Вікіпедія

Вбивство в зачиненій кімнаті

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

«Вбивство в зачиненій кімнаті» (вбивство в замкненій кімнаті, загадка замкненої кімнати) — класична для детективної прози схема сюжету, коли вбивство (рідше — крадіжка) відбувається в такому місці злочину, куди ніхто з боку не міг прийти і звідки ніхто не міг вийти[1]. При цьому створюється враження, що злочин не міг бути скоєним, бо злочинець немов би розчинився в повітрі.

Шерлок Холмс за разгадуванням убивства в зачиненій кімнаті (оповідання «Пістрява стрічка», 1892)

Злочин (вбивство) в замкненій зсередини кімнаті донині лишається однією з центральних тем детективної літератури[2].

Історія

ред.

Тема непояснених подій, що відбуваються в зачиненому приміщенні, відома світовій літературі з глибокої давнини. Такі розповіді зустрічаються у Геродота (сюжет про Рампсиніту у 2-й книзі «Історії»)[3] і в біблійній книзі пророка Даниїла (історія про Бела і дракона в 14-му розділі)[4]. Ці сюжети розглядаються сучасною критикою як прототипи детективної «таємниці зачиненої кімнати»[5].

Першим детективним твором, що базується на сюжеті «вбивства в зачиненій кімнаті», вважається «Вбивство на вулиці Морг» Едґара По (1841)[2]; цей же твір вважається й першим твором в детективному жанрі. Тема тісно замкнутого, обмеженого простору характерна й для недетективних оповідань По[6]; модель «зачиненої кімнати» у По походить, мабуть, від художніх експериментів із замкнутим простором в романтичній літературі і від популярного в попередній, готичній, літературі хронотопу замкнутого простору замку[2]. Існують і більш ранні оповідання, засновані на розгадуванні «таємниці зачиненої кімнати», але вони не отримали популярності[7][8].

Першим з відомих детективних романів, заснованих на вбивстві в зачиненій кімнаті, став виданий в 1891 році роман «Таємниця Біґ-Бов» (англ. The Big Bow Mistery) письменника Ізраеля Занґвілла[9][10].

В 1907 році Ґастон Леру публікує роман «Таємниця жовтої кімнати», що мав шалений успіх у французької публіки і викликав масу наслідувань. Це перший роман, цілком побудований навколо головоломки злочину, який, здавалося б, неможливо здійснити виходячи з законів фізики. Книгу Леру вважав еталоном Джон Діксон Карр — письменник, який спеціалізувався на вбивствах в зачинених кімнатах. Його роман «Три труни» (1935) високо цінується[11] експертами з детективної літератури. У романі описані кілька ідеально побудованих злочинів в замкнених просторах, а в одній із глав детектив Ґідеон Фелл зачитує цілу лекцію з приводу технічних аспектів і класифікації таких злочинів («Лекція про зачинену кімнату»).

Приклади використання схеми

ред.

Злочин в зачиненій кімнаті був основою творів багатьох авторів[10], в тому числі таких класиків детективного жанру, як Конан Дойль («Танцюючі чоловічки», «Пістрява стрічка», «Долина жаху», «Знак чотирьох», «Горбань» тощо)[12][9]; багато злочинів в зачинених локаціях описали в своїх творах Агата Крісті («Десятеро негренят», «Мишоловка», «Убивство у «Східному експресі»» тощо), Г. К. Честертон («Невидимка»), Умберто Еко («Бавдоліно»), Буало-Нарсежак («Інженер занадто любив цифри») та інші автори.

Дитяча література

ред.

Схема злочину в замкненій кімнаті також представлена в дитячій детективній літературі, хоча злочини там, як правило, менш серйозні, ніж вбивство. Одним з яскравих прикладів є Енід Блайтон, яка написала кілька серій юнацьких детективів, часто показуючи, здавалося б, неможливі злочини, які вдалося розслідувати її молодим детективам-аматорам.

Скіпетр Оттокара (1938—1939) — єдина з пригод Тінтіна в жанрі злочину зачиненої кімнати. Загадкою є не вбивство, а зникнення королівського скіпетра, що неминуче тягне за собою катастрофічні наслідки для короля.

Примітки

ред.
  1. ↑ Н. Н. Вольский. Лëгкое чтение: работы по теории и истории детективного жанра: монография. (стр. 27) // Изд. НГПУ, Новосибирск (2006) — 277 с.
  2. ↑ а б в О.
  3. ↑ Cassiday, Bruce.
  4. ↑ Книга пророка Даниїла, глава 14 «Бел і дракон». Архів оригіналу за 30 серпня 2012. Процитовано 6 березня 2016.
  5. ↑ John Scaggs.
  6. ↑ Проценко И. Б. Эстетика новеллистической прозы Эдгара По: Автореф. диссертации. Л., 1981
  7. ↑ Н (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 грудня 2017. Процитовано 6 березня 2016.
  8. ↑ История жанра [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — сайт «Запертая комната»
  9. ↑ а б История жанра [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] — сайт «Запертая комната»
  10. ↑ а б The Locked Room [Архівовано 20 квітня 2014 у Wayback Machine.] (с. 7) (англ.)(англ.
  11. ↑ A Locked Room Library [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)(англ.
  12. ↑ Сермягина Е. А. Логические новеллы Эдгара Алана По и детективные рассказы Артура Конан Дойля: Становление канона детективного повествования // по Зарубежная литература: контекстуальные и интертекстуальные связи. Екатеринбург, 2011
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вбивство_в_зачиненій_кімнаті