Відкрити головне меню

ЖиттєписРедагувати

Володимир Воронок народився 11 липня 1914 року в селі Подлипное (нині — Конотопський район Сумської області України) в робітничій сім'ї. Закінчив вісім класів і школу фабрично-заводського учнівства при Конотопському вагоноремонтному заводі, після чого працював на ньому ж слюсарем. У 1935 році закінчив залізничний технікум.

В 19361940 роках проходив службу в Робітничо-селянської Червоної Армії. У 1938 році закінчив курси молодших лейтенантів. Брав участь у Польському поході і радянсько-фінській війні.

У червні 1941 року повторно був покликаний в армію і направлений на фронт Німецько-радянської війни. Брав участь у битві за Кавказ, звільнення Кубані, України, Криму. До травня 1944 року підполковник Володимир Воронов командував 665-м стрілецьким полком 216-ї стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту. Відзначився під час Кримської операції[1].

8 травня 1944 року, організувавши штурмові загони, Воронов атакував противника і, оволодівши його залізобетонними укріпленнями, вийшов до внутрішньої оборонної лінії Севастополя. 9 травня полк прорвався до центру міста.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і відвагу, виявлені під час форсування Сиваша і в боях за утримання Сиваського плацдарму, за успішні дії полку з опанування Севастополем" підполковник Володимир Воронов був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 6181.

Брав участь у Параді Перемоги та урядовому прийомі в Кремлі на честь Перемоги. Після війни продовжував службу в Радянській Армії. У 1946 році він закінчив курси «Постріл», в 1958 році — Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. У 1961 році в званні полковника був звільнений у запас. Проживав в місті Хімки Московської області, працював провідним інженером Міністерства автомобільного транспорту УРСР. Помер 8 жовтня 1995 року, похований на Шаблон:МЗ.

Був також нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 3-го ступеня, Кутузова 3-го ступеня, Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, а також низкою медалей.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник / Пред. ред. колегії І. Н. Шкадов. — М: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаєв — Любичев/. — 911 с. — 100 000 екз. — ISBN отс., Реєстр. № у РКП 87-95382.
  • У подорож по Сумщині. Харків, 1979.
  • Герої боїв за Крим. — Сімферополь: Таврія, 1972.
  • Гриченко І. Т., Головін М. М. Подвиг. — Харків: Прапор.