Воля (Старосамбірський район)

село в Старосамбірському районі Львівської області (Україна)

Во́ля — село в Україні, у Старосамбірському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Волянська сільська рада.

село Воля
Герб Волі Старосамбірського району.png Volal h.png
Герб Волі (Старосамбірський район) Прапор Волі (Старосамбірський район)
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Рада/громада Волянська сільська рада
Код КОАТУУ 4625181701
Основні дані
Засноване 1555
Населення 816
Площа 2,12 км²
Густота населення 384,91 осіб/км²
Поштовий індекс 82083
Телефонний код +380 3238
Географічні дані
Географічні координати 49°24′25″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д. / 49.40694° пн. ш. 23.06722° сх. д. / 49.40694; 23.06722Координати: 49°24′25″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д. / 49.40694° пн. ш. 23.06722° сх. д. / 49.40694; 23.06722
Середня висота
над рівнем моря
424 м
Водойми р. Крем'янка
Найближча залізнична станція Старий Самбір
Місцева влада
Адреса ради 82083, Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Воля, тел. 62-4-14
Карта
Воля. Карта розташування: Україна
Воля
Воля
Воля. Карта розташування: Львівська область
Воля
Воля
Мапа

CMNS: Воля у Вікісховищі

Населення становить 816 осіб (у 1928 р. проживало близько 1000 осіб, серед них двоє римо-католиків, 15 євреїв. Також відомо, що на той рік у селі було 150 школярів).

Історична дата заснування населеного пункту — 1517 рік. Територія населеного пункту 137 га, під забудову та присадибні ділянки передбачено 162 га, орної землі 61 га, пасовищ — 85,5 га, громадських лісів — 313 га.

У 1914 насипано могилу і встановлено хрест з нагоди 100-річчя від дня наодження Т. Г. Шевченка.

Волянську сільську раду утворено в 1939 за першої радянської окупації (перших совітів), яка до 1950 р. носила назву Воле Коблянська сільська рада.

У селі є храм Собору Пресвятої Богородиці споруджений 1923 року із смерекових брусів за проектом Теофіля Горницького з Самбора, коли парохом був о. Ярослав-Йосиф Пасічинський, священик Перемисько-Самбірської єпархії УГКЦ. Після Другої світової війни, та Львівського псевдособору 1946 р. храм і вірних переведено в лоно Російської Православної Церкви. Стіни в інтер'єрі церкви 1982 року оббиті прес-плитою і вкриті трафаретним орнаментом малярем Миколою з Блажева. На південний схід від церкви розташована двоярусна дзвіниця, збудована одночасно з церквою. Після ліквідації УГКЦ 1946 р. храм знаходився у юриcдикції українського екзархату РПЦ. В 90-х роках храм був у користуванні УАПЦ. Вірні УГКЦ молилися під храмом, проте з 2006 року богослужіння відбуваються почергово. Сьогодні церква належить до двох конфесій — ПЦУ[1] та УГКЦ. Храмове свято 08,01, Пресвятої Богородиці. Храмове свято 8,11, Дмитрія.

На околиці села на вершині гори Кундівська (668 м.) є військовий цвинтар часів I Світової війни. На цій горі наприкінці вересня й на початку жовтня 1914 року відбувалися запеклі бої між російськими та австрійськими військами. Російські війська зайняли гору Кундівську, а також межі села[2]. Один з найважчих боїв відбувся 17 жовтня в суботу 1914-го року між селами Воля і Звір на горі Лисий. На боці Австро-угорських військ брали участь і Українські Січові Стрільці декілька загинуло і там були захоронені. Про ці події в українській газеті «Свобода», № 57, 1915, було поміщено статтю:

«За провідника взяли ми якогось газду; мав біля 30 літ. Ми не знали точного положення. Світла світити не вільно, мапу читати годі. З тим провідником вийшли ми о 3-й годині з Лужка і прийшли якраз добре на Лисий верх. Гора не поросла, на збочах галявини, далі в діл смерековий ліс, село Звірна на полудневім сході, на північ Воля Кобилянська, і Воля Барилова. В тих двох селах були Москалі, що обсадили північну збіч Лисого верха. На полудне від тої гори було видно пасмо гір від сходу на захід… Поляг з наших Фірчук, поляг Чихут і Завалик. Крім них було ще кільканадцять ранених. Не було ран, аби не можна було вилічити, смерть не грозила жадному.»[3]

До 100 річчя від трагічного початку Першої Світової війни, у неділю, 21 вересня, у с. Воля Старосамбірського району на Львівщині відбулось освячення пам'ятного знаку встановленого на місці захоронення українців, австрійців, росіян вояків різних національностей, які загинули у 1915 році в околицях села Воля.

Організатор заходу — "Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять», Волянська сільська рада[4].

НародилисяРедагувати

Володимир Володимирович Васюта (2015) — громадський діяч, політв'язень, багаторазовий депутат Старосамбірської районної ради, багаторічний голова районної організації Конгресу Українських Націоналістів[5].

Василь Ількович Васюта — учасник бойових дій УПА, громадський діяч с. Воля.

Степан Данилович Топорович (14.07.1965 — 14.10.2009) — священик Самбірсько-Дрогобицької єпархії, парох с. Блажів[6][7].

Люба Олексіївна Пятночко-Топорович (24.01.2013) — перша станична відновленого Пласту в м. Самборі[8][9].

Любомир Антонович Яким (06.09.1936 — 27.09.2014) — український композитор, музикант, педагог, автор пісні « Смерека» (Ой, смереко, розкажи мені, смереко…)[10][11][12].

ПриміткиРедагувати

  1. Про парафію на сайті Львівської єпархії УАПЦ
  2. Сторінки історії І Світової війни: Битва за гору Острогірка. 
  3. Сторінки історії І світової війни: Спогади сотника українських січових стрільців про битву на Старосамбірщині. 
  4. Товариство пошуку жертв війни ПАМ'ЯТЬ - Освячення пам’ятного знаку в с. Воля Старосамбірського району(ОНОВЛЕНО). www.memoria.com.ua (uk). Процитовано 2018-03-04. 
  5. Помер провідник Старосамбірського Конгресу українських націоналістів Володимир Васюта. zik.ua (ua). Процитовано 2018-03-06. 
  6. Administrator. Упокоївся у Бозі протоєрей Степан Топорович. sde.org.ua (uk-ua). Процитовано 2018-03-06. 
  7. Administrator. Архиєреї та священнослужителі прощались з покійним протоєреєм Степаном Топоровичом. sde.org.ua (uk-ua). Процитовано 2018-03-06. 
  8. Княжий Самбір: » Відкриття Пластового року 2016 в Самборі: посвята пам’ятної таблиці Любі Топорович та традиційне пластове містечко. www.sambir.in.ua. Процитовано 2018-03-06. 
  9. Адміністратор. Такі як Люба Топорович не помирають після смерті. sambirwz.lviv.ua (uk-ua). Процитовано 2018-03-06. 
  10. Замок, Високий (2014-05-21). Любомир Яким: «Я звик, що мою пісню «Ой, смереко» приписують народові». Високий Замок (uk-UA). Процитовано 2018-03-06. 
  11. На Львівщині провели в останню дорогу Любомира Якима – автора знаменитої пісні «Смерека». zik.ua (ua). Процитовано 2018-03-06. 
  12. З книги «Співає і танцює «Підбужанка» - Люди і їх долі - Матеріали конкурсу - Турка-перлина Карпат. turka-ua.net. Архів оригіналу за 2018-03-07. Процитовано 2018-03-06. 

ПосиланняРедагувати