Влахина

гора у Болгарії та Північній Македонії

Влахина[1] або Влайнa (македонською літературною нормою: Влаина, з 29 червня 1942 по 5 січня 1946 Пастуша[2]) — прикордонна гора між Болгарією та Північною Македонією, що входить до складу Осоговсько-Беласицької гірської групи. В Болгарії вона розташована на території двох областей Благоєвградської і Кюстендилської.

Влахина
Kadiitsa IMG 9979.jpg

41°51′25″ пн. ш. 22°55′44″ сх. д. / 41.85694444447177176° пн. ш. 22.92888888891677723° сх. д. / 41.85694444447177176; 22.92888888891677723Координати: 41°51′25″ пн. ш. 22°55′44″ сх. д. / 41.85694444447177176° пн. ш. 22.92888888891677723° сх. д. / 41.85694444447177176; 22.92888888891677723
Країна Flag of Bulgaria.svg Болгарія і Flag of North Macedonia.svg Македонія
Тип гора
матеріал граніт
Висота 1212 м
Macedonia relief Vlahina location map.jpg
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 784345
Влахина. Карта розташування: Болгарія
Влахина
Влахина
Влахина (Болгарія)
CMNS: Влахина у Вікісховищі

НазваРедагувати

Назва гори є етимологією від влах.[3] У 1942 році, після перейменування топонімів у Південній Добруджі Румунії, назва Влахінa вважалася занадто румунською і змінилася на Пастушa, але в 1946 її історична назва була відновлена.

Географічна характеристикаРедагувати

Географія, розташування, межіРедагувати

Гора тягнеться з півночі на південь приблизно на 50 км, а її ширина коливається від 12 км на півночі до 30 км на півдні. На її хребті між кордонними пірамідами проходить ділянка державного кордону між Болгарією і Північною Македонією № 53 — 76. Більша частина масиву розташована на болгарській території[4]. Розташована між долинами річок Струма і Брегальниця (ліва притока Вардари), які відокремлюють її відповідно від гір Рила і Пірин на сході і Голак і Плачковиця на заході. На північному заході долина річки Елешниця (права притока Струми) та її притока Речиця і сідловина Чорна скеля (930 м) відокремлюють Влахину від Осоговської гори, на півночі — Скринська ущелина Струми відокремлює її від Конявської гори і на півдні Сушицька річка (права притока Струми) і сідловина Седлото (Четало, 1619 м) — від Малешевської гори. У північній половині, оточена долинами річок Струма і її правими притоками Єлешниця і Копривен носить назву Руєнська гора з піком Руєн (найвища точка 1134,2 м).

Природні особливостіРедагувати

Хребет гори рівний і схили на сході некруті, а на заході, на македонській території — крутіші. Її найвища точка — вік Огреяк (Кадіїця, 1924,1 м), що піднімається на її південній частині, поблизу сідловини Седлото. Вона побудована переважно з розтрісканих, в деяких місцях розмолотих метаморфічних порід (гнейсів, амфіболітів), а також діоритів, гранітогнейсів, вапняків, мармуру та інших. На північ від села Брестово розташований мало відомий скельний феномен «Коматинські скелі»[5].

Клімат гори перехідний континентальний з гірським різноманіттям. Східні (болгарські) частини гори дають початок правим притокам Струми — Копривен, Логодашська річка, Стара тощо, а західні — правим притокам Брегальниці. Переважаючими ґрунтами є вилужені коричні лісові. Рослинність Влахіни порівняно бідна. Більшість схилів до 700—800 м займають переважно дуби, сухий чагарник і трав'яна рослинність. Зустрічаються ясен, клен, граба та чорна сосна. Високі частини покриті буками, альпійськими луками і ялівцевими чагарниками. Розвиваються лісове господарство та тваринництво.

Поселення, історичні пам'яткиРедагувати

На території двох країн на горі і в її передгір'ях є 4 міста і 48 сіл:

Три православні монастирі розташовані в північній (Руєнська гора) і південній частина гори:

  • У північній частині, над Скринською ущелиною річки Струма — монастирі «Святий Іван Рильський» (біля села Скрино) і Бобошевський монастир;
  • У південній частині, в долині річки Стара(притока Струми) — Тросковький монастир (біля села Тросково).

ТранспортРедагувати

Болгарську територію гори та її підніжжя перетинають три дороги Державної автомобільної мережі:

  • По північному підніжжю, через Скринську ущелину річки Струма, від міста Бобошевo до села Четирці, довжина 24,1 км — вся ділянка дороги третього класу № 104;
  • В середній частині гори зі сходу на захід через Делчевський перевал від села Зеленодол до пункт пропуску «Станке Лисичково», протягом 23 км — ділянка дороги третього класу № 106 Благоєвград — КПП «Станке Лисичково» — Делчево у Північній Македонії.
  • Протягом всього свого північно — західного підніжжя, в долині річки Єлешниця і її притоки Речиця, від села Четирці до сідловини Чорна скеля, довжиною у 27,7 км — ділянка дороги третього класу № 622 Невестино — КПП «Невестино» — Делчево у Північній Македонії. Дорожну ділянку в прикордонній зоні, а також біля прикордонних пункти не будують, а сама дорога — польова (лісова) ґрунтовка.

Топографічна картаРедагувати


ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Енциклопедия «Пирински край», том I. Благоевград, Редакция «Енциклопедия», 1995. ISBN 954-90006-1-3. с. 150.
  2. Шаблон:Наименования
  3. Георгиев, Вл., Ив. Гълъбов, Й. Заимов, Ст. Илчев (съставители) (1971). Български етимологичен речник, том 1 (А – З). София: Българска академия на науките. Институт за български език. Издателство на Българската академия на науките. с. 163 – 164. 
  4. Кънчов, Васил. «Пътуване по долините на Струма, Места и Брегалница. Битолско, Преспа и Охридско», стр. 350
  5. Геологічні явища Болгарії — кліматичні породи