Відкрити головне меню

Вибір Олега

французький документальний фільм

«Вибір Олега» (фр. Le choix d’Oleg) — французький документальний фільм, знятий журналісткою Оленою Волошин та фотокореспондентом Джеймсом Кіо про російського добровольця з Тюмені Олега Дубініна на прізвисько Дубина, монтажника-висотника Макса Казанкова з Набережних Човнів та їх товаришів у батальйоні «БАРС», які у 2014 році приїхали на війну на сході України. Метою авторів був пошук відповіді на питання, чому багато молодих росіян ідуть добровольцями на фронт у чужу країну, але погано усвідомлюють, за що вони воюють. На думку авторів психоаналіз російських вояк дає ключ до розуміння конфлікту.

Вибір ОлегаPicto infobox cinema.png
фр. Le choix d’Oleg
Жанр Документальний
Режисер Олена Волошин, Джеймс Кіо
Продюсер Валері Монмартен
Сценарист Олена Волошин, Джеймс Кіо
Оператор Олена Волошин, Джеймс Кіо
Монтаж Олена Волошин, Таня Гольденберг
Кінокомпанія Little Big Story
Дистриб'ютор Java Films
Тривалість 74 хвилин
Мова російська
Країна Франція Франція
Рік 2016
Дата виходу 2016
IMDb ID 6965292
olegschoice.com

«Вибір Олега» отримав приз «За найкращий документальний фільм фестивалю ASN 2016».

Про фільмРедагувати

Співавторка документального фільму «Вибір Олега» Олена Волошин народилася в Москві й дитиною з батьками емігрувала до Франції. У вересні 2012 року вона повернулася до Москви кореспонденткою французьких ЗМІ після відрядження до Донецька й інших міст України, що приймали Євро 2012. Через рік вона висвітлювала події на Євромайдані й анексію Криму Росією. У лютому 2015 року кореспондентка французького телеканалу I-Télé[fr] та France 24 Олена Волошин та фотокореспондент газети La Croix[fr] Джеймс Кіо поїхали на місці спостерігати за виконанням угоди «Мінськ-2». У ДНР вони познайомились із 32-річним командиром батальйону «БАРС» Олегом Дубініним на прізвисько Дубина, що приїхав із Тюмені у двотижневу відпустку майже на рік раніше й залишився. За фільмом він є самоучкою без попереднього військового досвіду. На той час батальйон налічував 60 бійців, лише 4—5 з яких були місцевими, а решта прибула з Росії. Через Скайп, телефонні розмови та листування Олена й Джеймс зʼясували, що Олегу знадобилося два тижні, щоб усвідомити брехливість російської пропаганди, та вирішили, що відвертість російського офіцера має неабиякий кінематографічний потенціал [1] [2] [3].

Через російських знайомих Олена Волошин знайшла потенційного спонсора — Валері Монмартен, яка займалася документальними фільмами. Та спочатку вагалася, чи довіряти новачку жанру, але погодилася на рандеву, під час якого вкрай жорстко перевірила здібності співрозмовниці. Монмартен згодом погодилася фінансувати проект на двох умовах. По-перше, формат має бути суто кінематографічним. По-друге, показувати потрібно не з українського боку, а з боку тих, хто йде не на свою війну. Проект має висвітлювати російську сторону, Валері було цікаво побачити сторону «поганих хлопців». Справжнє питання виглядає так: 20- або 25-річні йдуть на війну, впевнені, що війна це добре, а згодом до них доходить, що їх мізки були засрані [4].

Із початку зйомок у батальйоні «БАРС» будування довіри з боку бійців до Олени Волошин і Джеймса Кіо йшло повільно, але 3 червня 2015 року стався психологічний злам. У той день Дубина повів свій загін в атаку на Марʼїнку, під час якої 20 бойовиків загинуло й чимало було поранено. Кіо й Волошин скористалися розгубленістю бойовиків і зафільмували психоаналіз, наповнений незручними питаннями. Маски впали з вояк і документалістам вдалося почути відверті відповіді [1] [5] [6].

