Відкрити головне меню

Військова розвідка України  — сукупність вповноважених органів держави, на які покладена відповідальність за здійснення розвідувальної діяльності в інтересах національної безпеки та оборони України.

Військова розвідка України
Emblem of the Defence Intelligence of Ukraine.svg
Емблема ГУР МО
Країна: Україна Україна
Дата заснування: 7 вересня 1992 року
Юрисдикція: Міністерство оборони України
Штаб-квартира: Київ, вул. Електриків, 33
Попередня
служба:
Головне управління військової розвідки
Керівництво
генерал-майор
Бурба Василь Васильович
Сайт
Сайт ГУ розвідки МОУ

Зміст

Законодавча регламентаціяРедагувати

Діяльність усіх органів військової розвідки держави чітко та вичерпно регламентується Законом України «Про розвідувальні органи України», затвердженим Верховною Радою України 22 березня 2001 року.[1]

Наразі військову розвідувальнц діяльність в Україні здійснюють — Головне управління розвідки Міністерства оборони України та Служба зовнішньої розвідки України.

Контррозвідувальну діяльність забезпечує Департамент контррозвідки Служби безпеки України.

ІсторіяРедагувати

У XVI—XVII століттях на Запорізькій Січі вже існували структури-прототипи сучасних розвідувальних підрозділів — пластові курені. Команди пластунів чисельністю від 3 до 10 досвідчених козаків висилались для ведення розвідки за декілька днів до виступу запорожців в похід. Для розвідки створювались також стаціонарні спостережні пости — бекети і рухомі роз'їзди. Бекети розташовувались уздовж південного кордону Запоріжжя та призначались для ведення спостереження, своєчасного виявлення військ противника й оповіщення Кошу та місцевого населення. Роз'їзні козаки висилались на кордон або діяли попереду головних козацьких сил під час походу. Склад бекету чи роз'їзду зазвичай був 2-3 козака. У 1755 році в курені було 441 пластун, у 1759 році — 541, у 1769 році — 269. Особлива увага козацькою розвідкою приділялася своєчасному розкриттю місця розташування головних сил противника, наявності артилерії й кінноти, місця головного пункту управління.

Здобувалися відомості про чисельність і озброєння військ противника, фізичний і моральний стан особового складу, обсяги продовольчих запасів і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, дані про проведені ним під час здійснення маршу бої, наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.


У другій половині XIX століття і на початку XX століття військове мистецтво ускладнилося. Вогнепальна зброя удосконалювалося, починалася моторизація та механізація військ. Результат війни вже не міг вирішуватися одним генеральним боєм. Виникло поняття «операція» — форма бойових дій оперативних об'єднань (фронт, армія) за участю великої кількості з'єднань (корпусів, дивізій) і частин (бригад та полків). Це призвело до розділення розвідки на тактичну (військову) і оперативну. До початку Першої світової війни військова розвідка остаточно виділилася в окремий вид воєнної розвідки.

Після проголошення Української Народної Республіки й важких кровопролитних боїв з більшовиками початку 1918 року у березні новий начальник Генерального штабу Армії УНР Олександр Сливинський провів реорганізацію наслідком якої стало створення окремих структур, які мали забезпечувати армію конфеденційною інформацією, а саме: «розвідковий» підвідділ на чолі з полковником Володимиром Колосовським.


Бойові підрозділи військової розвідкиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати