Вікіпедія

Троїцький Владислав Юрійович

український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий
(Перенаправлено з Владислав Троїцький)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Троїцький.

Владисла́в Юрійо́вич Тро́їцький (нар. 26 листопада 1964, Улан-Уде, СРСР) — український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий[1]. Засновник першого в Україні незалежного театру Дах, засновник і художній керівник гуртів Дахабраха, фрік-кабаре Dakh Daughters, лялькове кабаре ЦЕШО, проєкту NOVAOPERA. Засновник і президент міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГОГОЛЬФЕСТ. Режисер у театрах України, Німеччини, Угорщини, Польщі, Швейцарії. Офіцер Ордену Мистецтв і Літератури[2]. Лауреат Шевченківської премії 2020 року за оперу-реквієм «Йов»[3].

Владислав Юрійович Троїцький
Владислав Троїцький — український театральний режисер
Народився26 листопада 1964(1964-11-26) (59 років)
СРСР Улан-Уде
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Місце проживанняКиїв, Україна
Діяльністьтеатральний актор і режисер
Відомий завдякизасновник театру «Дах»
ТитулЗаслужений діяч мистецтв України
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2020
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури

Життєпис

ред.

Народився 26 листопада 1964 року в м. Улан-Уде (Росія). В 11 років переїхав з батьками в Україну.

Закінчив Київський політехнічний інститут (радіотехнічний факультет, 1987), а також аспірантуру при ньому (1990). Пізніше, 2002 р., закінчив також Російську Академію Театрального Мистецтва (в минулому — «ГИТИС»), режисерсько-акторський факультет, курс Б. Юхананова.

У 1994 році заснував Центр сучасного мистецтва «Дах», з того часу — продюсер, художній керівник, режисер, актор ЦСМ «ДАХ».

З 1996 по 2000 рр. при ЦСМ Дах працює заснована Владом режисерсько-акторська «Школа».

З 2003 по 2006 рр. викладав у Київському Державному університеті кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (акторський курс Л. Танюка).

У 2004 році створив етно-хаос гурт «ДахаБраха».

У 2007 році заснував аудіо-музично-візуально-театральний фестиваль «ГОГОЛЬФЕСТ».

У 2012 році створив фрик-кабаре «Dakh Daughters».

У 2014 році створив проєкт NOVA OPERA[4].

У 2017 році створив лялькове кабаре ЦеШо.

Працював як режисер у театрах Угорщини, Польщі, Швейцарії, Німеччини.

Учень В.Оглобліна, КЛІМа, Б.Юхананова, І.Лисова, В.Більченко, А.Бартєньєва.  

Лауреат премії «Київська пектораль» (2001 і 2002 рр.). Заслужений діяч мистецтв України (2014). Офіцер Ордену Мистецтв і Літератури (2018). Лауреат премії імені Василя Стуса (2019).

Живе і працює в Києві.

Режисерські роботи

ред.
 
Владислав Троїцький разом із Андрієм Палатним та Максимом Демським на спец-події «ТРУ», фестиваль «DniProGogolFest», Дніпро, 2021
 
Владислав Троїцький на спец-події «Дорога додому», фестиваль «StartupGogolFest», Маріуполь, 2021
  • 1996 — «За закритими дверима» Ж.-П. Сартра (постановка на території музею М. Заньковецької)
  • 1996 — «Колекціонер» Дж. Фаулза (постановка на території музею М. Заньковецької)
  • 1997 — «Ескоріал» М. де Гельдерода
  • 1997 — «Ігри за Мамлєєвим» за мотивами творів Ю. Мамлєєва
  • 1997 — «Слово безумця на свій захист» за повістю А. Стріндберга
  • 1998 — «…четвертий зайвий…» ("…четвертый лишний… "), за мотивами роману «Чапаєв і Порожнеча» В. Пелевіна
  • 2000 — «Достоєвський-Честертон: „Парадокси злочину або самотні вершники Апокаліпсису“» ("Достоевский-Честертон: «Парадоксы преступления или одинокие всадники Апокалипсиса») за п'єсою КЛІМа
  • 2001 — «…У пошуках втраченого часу…Життя…» (проєкт «ДАХ»- «Божичі»)
  • 2002 — «Кам'яне коло» (проєкт «ДАХ» — «Древо»)
  • 2003 — «Смутні часи» («Смутное время») за п'єсою КЛІМа
  • 2004 — «Майже вистава майже за Піранделло, або Танець Смерті»
  • 2005 — «Український Декамерон» за п'єсою КЛІМа (Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька)
  • 2005 — «Кава та Цигарки» за фільмом Дж. Джармуша
  • 2005 — «Чонгор та Тюнде» за п'єсою М. Верешмарти (Театр ім. М. Верешмарти, м. Секешфахервар, Угорщина)[5]
  • 2006 — «Одруження» за п'єсою М. Гоголя
  • 2006 — «Український Декамерон» за п'єсою КЛІМа (ЦСМ «ДАХ»)
  • 2006 — «Гамлет» В. Шекспіра (Берегівський Угорський національний театр ім. Дюлей Ійєша)
  • 2007 — «Майже вистава майже за Піранделло або Танець Смерті. Реанімація»
  • 2007 — «Дівчина із сірниками» за п'єсою КЛІМа
  • 2007 — «Смерть Гоголя» (театральний проєкт)
    • 2007 — Поставовка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»
    • 2009 — Поставовка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»
    • 2009 — Поставовка на фестивалі у м. Щецин (Польща)
  • 2007 — «АннА» за п'єсою Ю. Клавдієва
  • 2007 — «Сексуальні неврози наших батьків» за п'єсою Л. Берфуса
  • 2008 — «Безхребетність. Вечір для людей з порушеною поставою» за п'єсою І. Лаузунд
  • 2008 — «Психоз 4.48» С. Кейн
  • 2008 — «Едіп. Софокл» за п'єсою «Цар Едіп» Софокла (переклад І. Франка)
    • 2008 — Поставовка на фестивалі «Шешори Подільські»
    • 2009 — Поставовка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»
  • 2009 — «Человек-подушка» М. Макдони (переклад П. Руднєва)
  • 2009 — «Театр Медеї» за п'єсою КЛІМа
  • 2009 — «DREAMS OF THE LOST ROAD» (синтетичне шоу за участі гурту «ДахаБраха»)
  • 2009 — «Гоголь. P.S.» (Gogol. Utóirat) (Театр ім. Й.Катона, м. Кечькемед, Угорщина)[6]
  • 2010 — «Бридкий» Маріуса фон Маєнбурга
  • 2010 — «Едіп. Собача будка» за п'єсою «Цар Едіп» Софокла та за п'єсою «Собача будка. Антиутопія з життя мовчазної більшості» КЛІМа
  • 2011 — «Ревизор» (Revizor) (Національний театр Чоконаї, м. Дебрецен, Угорщина)[7]
  • 2011 — «Гофман. Опівнічні казки» (Éjféli mesék) за творами Гофмана (Театр «Барка», Будапешт, Угорщина)[8]
  • 2012 — «Вій. Король землі» (Vii — le roi terre) за участі гурту «ДахаБраха» (Театр Віді-Лозанна, Швейцарія)
  • 2012 — «Мертве місто» (A halott város) опера Еріха Вольфґанґа Корнґольда (Національний театр Чоконаї, м. Дебрецен, Угорщина)[9]
  • 2012 — «Школа нетеатрального мистецтва» (поставка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»)
  • 2013 — «Анна Карєніна» (Anna Karenina) за п'єсою КЛІМа (Театр «Барка», Будапешт, Угорщина)[10]
  • 2014 — «Коріолан» опера («NOVA OPERA»)
  • 2015 — «IYOV» опера-реквієм, твір для препарованого рояля, шістьох вокалістів, віолончелі та ударних композиторів Роман Григоріва та Іллі Разумейка ((NOVA OPERA)
  • 2016 — «Український Декамерон» (Ukraiński Dekameron) за п'єсою КЛІМа («Театр Польскі», Варшава, Польща)
  • 2017 — «Село Степанчиково» (Das Gut Stepantschikowo und seine Bewohner) за п'єсою КЛІМа (Магдебург, Німеччина)[11]
  • 2017 — «Дівчина із сірниками» (Das Mädchen mit den Streichhölzern) за п'єсою КЛІМа (Магдебург, Німеччина)[12]
  • 2017 — «Вавилон» опера-цирк композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка (NOVA OPERA)
  • 2017 — «Ковчег» опера-балет композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка (NOVA OPERA та Totem Dance. Постановка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»)
  • 2017 — «Терабак де Київ» (Terabak de Kyiv) за участі фрик-кабаре «Dakh Daughters» (Театр «Ле Монфор», Париж, Франція)[13] 

Проєкт «Сім днів з ідіотом»

ред.

Проєкт «Сім днів з ідіотом» (рос. «Семь дней с идиотом») за п'єсами КЛІМа:

  • 2001 — День перший. «…печальний спектакль…» (рос. «…Печальный спектакль…»)
  • 2002 — День другий. «Тлумач Апокаліпсису» (рос. «Толкователь Апокалипсиса»)
  • 2003 — День третій «Грішний Ангел» (рос. «Падший Ангел»)
  • 2004 — День четвертий «Без-сон-Ніцца» (рос. «Бес-сон-Ницца»)
  • 2006 — День восьмий «…Ідіот…» (рос. «…Идиот…»)

Проєкт «Україна містична»

ред.

Шекспірівський цикл «Україна містична» за участю етно-хаос гурту «ДахаБраха»:

  • 2004 — «Пролог до „Макбета“»
  • 2005 — «Річард ІІІ. Пролог»
  • 2006 — «Король Лір. Пролог»

Акторські роботи

ред.

Громадська позиція

ред.

Підписав петицію до президента Росії з вимогою звільнити українського режисера Олега Сенцова[14]

Примітки

ред.
  1. ↑ Оксана Климончук. Владислав Троїцький: Україна — дуже дивна країна, ніхто не може чітко сказати, що це таке // УНІАН, 26.03.2007
  2. ↑ Влад Троицкий стал Офицером Ордена искусств и литературы Франции. bit.ua. 2 квітня 2018. Процитовано 5 липня 2019.
  3. ↑ Суспільне UA: Прохасько, ДахаБраха, опера «Йов». Стали відомі лауреати Шевченківської премії-2020. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 28 лютого 2020.
  4. ↑ Анна КАЛУГЕР (вересень 2019). Ретроспектива «Нової опери» Троїцького: від біблійних історій до трип-хопу і літака-«співака» (ua) . «Yabl». Процитовано 2019-9-25.
  5. ↑ Álom és valóság közt. Beszélgetés Vlad Troickijjal
  6. ↑ Gogol. Utóirat
  7. ↑ A revizor. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  8. ↑ Éjféli mesék
  9. ↑ A halott város
  10. ↑ Anna Karenina
  11. ↑ Das Gut Stepantschikowo und seine Bewohner
  12. ↑ Das Mädchen mit den Streichhölzern
  13. ↑ Terabak de Kyiv. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  14. ↑ Il faut libérer d'urgence Oleg Sentsov, en grève de la faim depuis plus de 45 jours // Change.org

Посилання

ред.
Інтерв'ю
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Троїцький_Владислав_Юрійович&oldid=41187309