вільям виявився фермером-невдахою, і у віці 28 років (1821), після смерті дружини, він, щоб запобігти повному розоренню, вступив до Кембриджського університету. У 1827 році здобув ступінь бакалавра, а у 1830 — магістра[5]. Незадовго до закінчення університету Гопкінс одружився вдруге на Кароліні Бойс (1799—1881). Він залишився працювати в університеті як приватний тьютор студентів, що претендують на звання кращого випускника. Це заняття виявилося досить успішним для Гопкінса і приносило дохід близько £700—800 на рік (~ 75 тис. фунтів в еквіваленті 2010 року).

Гопкінс захоплювався музикою, любив поезію та писав натюрморти.

В кінці життя потерпав від душевного розладу[5], через що провів декілька років у клініці для душевнохворих, де помер 13 жовтня 1866 року через виснаження внаслідок хронічної хвороби.

Від другого шлюбу у Гопкінса залишилися син і три дочки, одна з яких, Еліс Гопкінс, стала відомою активісткою за моральність у вікторіанську епоху[5].

Викладацька роботаРедагувати

До 1849 року він успішно випустив майже 200 студентів, серед них 17 визнані найкращими випускниками, в тому числі Джордж Габрієль Стокс та Артур Келі. Він займався з Едвардом Раусом, визнаним найкращим випускником, а потім сам став видатним викладачем. У 1833 році Гопкінс опублікував «Основи тригонометрії», чим заслужив визнання як математик[4].

Гопкінс започаткував популяризацію праць забутого на той час математика Джорджа Гріна (1793—1841), теорії якого стали згодом однією з основ математичної фізики. У 1845 році, учень Гопкінса, майбутній лорд Кельвін, а у той час просто Вільям Томпсон, отримав від свого наставника копію наукової роботи Гріна від 1828 року. Саме лорд Кельвін згодом посприяв поширенню праць Гріна.

Внесок у розвиток геологіїРедагувати

Завдяки своєму науковому керівнику, Адаму Седжвіку, Гопкінс виявив глибокий інтерес до застосування математичних методів у геології (близько 1833 року). Праці Гопкінса з геології опубліковані в збірниках Кембриджського філософського товариства і Лондонського геологічного товариства. Саме Гопкінс визначив напрям у науці, відомий в наш час як динамічна геологія. Спільно з Джеймсом Джоулем і Кельвіном провів серію вимірювань тиску в точці плавлення, які підтвердили його теорію про зміщення температури плавлення з підвищенням тиску. Гопкінс вважав, що охолодження Землі насправді не впливає на клімат планети.

Відомі учніРедагувати

Вшанування та оцінка заслугРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Архів історії математики Мактьютор
  2. а б SNAC — 2010.
  3. https://www.geolsoc.org.uk/~/link.aspx?_id=773BC90B-60F7-4355-B084-1414BC01C865&_z=z
  4. а б в г д Encyclopaedia Britannica (1911)
  5. а б в Smith (2007)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати