Відкрити головне меню

Войтинська Надія Савелівна рос. Войтинская Надежда Савельевна (1886—1965) — російська жінка-художниця, графік, літературознавець і перекладач.

Войтинська Надія Савелівна
Войтинская Надежда Савельевна
Надія Войтинська, фото 1912 р.jpg
фото 1912 року.
При народженні Войтинская Надежда Савельевна
Народження 1886(1886)
Санкт-Петербург
Смерть 1965(1965)
  Ленінград
Громадянство Росія РосіяСРСР СРСР
Жанр портрет, побутовий жанр
Навчання Державний інститут історії мистецтв[d]
Діяльність перекладачка, художниця
Напрямок символізм, реалізм
Роки творчості 1908-ті — 1960
Твори портрет, побутовий жанр

Зміст

Історія вивченняРедагувати

 
Сєров Валентин Олександрович, «Портрет Іллі Рєпіна», 1901 рік.
 
Рєпін Ілля Юхимович. «Корній Чуковський», 1910 рік.

У 1960-ті роки в СРСР відбулося повернення широких мас до поезії, до творчості сучасних поетів і поетів так званого Срібного віку. У музейних та інститутських аудиторіях збирався натовп охочих, послухати виступи поетів. Але умовний Срібний вік характеризувався ще й появою універсально обдарованих митців і діячів культури, серед яких Бенуа Олександр Миколайович (1870—1960), Дягілєв Сергій Павлович (1872—1929), Яремич Степан Петрович (1869—1939), Врангель Микола Миколайович (1880—1915), Курбатов Володимир Якович (1878—1957), жінки- скульптори і жінки-художниці. Серед останніх була і Войтінська Надія Савелівна, художник, графік, літературознавець і перекладач, сама трохи письменниця.

Співробітники Російського музею (на тлі зростання зацікавленості в діячах Срібного віку) звернули увагу на купу літографій з портретами тогочасних літераторів і художників, підписалих або моногамою «НВ», або «Н. Войтинська». Всі літографії передані в музей з реквізованого на користь держави майна емігранта і художника Бенуа Олександра Миколайовича ще 1933 року. Але художницю призабули.

В період розшуків звернулись до ще живого тоді Корнія Чуковського, що знав Надію Войтинську і був портретований нею в літографії. Відповідь Корнія Чуковського збережена :

На жаль, у мене нема ніяких відомостей щодо Надії Савелівни Войтинської. Пам'ятаю лише, що і мій портрет, і портрет Волошина, і портрет Бенуа були замовлені їй (видавцем) Сергієм Маковським для оприлюднення в журналі «Аполлон». Мій портрет вона зробила дуже швидко — в один сеанс — здивувавши мене своєю сміливою та блискавичною манерою. Вона була молода, приваблива і справляла враження культурної, начитаної особи. Ми посварились із (видавцем) Сергієм Маковським (через ставлення до Рєпіна) і він не розмістив в «Аполлоні» мого портрета, котрий створила Войтинська. Що відбулося з нею в подальшому, я, на жаль, не знаю.

Але Надію Войтинську встигли розшукати за рік до її смерті, бо вона мешкала в власній квартирі на Кам'яноотровському проспекті (за часів СРСР Кіровському) практично все життя. Тоді і довідались про її подальшу біографію.

Життєпис. Ранні рокиРедагувати

Майбутня мисткиня з'явилась на світ в родині професора Войтинського Савелія Йосиповича, котрий викладав в Петербурзькому електротехнічному інституті. Дівчина навчалась в Таганцевській гімназії, по закінченні якої в 1903 р. прийшла в приватну студію М. Д. Берншейна, бо мала хист до малювання. Недовго відвідувала Малювальну школу петербурзького Товариства заохочення художників. 1905 року відбула за кордон, де навчалась в приватній студії Віллі Шварца в Берліні. В студії Шварца опанувала швидкий натурний малюнок, техніку створення літографій та реалістичну, але дещо модернову художню манеру. Відвідала також міста Німеччини, Швейцарію та Францію. Через три роки повернулась в Петербург.

Літографська майстерністьРедагувати

Вже в молоді роки Надія Войтинська дивувала петербурзьких знайомих і діячів мистецтва майстерністю створення літографій та портретним мистецтвом. Вона не робила підготовчих малюнків, як інші, а працювала безпосередьо на самому літографському камені. Бо мала тверду руку і здібності до психологічних характеристик моделей. Прискипливий Ілля Рєпін схвально поставився до літографського портрета того ж Корнія Чуковського, коли побачив привезений йому відбиток. Але вийшла нова неприємність: тепер із художницею посварився видавець Сергій Маковський, чи то через ідейні розбіжності, чи то через бажання не платити молодій художниці, що він і зробив. Тому в журналі «Аполлон» був надрукований лише один портрет роботи Надії Войтинської — «Гумільов Микола Степанович», перший чоловік Анни Ахматової.

Вир молодостіРедагувати

Але художницю закружляв і вир молодості. Гостинний будинок Надії Войтинської на набережній річки Фонтанка відвідували сама Анна Ахматова, Максиміліан Волошин, балерина Тамара Карсавіна, Костянтин Сомов, молода Ліза Піленко (майбутня емігрантка і поет, героїня французького антифашистського Спротиву, відома як Кузьміна-Караваєва). Як художниця Надія Войтинська була близька до першої генерації митців «Світу мистецтва». Саме Олександру Бенуа вона і передала частку накладу літографських портретів, які не віддала видавцеві Сергію Маковському, частка розійшлася по її знайомим, частка — залишилась в приватному архіві художниці майже на п'ятдесят (50) років.

Вир молодості не став в заваді Надії двічі відвідати Сибір, куди на заслання був відправлений рідний брат Войтинської за антиурядову діяльність. Молода і рішуча Войтинська влаштувалась на Бестужевські курси (перший дозволений царатом в Російській імперії вищий навчальний заклад університетського типу для жінок) на філософський факультет. Надія Савелівна закінчила університет 1916 року за фахом теорія та філософія мистецтва.

Художні пошукиРедагувати

Войтинська не припиняє творчих пошуків, звертається до технік темпери та олійними фарбами, робить низку портретів. В Гельсінгфорсі пройшла її виставка, а придбані картини розійшлись по закордонним приватним збіркам.

Діяльність письменницька і літературознавчаРедагувати

 
Державний Літературний музей, Москва. Наришкінські палати.

Діяльність письменницька і літературознавча прийшлися на підрадянський період життя Надії Войтинської. Вона працювала в Інституті історії мистецтв, викладала курс лекцій «Діалектичний метод в мистецтвознавстві». Сама звернулась до письменства і стала автором декількох книжок, серед яких «На Північ», «Заколот рівних», «Земля Нансена», «На барикадах», «Пугачовщина», «На шляху в музей». Діяльна особа, Надія Войтинська підготувала до друку низку рукописів, серед яких — * «Рафаель Санті» (монографія)

І не провина Войтинської, що низка її досліджень не була оприлюднена за часів СРСР. По смерті письменниці її рукописи передані в Національну Російську бібліотеку.

Войтинська перекладачРедагувати

Вона вільно володіла декількома мовами, тому довго працювала перекладачем. Завдяки Надії Войтинській російською мовою з'явились

  • вірші І. Бехера
  • вірші Ш. Петефі
  • вірші Е. Вайнерта
  • поема Г. Гейне «Зимова казка»
  • «Собака Баскервілів» та «Записи про Шерлока Холмса» А. К. Конандойла.

В період війни 1941—1945 років Надія Войтинська залишилась в блокованому місті і працювала в Бюро пропаганди Ленінградського відділку Союзу письменників СРСР, виступала в шпиталях для поранених. По закінчкенні війни працювала керівником катедри іноземних мов Всесоюзного лісотехнічного інституту.

Доля художнього спадкуРедагувати

Літографські портрети з архіву Войтинської розподілені між збірками радянських Державного Літературного музею Росії, Третьяковської галереї, гравюрного кабінету Музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна.

Вибрані твориРедагувати

  • «Молода пані в старовинному костюмі»
  • «Юнаки з птахами»
  • «Персонажі під деревом»
  • «Співак в човні»
  • «М'ясна крамниця»
  • серія літографських портретів діячів «Світу мистецтва» та петербурзьких літераторів початку 20 ст.

ДжерелаРедагувати

  • ж «Огонёк», № 39, сентябрь, 1987
  • Матеріали приватного архіву

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати