Відкрити головне меню

Валентин Васильович Біблик (рос. Валентин Васильевич Библик, 22 червня 1926 р., Єнакієве — 6 червня 2009 р., Харків) — Герой Соціалістичної Праці, двічі кавалер ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора, кавалер ордена Жовтневої революції, ордена «За заслуги» ІІІ ступеня[1] і ордена «Народної Республіки Болгарія» І ступеня, лауреат Державної премії СРСР, Заслужений машинобудівник Української РСР, академік Академії інженерних наук України, Почесний громадянин Харкова, Червен-Бряга і Тирговиште. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1971—1976 р. Член ЦК КПУ в 1976—1990 р.

Валентин Васильович Біблик
Biblik1.jpg
Народився 22 червня 1926(1926-06-22)
м. Єнакієве, Сталінської області
Помер 6 червня 2009(2009-06-06) (82 роки)
м. Харків, Україна Україна
Громадянство Україна Україна
Місце проживання м. Харків
Діяльність Інженер-технолог, депутат Верховної Ради УРСР
Alma mater Московський державний відкритий університетd (1953)
Науковий ступінь Кандидат технічних наук
Заклад Алтайський тракторний завод і Харківський тракторний завод
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Жовтневої Революції
Державна премія СРСР
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

БіографіяРедагувати

Народився 22 червня 1926 р. у Єнакієвому Сталінської області. Переїхав до Харкова в 1932 р. До початку німецько-радянської війни закінчив фабрично-заводську семилітку[2]. З 5 травня 1942 працює на Алтайському тракторному заводі хронометражистом, нормувальником, технологом, старшим технологом. Учиться на вечірньому відділенні технікуму, потім — у школі робочої молоді. За сумісництвом викладав у середній школі креслення[2].

Із 1947 р. працює на Харківському тракторному заводі ім. Серго Орджонікідзе: старшим інженером-технологом, заступником начальника цеху, начальником технологічного відділу. З 1957 р. — головний технолог, із 1969 р. — головний інженер.

У 1953 році закінчив Всесоюзний заочний політехнічний інститут. Захистив кандидатську дисертацію[2].

1961 року вступив до КПРС.

З 1969 р. по 1973 р. — директор Харківського тракторного заводу імені Серго Орджонікідзе. З 1973 р. по 1996 р. — генеральний директор виробничого об'єднання «Харківський тракторний завод імені Серго Орджонікідзе». Після виходу на пенсію — головний консультант заводу.

Помер 6 червня 2009 року[3].

Обирався народним депутатом місцевих рад.

ВідзнакиРедагувати

Є Героєм Соціалістичної Праці, двічі кавалером ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора, кавалером ордена Жовтневої революції і ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреатом Державної премії СРСР, нагороджений вісьма медалями[2].

В 1961 році за освоєння виробництва тракторів Т-75 був нагороджений великою золотою медаллю ВДНГ СРСР.

У 1975 став почесним громадянином болгарських міст Червен-Бряг і Тирговиште, нагороджений сімома медалями НРБ, орденом «Народної Республіки Болгарія» І ступеня й почесним знаком І ступеня міста Пловдив, а також почесним знаком «За заслуги» Міністерства металургії та машинобудування Польської Народної Республіки[2].

19 вересня 1991 року згідно з Указом Президії Верховної Ради України «за заслуги в розвитку вітчизняного тракторобудування, впровадження нової сільськогосподарської високопродуктивної техніки для фермерських і селянських господарств, збільшення випуску товарів народного споживання та платних послуг населенню» присвоєно почесне звання «Заслужений машинобудівник Української РСР»[4].

4 січня 1997 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України призначено пенсію[5].

1999 року Харківською міською радою серед перших було удостоєно почесного звання «Почесний громадянин міста Харкова».

23 червня 2005 року з нагоди 79-річчя нагороджений знаком Харківського міського голови «За старанність» [6].

21 червня 2006 року «за багаторічну та плідну працю в галузі машинобудування, вагомий внесок у розвиток вітчизняного тракторобудування, соціального розвитку міста й у зв'язку з 80-річчам із дня народження» виконавчий комітет Харківської міської ради вирішив нагородити Почесною грамотою міськвиконкому[7].

ДжерелаРедагувати

  1. Віктор Гаман. Ми залізним конем... // Журнал «Надзвичайна ситуація» №1 (січень 2002)[недоступне посилання з травень 2019]
  2. а б в г д Ольга Сівцова. Людина-завод // Вечерний Харьков, 4 травня 2007 року[недоступне посилання з травень 2019] (рос.)
  3. Пішов з життя Почесний громадянин Харкова Валентин Біблик. Архів оригіналу за 17 грудень 2009. Процитовано 26 травень 2019. 
  4. Указ Президії Верховної Ради України «Про відзначення працівників виробничого об'єднання „Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе“ державними нагородами України»
  5. Про призначення пенсії колишньому голові правління акціонерного товариства «Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе» Бібліку В.В.
  6. Почесному громадянинові Харкова Валентину Біблику виповнилося 79 років
  7. Почесний громадянин Харкова В.Біблик нагороджений Почесною грамотою Харківського міськвиконкому[недоступне посилання з травень 2019] (рос.)