Олег Дубінін почувається головним героєм фільму, є екстравертом і з легкістю говорить на камеру. Складнішим було завдання документалістів дістатися згоди на фільмування від кулеметника Макса Казанкова, монтажника-висотника з Набережних Човнів (Татарстан). Він називає війну роботою та цікавиться станом на Батьківщині: «… зараз стільки, коротше, 200-х, 300-х туди поїхало. Взагалі що, що вони на це взагалі матерям говорять? Що вони взагалі можуть сказати? Та нічого вони не скажуть, нах. Мовчки. Нате, тримайте трупик вашого сина. Неважливо навіть, як воно було. Просто скажуть там: „Помер героїчно“, усе класненько, коротше, і все. А за що й чому — ніхто ніколи цього не пояснить нікому. Якщо я кажу, навіть я, перебуваючи тут, я собі цього зараз уже, зараз уже не можу до пуття розʼяснити, пояснити…» [2] [7] [8]

Коли активність на фронті дещо вщухла, Дубінін запрошує батьків до Донецька. Вони не вагаються говорити на камеру. Мати Олега Стелла скаржиться на політиків: «Люди помирають із двох боків: і там, і тут. Це страшно. Братовбивча війна, нікчемна… Ні, цього не пережити. Політиків треба хороших, звісно. Сталіна треба.» [2]

Наприкіці фільму Олег Дубінін підсумовує свій досвід війни багатоповерховою лайкою: рос. «Твари, блять. ДНР, сука, нахуй он мне нужен, блять. Говнохрены ебучие, блять. Ебал я в рот с вами связываться, сука. Одна шваль на швали, блять. Год уже здесь, год, блять, за непонятно что, блять.» [9] Саме ця тирада з французькими субтитрами була обрана ведучою програми «Un Monde en Docs» («Світ у документальних фільмах») на телеканалі Сенату Франції Норою Амаді для демонстрації абсурдності війни на Донбасі (12:15—13:00) [10].

У фіналі Макс повертається додому, подорожуючи 1400 км російськими дорогами автостопом без паспорту [2].

Олена Волошин і Джеймс Кіо вирішили обмежити показ у «Виборі Олега» бойових дій і зосередилися на показі страждань бойовиків, що вибирають між війною за казна-що та патріотизмом і почуттям помсти за вбитих товаришів. У фільмі є драматичні сцени в морзі та похорон сепаратистів [2]. Автори навмисне залишили поза кадром міркування солдатів про ідеологію путінського режиму, що спонукала росіян їхати в Україну. Насильство також мінімізоване: у фільмі є епізод лагідної бесіди та годування полоненого українця, якого віддали російським телеканалам для «інтервʼю», але не показано, що перед тим його три дні били та не давали їжі [11]. Катування, прес-конференція в Донецьку про нібито атаку Збройних сил України на Марʼїнку та звільнення з полону бійця 28-ої механізованої бригади Романа Мащенко з Гребінки викликали свого часу резонанс в українському суспільстві [12] [13]. Поза кадром залишилась обізнаність Джеймса Кіо про те, що наказ напасти на українську позицію в Марʼїнці прийшов з Москви. Про це він повідомив на фестивалі у Празі в березні 2016 року [8].

У фільмі є багато документальних деталей, наприклад, про порушення Мінських угод щодо перемирʼя з боку командира Дубініна. Автори намагалися показати, що ця війна — абсурд, що стався завдяки брехні, що росіяни здатні до прозрівання на самій війні, і що за великим рахунком добровольці не такі погані, хоча й воюють на поганому боці. Документальний фільм «Вибір Олега» дає унікальну бачення війни на сході України від західних авторів, де в ролі сепаратистів виступають малокваліфіковані, збиті з пантелику росіяни, і нема жодного професійного військового зі Збройних сил Російської Федерації [2] [5] [14].

ВипускРедагувати

У січні 2016 року «Вибір Олега» було показано на 29-му міжнародному фестівалі FIPA[fr] на французькому морському курорті Біарріц [15] [16]. У березні його показали на фестивалі «Один світ» у Празі [17] [8]. 9 жовтня 2016 року відбувся показ «Вибору Олега» у французькому містечку Байо напередодні щорічної 23-ї церемонії вручення премії Байо—Кальвадос військовим кореспондентам[fr] [18] [19]. 2—5 листопада фільм показали на 59-у Міжнародному Лейпцизькому фестивалі документального та анімаційного кіно [20]. 9 листопада відбувся показ «Вибору Олега» у Будапешті на 13-у Міжнародному фестивалі документальних фільмів з прав людини Verzio [21].

 
Кінотеатр Le Louxor[fr]

Паризький кінотеатр Le Louxor[fr] почав показувати «Вибір Олега» з 26 травня 2016 року. Кінокритик католицької газети La Croix[fr] Олівʼє Таллє зазначив унікальність документальної кінострічки, що детально висвітлює ментальність російських добровольців із боку сепаратистів, украй далеку від кліше та пропаганди [3].

Телевізійна премʼєра відбулася на французькому Парламентському каналі[fr] у листопаді—грудні 2016 року [22]. Перед премʼєрою абсурдність цієї війни обговорювали на сенатському каналі Public Sénat[fr] у програмі «Un Monde en Docs» («Світ у документальних фільмах»), яку вела Нора Амаді [10] [5]. Сенатор від Парижу Ів Поццо ді Борго[fr], експерт по Росії та Україні професор Американського університету Парижу[en] Олег Кобцефф і спеціальний кореспондент Ле-Монд з досвідом роботи на Євромайдані та Донбасі Бенуа Віткін надали історичну й сучасну картину стосовно українсько-російських відносин [23]. Окремо Нора Амаді поспілкувалася з авторами фільму [24].

В Україні та РосіїРедагувати

Яна Полянська з Радіо «Свобода» оприлюднила детальний опис фільму й історію режисерів про зйомки та перспективи показу в Росії та Україні. Хоча «Вибір Олега» показує лише одну сторону війни, автори не вважають, що фільм є проросійським. На думку Олени Волошин психоаналіз російських вояк дає ключ до розуміння конфлікту. Режисери не очікують ніяких змін у Росії, навіть якби фільм там показали, бо в країні діє вкрай потужна пропаганда, яку так просто не зруйнуєш. Волошин і Кіо хотіли б показати «Вибір Олега» в Україні, але не розраховують на те, що він змусить українських глядачів пробачити російських добровольців [2].

Після телепремʼєри у Франції «Вибір Олега» зʼявився в Інтернеті та привернув увагу українських і російськомовних ЗМІ та блогерів. Денис Казанський назвав фільм «геніальною документалкою, що без єдиного закадрового коментаря чудово показує окупаційну, а не визвольну роль Росії у війні» [25] [26] [6] [27] [28].

НагородиРедагувати

20 квітня 2016 року «Вибір Олега» отримав приз «За найкращий документальний фільм фестивалю ASN 2016» від Асоціації з вивчення національностей[en], що знаходиться в Нью-Йорку [29] [30]. Журі вразив високий рівень розкриття етичних, екзистенціальних і політичних сторін тематики фільму [31].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Belpois, Marc (26 novembre 2016). Les confidences d’Oleg le Russe, engagé dans le Donbass. Télérama[fr]. Процитовано 5 грудня 2016. 
  2. а б в г д е ж Полянська, Яна (21 березня 2016). Фільм «Вибір Олега»: російські вояки-«добровольці» розповідають, що забули на Донбасі. Радіо «Свобода». Процитовано 5 грудня 2016. 
  3. а б Ganivet, Coralie (4 octobre 2016). Les projections gratuites du Prix des correspondants de guerre. La Croix[fr]. Процитовано 5 грудня 2016. 
  4. Rateau, Pierre (21 janvier 2016). Le Choix d’Oleg : genèse d’une amitié. Popcorn. Le blog du Fipa[fr] 2016. Процитовано 7 грудня 2016. 
  5. а б в Devillers, Lucile (17 novembre 2016). Le choix d'Oleg : filmer l’absurdité de la guerre. Public Sénat[fr]. Процитовано 5 грудня 2016. 
  6. а б Російський офіцер відверто розповів про "довбану ДНР". Газета по-українськи. 30 листопада 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  7. Few minutes with Elena Volochine. Oleg's choice. 2016. Архів оригіналу за 26 квітень 2017. Процитовано 5 грудня 2016. 
  8. а б в Novák, Martin (6. březen 2016). Ruský dobrovolník přijel na Ukrajinu bránit civilisty. Útok, který údajně neexistoval, vše změnil. Aktuálně.cz[cs]. Процитовано 6 грудня 2016. 
  9. “Le choix d’Oleg” – французский фильм о российских “ихтамнетах” на Донбассе. Інформаційні війська України. 3 декабря 2016. Архів оригіналу за 13 вересень 2017. Процитовано 5 грудня 2016. 
  10. а б Public Sénat[fr] (26 novembre 2016). Ukraine-Russie : tensions à l'Est de l'Europe - Un monde en docs. YouTube. Процитовано 8 грудня 2016. 
  11. Berets, Anne (22 février 2016). Vues du FIPA 2016 : deux films ravivent la question de la distance face à l’ennemi. Le blog documentaire. Процитовано 6 грудня 2016. 
  12. Звільнений з полону бойовиків військовий: Мене катували, щоб вибити потрібну розповідь про Мар’їнку. УНІАН. 8 червня 2015. Процитовано 7 грудня 2016. 
  13. Гребінчанина Романа Мащенко звільнили з полону бойовиків. Інформаційний сайт міста Гребінка. 8 червня 2015. Процитовано 7 грудня 2016. 
  14. Context. Oleg's choice. 2016. Архів оригіналу за 26 квітень 2017. Процитовано 5 грудня 2016. 
  15. Programs 2016. FIPA[fr]. 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  16. Le Choix d’Oleg. FIPA[fr]. 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  17. Oleg's Choice. Оne World. March 7-16,2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  18. Le choix d’Oleg. Les projections à la Halle aux Grains. Премія Байо—Кальвадос військовим кореспондентам[fr]. 9 octobre 2016. Архів оригіналу за 9 грудень 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  19. Ganivet, Coralie (4 octobre 2016). Les projections gratuites du Prix des correspondants de guerre. La Renaissance - Le Bessin[fr]. Процитовано 5 грудня 2016. 
  20. Klauß, Cornelia (November 2016). Oleg’s Choice. Catalogue Text. DOK Leipzig. Процитовано 5 грудня 2016. 
  21. Oleg's Choice. Verzio. November 9, 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  22. Belpois, Marc (24 novembre 2016). A voir en avant première sur Télérama.fr : “Le Choix d'Oleg”. Télérama[fr]. Процитовано 5 грудня 2016. 
  23. Devillers, Lucile (25 novembre 2016). Ukraine-Russie, aux origines du conflit. Public Sénat[fr]. Процитовано 8 грудня 2016. 
  24. Hamadi, Nora (26 novembre 2016). Face-à-face avec Elena Volochine et James Keogh, réalisateurs de "Le choix d'Oleg". YouTube. Процитовано 8 грудня 2016. 
  25. Kazansky, Denis (1 декабря 2016). Блог від 1 грудня 2016. Facebook. Процитовано 5 грудня 2016. 
  26. Західні журналісти чесно показали, як росіяни воюють на Донбасі: опубліковано відео. Online.ua. 28 листопада 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  27. Як російський офіцер в Донецьку матюкає "ДНР" та її жителів (ВІДЕО). Depo.ua. 2 грудня 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  28. Мурашов, Сергей (30 ноября 2016). "Выбор Олега" - фильм про войну в Украине. Сноб[ru]. Процитовано 5 грудня 2016. 
  29. Koriouchkina, Lisa (April 20, 2016). 2016 Documentary Film Award. ASN News[en]. Архів оригіналу за листопад 2, 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  30. 2016 Film Presentations. Oleg’s Choice (Le choix d’Oleg). ASN[en]. April 15—16, 2016. Архів оригіналу за 4 грудень 2016. Процитовано 5 грудня 2016. 
  31. Best Documentary Film Award 2016. ASN[en]. April 20, 2016. Архів оригіналу за квітень 12, 2017. Процитовано 5 грудня 2016.