місто
Вікіпедія: Портал:«Болгарія»
Сімітлі
болг. Симитли
Simitli-centre.jpg
Країна Болгарія Болгарія
Область Благоєвградська область
Община Симитлі
 Кмет Апостол Апостолов
Код ЕКАТТЕ 66460
Поштовий індекс 2730
Телефонний код 0748
41°53′36″ пн. ш. 23°06′29″ сх. д.H G O
Висота 313
Площа 36,366 км²
Населення 6674 (2011)
Міста-побратими Делчево
Відстань
До обласного центру
 фізична 13 км [2]
До Софії
 фізична 91 км [2]
Розташування
Сімітлі. Карта розташування: Болгарія
Сімітлі
Сімітлі
Сімітлі (Болгарія)
Мапа
CMNS: Симитлі у Вікісховищі

Симитлі́ (болг. Симитли) — місто в Благоєвградській області Болгарії. Адміністративний центр громади Симитлі.

НаселенняРедагувати

За даними перепису населення 2011 року у місті проживали 6674 особи.

Національний склад населення міста[3]:

Національність Кількість осіб Відсоток
болгари 4177 90,9 %
цигани 387 8,4 %
турки 3 0,1 %
інша 11 0,2 %
не визначились 16 0,3 %
Всього відповіли 4594

Розподіл населення за віком у 2011 році[4]:


Динаміка населення[5]:

ГеографіяРедагувати

Місто Симитлі розташоване в 14 км на південь від Благоєвграда і в 48 км на північ від міста Санданський. Розташоване у Симитлянській долині біля підніжжя гір Рила, Пирину та Влахини. Річка Струма ділить його на дві частини — справжнє місто Симитлі та Орановський квартрал. Тут Струма приймає річку Градевську. Зі сходу оточують західні схили Рил і Пірину, а з заходу — Влахин. У 25 км від м. Симитлі на горі Влахина розташований скельний феномен «Коматинські скелі».

ІсторіяРедагувати

Симитлі — це старе село та центр низки сіл у однойменній долині. Два фактори сприяють розвитку селища. Перший — наявність двадцяти мінеральних джерел з температурою від 56 до 60 °С, із загальним дебітом потоку 720 л/хв. В минулому вода використовувалася для побутових цілей, але з 30-х років минулого століття джерела були вже задіяні для новобудованої лазні та для обігріву теплиць. Іншим важливим фактором є ключове географічне розташування, яке поселення займає між долинами річок Струма і Места.

Симитлі вперше згадується в 15 столітті як село Баня, а в XVI столітті як Симитла. На думку деяких краєзнавців, назва міста походить від назви білого хліба симид, чи від назви центру села, а саме Симен, що означає «центр».

У дев'ятнадцятому столітті Симитлі був змішаним селом, що належало Горножумайській казі.

У 1891 р. про Сімітлі пише Георгій Стрезов:

« Симитлія, до південь від Джумаї на 4 години їзди від правого берега Струми, по рівнині. Через село проходить шлях від Джумаї до Мельника — Сяру — Солуна. У Симитлії тютюн найкращий у всьому регіоні, який тільки росте в Железниці. У селі є кілька хатин. Будинків 230, всі помацькі.[6] Ураново, селище за 4 години від міста. Селяни — землероби; роблять добре вино і перець. Церква, в якій читають по-слов'янськи. 200 будинків болгар.[7] »

За статистикою Василя Канчова (Македонія, етнографія та статистика), населення села Симитлій налічувало 820 осіб, з них 780 болгарських мусульман і 40 циган, а до Симитлійського чифлику пізніше приєдналися 135 жителів болгар-мусульман.[8]

 
Церква «Різдво Богородичне»

Під час Балканської війни біля села відбулася битва між Сьомою піхотною дивізією та османськими військами. Після Другої балканської війни 1913 року Симитлі залишився в Болгарії. Його мусульманське населення повністю виїхало, і, за словами Димитра Гадянова, село знаходилося в руїнах в 1916 році.[9] Після воєн тут мешкало багато македонських болгар-біженців, а також жителів сусідніх сіл Сухострел, Докатичево, Тросково, Градево та інших. У минулому Симитлі експортував деревину з Рили та Пирину. До 1934 р. Симитлі і Ораново мали близько 2200 жителів, в 1946 р. вони досягли 2918, у 1992 р. — 7466, в 1997 р. їх вже було 7684 жителів.

Церква Різдва Богородиці побудована в 1923 році[10].

У 1943 році назва Симитлі була замінена на Ізворите («Джерела»), але в 1945 році було відновлено. У 1964 році Симитлі було оголошено міським поселенням.[11] У 1965 р. Ораново приєдналося до нього[12]. Сімітлі став містом у 1969 р.[11]

ЕкономікаРедагувати

Важливим фактором розвитку населеного пункту є його перехрестне розташування на залізниці, лінії шосе Софія — Благоєвград — Салоніки — Афіни і на старому шляху Малашево-Сухострел- Разлог — Гоце Делчев.

Симитлі є промисловим містом видобутку вугілля з шахти «Ораново» — симитлянського басейну. Поруч знаходиться шахта «Пірин» у Брежанах, де вугілля доставляється на станцію Симитлі канатною дорогою. Є деревообробна компанія, яка виробляє широкий асортимент хвойних і листяних матеріалів, гірничих шпал, фанери, упаковки, рам, ящиків, і букового паркету. Симитли є цетром лісового господарства, а деревина сюди поставляється із Разлогу, Кресни, Катунців. Видобувуються також рідкісні метали. У Сімітлі є підприємства для трикотажу, дзеркал, санок, гранул, камінів, кондитерських та кондитерських виробів, деталей для очисних споруд та інші.

У общині є невелике підприємство металопродукції — с. Черниче, і взуттєва фабрика у с. Крупник. Ці села ростуть і майже зливаються з Симитлі. Тут виробляється тютюнова продукція, вирощуються фрукти (персики, сливи, яблука), овочі, виноград. Розвивається тваринництво — розведення великої рогатої худоби та виробництво молока.

Симитлі упорядковане місто. Головну магістраль перенесено від густонаселеного кварталу правого берега річки Струма і від станціонної промислової зони на узбережжя лівобережного Орановського кварталу.

Регулярні подіїРедагувати

8 вересня (Мала Богородиця) відбувається традиційне свято, на якому демонструються аматорські колективи від муніципалітету.

Традиційний фестиваль кукерів проводиться в січні.

КультураРедагувати

У містечку Симитлі знаходиться національна бібліотека «Климент Охридський — 1922» з двома відділами. Книжкова полиця бібліотеки складалася з 27 625 томів літератури.

ОсобиРедагувати

Серед відомих симитлян — революціонер Яне Маламов (1865—1925), математик Юліан Ревальський (нар. 1956) і художник Микола Кимчев (нар. 1952). Із Симитлі родом болгарська чемпіонка-важкоатлетка Гергана Кирилова і співачка Цветанка Михайлова.

ІншеРедагувати

Мис Симитлі на острові Ригд в Антарктиді названий на честь міста[13].

У Симитлі є два ансамблі фольклорних танців — «Веселіє» і ансамбль «Св. Климент Охридський».

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Category:Simitli", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q10081974/uk. Докладніше: Вікіпедія:Проект:Вікідані; Вікіпедія:Категоризація.
  2. а б Фізичні відстані розраховані за координатами населених пунктів
  3. Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и самоопределение по етническа принадлежност към 01.02.2011 г. (болгарською). Архів оригіналу за 05.04.2013. Процитовано 2012-03-18. 
  4. Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и възраст към 01.02.2011 г. (болгарською). Архів оригіналу за 14.08.2013. Процитовано 2012-03-18. 
  5. Национален статистически институт. Справка за населението на гр. Симитли, общ. Симитли, обл. Благоевград (болгарською). Архів оригіналу за 2013-08-15. Процитовано 2012-01-23. 
  6. Стрезов, Георги. Два санджака от Източна Македония. Периодично списание на Българското книжовно дружество в Средец, кн. XXXVII и XXXVIII, 1891, стр. 20.
  7. Стрезов, Георги. Два санджака от Източна Македония. Периодично списание на Българското книжовно дружество в Средец, кн. XXXVII и XXXVIII, 1891, стр. 22.
  8. Кѫнчовъ, Василъ. Македония. Етнография и статистика. София, Българското книжовно дружество, 1900. ISBN 954430424X. с. 192.
  9. Гаджанов, Димитър Г. Мюсюлманското население в Новоосвободените земи, в: Научна експедиция в Македония и Поморавието 1916, Военноиздателски комплекс «Св. Георги Победоносец», Университетско издателство «Св. Климент Охридски», София, 1993, стр. 244.
  10. Туризъм. Община Симитли. Процитовано 20 декември 2015. 
  11. а б Мичев, Николай, Петър Коледаров (1989). Речник на селищата и селищните имена в България 1878 – 1987. София: Наука и изкуство. с. 243. 
  12. Мичев, Николай, Петър Коледаров (1989). Речник на селищата и селищните имена в България 1878 – 1987. София: Наука и изкуство. с. 202. 
  13. СКАР Композитний вісник Антарктики: Симитлі Пойнт.