Вікіпедія

Чучупак Василь Степанович

головний отаман Холодноярівської Республіки
(Перенаправлено з Василь Чучупак)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чучупак.

Васи́ль Степа́нович Чучупа́к (27 лютого (11 березня) 1895, с. Мельники, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 19 лютого 1920, Мельники, Чигиринський повіт, УНР) — військовий і громадський діяч часів Української революції, головний отаман Холодноярської Республіки.

Василь Степанович Чучупак
Василь Степанович Чучупак
Василь Степанович Чучупак
Головний отаман Холодноярської Республіки
листопад 1919 — 18 березня 1920
Народився 27 лютого (11 березня) 1895(1895-03-11)
с. Мельники, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 19 лютого 1920(1920-02-19) (24 роки)
Мельники, Чигиринський повіт, УНР
Похований Мельники
Відомий як педагог, військовослужбовець
Громадянство Російська імперія→ УНР
Національність українець
Релігія православ'я
 Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис ред.

 
Могила Василя Чучупака на цвинтарі у Мельниках

Батьки — Оксана Сидорівна Лівицька та Степан Георгійович Чучупак (у деяких джерелах — Чучупака) мали 5 синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем'яна. Троє з них (Василь, Петро та Олекса) стали повстанськими отаманами. Орест загинув на Першій світовій війні 1915 р. під Краковом. Дем'ян (5.10.1902–1992, Рівне) — козак полку гайдамаків Холодного Яру.

Навчався в Києві. До Першої світової війни — вчитель у Тимошівці Чигиринського повіту.

З початком Першої світової війни братів Чучупаків мобілізували.

З 1916 року — прапорщик російської армії. За родинними переказами, 1917 року записався до одного з батальйонів смерті. Після повернення з армії вчителював у Пляківці та Ревівці (нині Кам'янського району Черкаської області).

1918–1919 — мельничанський сотник та медведівський курінний.

1919 — командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотронинського монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Після поразки в бою з німецькою частиною односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. На початку квітня 1919 р. підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».

У травні-червні 1919 року підтримував повстання отамана Григор'єва.

1919–1920 — командир полку гайдамаків Холодного Яру, головний отаман Холодного Яру. Воював проти білогвардійців під керівництвом повстанського комітету на чолі з Логвином Панченком, якому підпорядковувалися також загони Свирида Коцура, Олекси П'ятенка та інші. Згодом підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку, який прибув у листопаді 1919 року до Холодного Яру.

Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Корній Калюжний (який також мав зв'язки з Республікою Чорного лісу), Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Дієвою армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 12 лютого в Медведівці командувачем армією УНР Михайлом Омеляновичем-Павленком була скликана нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу. У нараді взяли участь Юрко Тютюнник, отамани Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Василь та Петро Чучупаки.

Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед українського населення Черкащини, яка найдовше протрималася вільною від російської більшовицької окупації.

Василь Чучупак був вбитий у бою з російськими більшовицькими окупаційними військами 19 лютого 1920 року.[1] 7 березня командування Південно-Західного фронту видало розроблений особисто Йосіфом Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з'єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупака й Коцура. 18 березня 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду в лісничівку на хуторі Кресельці (зараз у складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді частини 21-ї бригади 7-ї стр. дивізії Червоної армії, виконуючи згаданий наказ, вийшли з лісу до Мельників і несподівано натрапили на загін Чучупака. Отаман був оточений біля хутора (мельничани вказують на два місця його загибелі) та застрелився, щоб не потрапити в полон. 24 березня 1920 року червоні командири дали з Кременчука телеграму про смерть Чучупака. Похований у рідному селі. Могила збережена і впорядкована.

Вшанування пам'яті ред.

28 жовтня 1995 р. на місці останнього бою Василя Чучупака з ініціативи Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України» та за участю ОУН під проводом Миколи Плав'юка й Українського козацтва на чолі з Гетьманом Володимиром Мулявою було поставлено перший меморіальний знак українським повстанцям Холодного Яру. А з квітня 1996-го в Мельники, колишню «столицю» Холодноярської держави, на могилу до Василя Чучупака з'їжджаються українці різних земель. Щороку отець Василь, священик Української православної церкви Київського патріархату править панахиду. Править о. Василь і на братській могилі холодноярських козаків-повстанців.

Серед пошановувачів і члени Молодіжного націоналістичного конгресу, і козацька організація «Тризуб», силами і коштом якої в серпні 2002 року було поставлено гранітні, мистецько зроблені, хрести на могилі Василя Чучупака та братській могилі холодноярських козаків у Мельниках.

У літературі ред.

Про нього згадує у своєму романі Холодний Яр письменник Юрій Горліс-Горський, а також Василь Шкляр у романі «Чорний Ворон. Залишенець».

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Митрофаненко, Юрій (19 лютого 2020). Готуй нових борців, Холодний Яре!. Історична правда. Архів оригіналу за 19 липня 2023. Процитовано 17 жовтня 2023.

Джерела ред.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Чучупак Василь Степанович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чучупак_Василь_Степанович&oldid=42288518