Відкрити головне меню

Вайнштейн Осип Львович

Осип Львович Вайнштейн( 6 грудня 1894, Бендери Бессарабської губерніі — 27 липня 1980, Ленінград) — радянський історик-медієвіст, історіограф

Вайнштейн Осип Львович
Народився 6 грудня 1894
Бендери, Російська імперія
Помер 27 липня 1980
Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Новоросійський університет
Сфера інтересів історіографія і Медієвістика
Заклад Одеський університет, Одеський педагогічний інститут, Ленінградський університет, Киргизький університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Щепкін Євген Миколайович
Відомі учні Гумільов Лев Миколайович і V. I. Rutenburg[d]
Нагороди Орден «Знак Пошани»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

БіографіяРедагувати

Народився 6 грудня 1894 року в Бендерах Бессарабської губерніі. у родині дрібного службовця банку.

В 1900 році його сім'я переїхала до Одеси, де у 1915 році закінчив із золотою медаллю гімназію та вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. Під впливом відомих вчених Є. Щепкіна, М. Біциллі, В. Крусмана почав приділяти увагу науковій роботі. Наслідком чого на третьому курсі була написана робота «Початок розколу у францісканському ордені», яка була відзначена золотою медаллю. По закінченні Новоросійського університету в 1919 році за пропозицією Є. Щепкіна, залишений на кафедрі загальної історії для підготовки до професорського звання.

Після расформування у 1920 році Новоросійського університету магістерську програму продовжував опрацьовувати в ОГСІ (19201921) та Одеськоиму інституті народної освіти (19211922).

Одночасно з навчанням в аспірантурі розпочав педагогічну діяльність. У гімназіях, школах та курсах викладав історію, політекономію та латинську мову. в 1921 році працював лектором при губкомі політичної освіти.

У 1922 році приступив до роботи в Одеському інституті народної освіти, в якому спочатку рік працював завідувачем історичним кабінетом, а в 1923 році приступив до викладання курсу лекцій з історії середньовіччя на факультеті професійної освіти та курсу лекцій з нової історії на факультеті соціального виховання. У 1925/26 н. р. як професор розпочав читати курс лекцій з історії Західної Європи, але вже з наступного року і включно до 1930 року займав посаду позаштатного викладача.

Після реорганізації 1930 ОІНО його викладацька діяльність була продовжена на посаді доцента в Одеському інституті соціального виховання (1930–1933 рр.) та Одеському державному університеті. (19341935 рр.).

З 1923 року працював у Центральній науковій бібліотеці міста, де займав посади завідувача бібліографічним відділом, вченого секретаря, заступника директора та директора (19311933 рр.).

Проводив активну громадську роботу: голова правління Одеського будинку вчених (1932–1934 рр.), член обласної секції наукових працівників (1933–1935 рр.), член обласного комітету союзу працівників вищої школи (1934–1935 рр.).

В 1934 році атестаційною комісією Народного комісаріату освіти УСРР був затверджений у званні професора.

У липні 1935 року переїхав до Ленінграду і став працювати в університеті. Був керівником одного з відділів Інституту історії матеріальної культури АН СРСР.

В 1938 році без захисту кандидатської дисертації присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук. У 1940 році як докторську дисертацію захистив працю «Історіографія історії середніх віків у зв'язку з розвитком історичної думки від початку середніх віків до наших днів». Під час захисту опонентами були: Є. Тарле, Е. Космінський, С. Валк, які високо оцінили дослідження вченого.

В 1935 - 1951 роках був професором, завідувачем кафедри середніх віків Ленінградського державного університету.

Під час компанії по боротьбі з космополітизмом був звільнений з посади професора ЛДУ. Після цього очолив кафедру історії Киргизького державного університету в м. Фрунзе.

У 1955 році як старший науковий співробітник увійшов до групи всесвітньої історії Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР, в якому працював до останніх днів свого життя.

Помер 27 липня 1980 року в Ленінграді.

Наукова діяльністьРедагувати

Робота в науковій бібліотеці Одеси сприяла плідній науковій діяльності. Використовуючи матеріали її Воронцовського та Строганівського фондів, бібліотек Парижу, які відвідав у серпні-листопаді 1927 р. під час наукового відрядження. Опублікував низку статей за результатами цієї роботи. Публікації були присвячені аналізу творчості Вольтера, Ш. Фур'є, аспектів соціально-економічної історії Франції часів Великої революції і Паризької комуни, історії середньовічної Флоренції.

