Повітряні сили Тунісу

Повітряні сили Тунісу (фр. Armée de l'air tunisienne: араб. القوات الجوية التونسية‎) — військово-повітряні сили Тунісу, один з трьох видів національних збройних сил.

Повітряні сили Тунісу
Armée de l'air tunisienne
أركان جيش الطيران، تونس.svg
Належність Міністерство оборони Тунісу
Вид Збройні сили Тунісу
Тип Повітряні сили

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Військово-повітряні сили Тунісу були сформовані у 1959, через три роки після отримання державою незалежності від Франції. Перший літак, шведський гвинтовий навчально-бойовий Saab 91 «Сафір», надійшов на озброєння у 1960. В подальшому туніська авіація поповнилася ще сімома Саабами-91.

В епоху реактивної авіації ВПС Тунісу увійшли у 1965, після покупки 13 італійських Аермаккі MB-326B/LT. У 1969 році туніська авіація поповнилася п'ятнадцятьма екс-американськими «сайберджетами» F-86F. В період з 1974 до 1978 року парк навчально-бойових літаків оновився 21 Marchetti SF.260W/C (12/9 відповідно). У 1977—1978 — закуплено ще вісім одномісних штурмовиків MB-326KT.

У 1981 році Туніс підписав контракт на закупку дванадцяти легких багатоцільових винищувачів-бомбардувальників F-5E/F (8 F-5E і 4 F-5F), поставки яких відбулися у 1984—1985. Потім до них додалося ще п'ять F-5E (до 1989). У 1985 Туніс законтрактував два транспортники С-130Н «Геркулес», а у 1995 розмістив велике замовлення в Чехії на 12 навчальних L-59 «Супер Альбатрос» і три L-410 «Турболіт». У 1997 у США отримані п'ять C-130B, а у 2013—2014 — два C-130J-30.

Структура, завдання ВПСРедагувати

ВПС Тунісу є самостійним видом збройних сил, очолюваним штабом ВПС і підпорядковані міністерству національної оборони. Начальник штабу ВМС — командувач відповідає за бойову та мобілізаційну готовність сил, організацію бойової підготовки, політико-моральний стан особового складу і виконання планів будівництва та модернізації ВПС. Повітряні сили здатні виконувати покладені на нього завдання як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами збройних сил.

Перед національними ВПС стоять наступні завдання:

У мирний час ВПС також залучаються до проведення спільних з МВС операцій з виявлення і перехоплення морських транспортних засобів контрабандистів і перевізників нелегальної робочої сили в Європу, ведуть спостереження за діяльністю іноземних держав на континентальному шельфі Тунісу, беруть участь у ліквідації наслідків стихійних лих, організують контроль наземної обстановки під час поїздок президента Тунісу країною.

Туніські повітряні сили складаються з чотирьох родів авіації: винищувально-бомбардувальної, штурмової, транспортної і розвідувальної. Армійська авіація представлена вертольотами різного призначення.

Основу організаційної структури ВПС складають авіаційні бази і авіаційні ескадрильї. Залежно від оперативно-тактичного призначення авіаланок однієї ескадрильї вони можуть бути дислоковані на різних авіабазах та організаційно підпорядковані їх командирам.

Система базуванняРедагувати

Основні авіабази: Бізерта/Сіді Ахмед, Бізерта/Ла-Каруба, Ель-Аюн, Гафса, Габес та Сфакс. Всі вони оснащені радіо- і світлосигнальним обладнанням для забезпечення польотів у складних метеоумовах вдень і вночі[1].

Туніс-КарфагенРедагувати

36°50′57″ пн. ш. 010°14′51″ сх. д. / 36.84917° пн. ш. 10.24750° сх. д. / 36.84917; 10.24750

12-а транспортна ескадрилья, L-410 Turbolet

Бізерта/Сіді-АхмедРедагувати

37°14′58″ пн. ш. 009°46′48″ сх. д. / 37.24944° пн. ш. 9.78000° сх. д. / 37.24944; 9.78000

11-а навчально-тренувальна ескадрилья, Aermacchi MB-326
15-а винищувальна ескадрилья, F-5 Tiger II
21-а транспортна ескадрилья, C-130 Hercules, G-222

Бізерта/Ла-КарубаРедагувати

37°14′50″ пн. ш. 009°49′29″ сх. д. / 37.24722° пн. ш. 9.82472° сх. д. / 37.24722; 9.82472

31-а вертолітна ескадрилья Bell-205, UH-1 Iroquois
32-а вертолітна ескадрилья, Alouette II, Eurocopter AS350
33-а вертолітна ескадрилья
36-а вертолітна ескадрилья

СфаксРедагувати

34°42′55″ пн. ш. 010°41′47″ сх. д. / 34.71528° пн. ш. 10.69639° сх. д. / 34.71528; 10.69639

13-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260
14-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260

ГафсаРедагувати

34°25′04″ пн. ш. 008°48′45″ сх. д. / 34.41778° пн. ш. 8.81250° сх. д. / 34.41778; 8.81250

16-а навчально-тренувальна ескадрилья, L-59 Super Albatros

Літальні апарати на озброєнніРедагувати

Тип літака Країна виробник Кількість в експлуатації[2]
  Northrop F-5E/F Tiger II+   США 12
Aero L-59 Super Albatros   Чехія 12[3]
  C-130B/H Hercules   США 7
  Lockheed Martin C-130J Super Hercules   США 2[4]
  Let L-410 Turbolet   Чехія 4
  Eurocopter AS350   Франція 6
  Bell 205   США 20
  Bell 412   США 3
  HH-3E Jolly Green Giant   США 19
  SA 316 Alouette III   Франція 8
  SE 313 Alouette II   Франція 8
  Bell UH-1 Iroquois   США 11
  F-5F Tiger II   США 3
  Aero L-39 Albatros   Чехія 9
  Aermacchi MB-326   Італія 10
  SIAI-Marchetti SF.260   Італія 18

ПриміткиРедагувати

  1. Tunisian Air Force OrBat. Scramble. Архів оригіналу за 2010-12-15. Процитовано 2007-08-05.  (англ.)
  2. World Air Forces 2014. Surrey, United Kingdom: Flightglobal Insight. Процитовано 3 October 2014.  (англ.)
  3. L-59 Albatros from modeller`s view.  (англ.)
  4. Lockheed Martin delivered second C-130J Super Hercules airlifter to the Republic of Tunisia. December 12, 2014.  (англ.)

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати