Чучупак Василь Степанович

головний отаман Холодноярівської Республіки
(Перенаправлено з Василь Чучупак)

Васи́ль Степа́нович Чучупа́к (27 лютого (11 березня) 1895, с. Мельники, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 19 лютого 1920, Мельники, Чигиринський повіт, УНР) — військовий і громадський діяч часів Української революції, головний отаман Холодноярської Республіки.

Василь Степанович Чучупак
Василь Степанович Чучупак
Василь Степанович Чучупак
Головний отаман Холодноярської Республіки
листопад 1919 — 18 березня 1920

Народився27 лютого (11 березня) 1895(1895-03-11)
с. Мельники, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер19 лютого 1920(1920-02-19) (24 роки)
Мельники, Чигиринський повіт, УНР
ПохованийМельники
Відомий якпедагог, військовослужбовець
Громадянство Російська імперія УНР
Національністьукраїнець
Релігіяправослав'я

Життєпис

ред.
 
Могила Василя Чучупака на цвинтарі у Мельниках

Батьки — Оксана Сидорівна Лівицька та Степан Георгійович Чучупак (у деяких джерелах — Чучупака) мали 5 синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем'яна. Троє з них (Василь, Петро та Олекса) стали повстанськими отаманами. Орест загинув на Першій світовій війні 1915 р. під Краковом. Дем'ян (5.10.1902–1992, Рівне) — козак полку гайдамаків Холодного Яру.

Навчався в Києві. До Першої світової війни — вчитель у Тимошівці Чигиринського повіту.

З початком Першої світової війни братів Чучупаків мобілізували.

З 1916 року — прапорщик російської армії. За родинними переказами, 1917 року записався до одного з батальйонів смерті. Після повернення з армії вчителював у Пляківці та Ревівці (нині Кам'янського району Черкаської області).

19181919 — мельничанський сотник та медведівський курінний.

1919 — командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотронинського монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Після поразки в бою з німецькою частиною односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. На початку квітня 1919 р. підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».

У травні-червні 1919 року підтримував повстання отамана Григор'єва.

19191920 — командир полку гайдамаків Холодного Яру, головний отаман Холодного Яру. Воював проти білогвардійців під керівництвом повстанського комітету на чолі з Логвином Панченком, якому підпорядковувалися також загони Свирида Коцура, Олекси П'ятенка та інші. Згодом підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку, який прибув у листопаді 1919 року до Холодного Яру.

Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Корній Калюжний (який також мав зв'язки з Республікою Чорного лісу), Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Дієвою армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 12 лютого в Медведівці командувачем армією УНР Михайлом Омеляновичем-Павленком була скликана нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу. У нараді взяли участь Юрко Тютюнник, отамани Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Василь та Петро Чучупаки.

Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед українського населення Черкащини, яка найдовше протрималася вільною від російської більшовицької окупації.

Василь Чучупак був вбитий у бою з російськими більшовицькими окупаційними військами 19 лютого 1920 року.[1] 7 березня командування Південно-Західного фронту видало розроблений особисто Йосіфом Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з'єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупака й Коцура. 18 березня 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду в лісничівку на хуторі Кресельці (зараз у складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді частини 21-ї бригади 7-ї стр. дивізії Червоної армії, виконуючи згаданий наказ, вийшли з лісу до Мельників і несподівано натрапили на загін Чучупака. Отаман був оточений біля хутора (мельничани вказують на два місця його загибелі) та застрелився, щоб не потрапити в полон. 24 березня 1920 року червоні командири дали з Кременчука телеграму про смерть Чучупака. Похований у рідному селі. Могила збережена і впорядкована.

Вшанування пам'яті

ред.

28 жовтня 1995 р. на місці останнього бою Василя Чучупака з ініціативи Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України» та за участю ОУН під проводом Миколи Плав'юка й Українського козацтва на чолі з Гетьманом Володимиром Мулявою було поставлено перший меморіальний знак українським повстанцям Холодного Яру. А з квітня 1996-го в Мельники, колишню «столицю» Холодноярської держави, на могилу до Василя Чучупака з'їжджаються українці різних земель. Щороку отець Василь, священик Української православної церкви Київського патріархату править панахиду. Править о. Василь і на братській могилі холодноярських козаків-повстанців.

Серед пошановувачів і члени Молодіжного націоналістичного конгресу, і козацька організація «Тризуб», силами і коштом якої в серпні 2002 року було поставлено гранітні, мистецько зроблені, хрести на могилі Василя Чучупака та братській могилі холодноярських козаків у Мельниках.

У літературі

ред.

Про нього згадує у своєму романі Холодний Яр письменник Юрій Горліс-Горський, а також Василь Шкляр у романі «Чорний Ворон. Залишенець».

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Митрофаненко, Юрій (19 лютого 2020). Готуй нових борців, Холодний Яре!. Історична правда. Архів оригіналу за 19 липня 2023. Процитовано 17 жовтня 2023.

Джерела

ред.