За матеріалами цих фондів опублікував «Нариси з історії французької еміграції в епоху Великої французької революції», які були створені автором на базі ретельного вивчення першоджерел. Широта діапазону його наукових інтересів охоплювала загальну історію Західної Європи, методологічні питання історичної науки, її взаємозв'язки з історією філософії та громадської думки. Активну участь брав у роботі наукових товариств: член соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук (1923–1930 рр.), дійсний член історично-етнологічного відділу одеської філії ВНАС (1926–1930 рр.), член Товариства істориків-марксистів (1926–1935 рр.), член Комісії з історії історичних знань при АН СРСР (до 1947 р.). Був одним із засновників Товариства істориків-марксистів, учасником його першого Всесоюзного з'їзду (1928–1929.рр.), де виступив з доповіддю «Французькі купецькі колонії у Леванті».

Про інтерес до медієвістики свідчать статті з історії середньовіччя Німеччині, Італії, Франції, фундаментальна монографія «Росія й 30-річна війна».

Багаторічні наукові розробки вченого у галузі історіографії були відображені у фундаментальних монографіях: «Западноевропейская средневековая историография», «Історія радянської медієвістики», «Нариси розвитку буржуазної філософії та методології історії у ХІХ-ХХ ст.». Був автором підручників та навчально-методичних посібників з історії середніх віків для студентів історичних факультетів.

Наукові публікаціїРедагувати

  • Fragment inedit sur Voltair // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. — 1924. — Т. І. — № 7.
  • Очерки по истории французской эмиграции в эпоху Великой французской революции (1789–1796). — Харьков, 1924.
  • Парижская коммуна и Французский банк // ИМ. — 1926. — Т. І.
  • К вопросу о научной разработке истории Коммуны 1871 г. (Библиографические заметки) // ИМ. — 1926. — Т. І.
  • Научно-исследовательская работа по истории Западной Европы в советских вузах в 1924–1926 гг. по их публикациям (Библиографическая заметка) // ИМ. — 1926. — Т. ІІІ..
  • Тенденційність флорентійських хроністів в освітленні гвельфівського перевороту 1267 р.// Ювілейний збырник на пошану акад. М. С. Грушевського. Т. 1. — К., 1928;
  • Строганов у Франції 1842–1845 рр. // Збірник заходознавства. — К., 1930. — Вип. 2.
  • Етюди й розвідки з історії Паризької комуни. — Одеса, 1931. — 209 с..
  • История Парижской коммуны. — М., 1932. - 205 с.
  • Феодализм в западной Европе. В 2 ч. — М., 1932 (у спів.).
  • История средних веков (учебник). В 2-х т. — М., 1938–1939 (у спів.).
  • Историография истории средних веков в связи с развитием исторической мысли от начала средних веков до наших дней (учебник для исторических факультетов государственных университетов и педагогических институтов). — М.-Л., 1940. - 372 с.
  • Россия и 30-летняя война 1618–1648 гг. Очерки по истории внешней политики Московского государства в первой половине ХVІІ века. — Л., 1947.
  • Западноевропейская средневековая историография. — М.-Л., 1964. - 483 с.
  • История советской медиевистики. 1917–1966. — Л., 1968. - 424 с.
  • Очерки развития буржуазной философии и методологии истории в ХІХ-ХХ вв. — Л., 1979. - 270 с.

НагородиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • Дякин В. С. К 70-летию О. Л. Вайнштейна // Новая и новейшая история. — 1965. — № 1.
  • К 70-летию О. Л. Вайнштейна // Средние века. — 1965. — Вып. 22.
  • Калуцька Л. П., Фрідман Г. В. З історії радянської медієвістики // Вісник Харківського університету. Серія історія. — 1975. — Вип. 4, № 75. — С. 18-22.
  • Осип Львович Вайнштейн: (Некролог) // Вопросі истории. — 1980. — № 12. — С 181.
  • Алексеев-Попов В. С. Осип Львович Вайнштейн: (Некролог) // Французский ежегодник, 1980. — М., 1981. — С. 238–239.
  • Осип Львович Вайнштейн: (Некролог) // ННИ. — 1981. — № 2. — С. 56-57.
  • Рамм Б. Я. Научная и общественная деятельность О. Л. Вайнштейна (1894–1980) // История и историки: Историографический ежегодник, 1983. — М., 1987. — С. 258–270.
  • Тоцький П. М. Вайнштейн Осип Львович // Праці ОНУ.  — Одеса, 2005.— Т. 2.  — С. 196–200.
  • Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. – Т. 2: А – І. – 2-ге вид., доп./ Відп. ред. В. А. Сминтина. –   Одеса: Астропринт, 2005. – С. 197 – 201. http://liber.onu.edu.ua/pdf/profonu/t2.pdf
  • Полевщикова Е. В. О. Л. Вайнштейн и изучение именных фондов Научной библиотеки ОНУ им. И. И. Мечникова в 1920-е гг. // Вісник ОНУ. — Одеса, 2007.  — Т. 12. Вип. 4. — С. 119–133.
  • Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; відп. ред. Л.А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – К.: НБУВ, 2017. – С. 16–17. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf

ПосиланняРедагувати