Вікіпедія

Бутченко Максим Анатолійович

Максим Анатолійович Бутченко (26 вересня 1977, Ровеньки, Луганська область) — український письменник та журналіст.

Бутченко Максим Анатолійович
Народився 26 вересня 1977(1977-09-26) (46 років)
Ровеньки, Луганська область
Громадянство Україна Україна
Діяльність журналіст
Мова творів українська, російська

Життєпис ред.

У 1992 р. закінчив школу № 6 міста Ровеньки. З 1995 року починає працювати гірничим робітником на шахті № 81 «Київська» ДП «Ровенькиантрацит». Після закінчення Ровеньківського гірничого технікуму за спеціальністю «Підземна розробка вугільних родовищ» у 1996 році починає працювати гірничим майстром та помічником начальника дільниці на шахті ім. Космонавтів ДП «Ровенькиантрацит». Всього має 12 років підземного стажу. У 2011 році отримав другу освіту за спеціальністю «Журналістика».

З 2012 р. працював в журналі «Кореспондент». На початку 2014 року покинув видання через зміну редакційної політики журналу у зв'язку з його купівлею Сергієм Курченком і введенням цензури.

З лютого 2014 р. по травень 2014 р. працював в тижневику «Фокус».

З червня 2014 р. і по теперішній час працює кореспондентом в журналі «НВ»[1].

Автор багатьох статей і блогів про ситуацію на Донбасі. Неодноразовий учасник ТБ-передач з проблем війни на сході України[2].

Автор романів ред.

  • «Художник війни» — перший роман М. А. Бутченка. Рік написання — 2016, Книга написана російською мовою. Роман був виданий також в Чехії та Великій Британії під назвою «War artist». Анотація: Це історія сучасної України, яка показана через призму доль маленьких людей, що беруть участь у військовому протистоянні на Донбасі. У центрі роману реальна історія двох братів: Антона, який так і не став художником і змушений заробляти гроші в шахті. В серці — нереалізований талант, навколо — злидні і важкий побут. І коли приходить війна, головний герой знаходить себе в «ополченні». Другий брат, Сергій, — повна протилежність Антона. Він матеріально забезпечений, живе за кордоном і підтримує офіційну українську владу. Чи зможуть вони зрозуміти один одного в світі, де стикаються ненависть і любов, справедливість і жорстокість, життя і смерть? …[3][4]
  • «Три години без війни» — другий роман М. А. Бутченка. Рік написання — 2016. Книга написана російською мовою. Анотація: Це історія сучасної України, яка показана через призму доль трьох людей, які пройшли через військове протистояння на Донбасі і волею випадку опинилися в одній камері Лук'янівського СІЗО. Головний герой — російський офіцер Ілля Кизименко, який воював в українському добровольчому батальйоні, потрапляє в камеру з шахтарем Льохою, який після загибелі сім'ї вступив до «ополчення» і старим Петром Микитовичем, який мріяв побачити море, але опинився в одному з «підвалів» «Новоросії». Три людини — три позиції. Особливо обстановка загострилася, коли з'ясувалося, що Ілля винен у смерті дружини і сина Льохи. Протягом трьох годин крок за кроком, слово за слово вони знову пропустили війну через себе, в будь-яку хвилину готові вбити один одного. Чи зуміють вони примиритися, повернутися до втраченого ними життя, повернутися до себе самих, щоб стати людьми, а не машинами для вбивства?…[5]
  • «Куркуль» — жанр «Історична література» Рік написання — 2017. Книга написана українською мовою. «Куркуль» був виданий також в Чехії чеською мовою. Анотація: Це було насправді. Федот Шевченко не з покладливих і зручних для нової влади людей, на відміну від Петра, старшого брата, який підлизується до радянських колективістів. Підлість Петра ще й у тому, що він давно хоче відвоювати собі Сашу — дружину Федота. Разом з односельцями молодший брат агресивно й уперто не приймає колективізацію, але повстання селян жорстоко придушують узимку 1930 року. Сім'ю силою розкуркулюють, підступно випитавши в дитини, де батьки ховають харчі, і вивозять у Карелію разом із Петром-підлабузником. Остання смертельна сутичка братів неминуча.
  • «1918. Місто надій». Анотація: 1918 рік. Павло Вітко, офіцер армії УНР, мав тільки дві любові у своєму житті: до України й до дружини Ганни. Та тепер дружина далеко, а мрія про незалежність України ще далі. Неймовірними зусиллями Павлові та його бойовому товаришеві вдається вирватися з оточення більшовиків. А тим часом «червоні» встановлюють свої порядки в Києві. Усіх незгодних кидають за ґрати. Ганні також загрожує небезпека. Але давній ворог Павла, командир загону Муравйова Віктор Примаков рятує її від безчестя. Він закоханий у Ганну до нестями… На полі бою невблаганна доля зіштовхне запеклих ворогів — Павла і Віктора. Хто вийде живим зі смертельного герцю? Чи доля дасть Ганні шанс знову побачити Павла?[6]
  • «Петлюра. Боротьба» — роман. Анотація: Головний отаман Директорії чи звичайна людина, яка поклала все на вівтар національної ідеї? Того ранку Симон Петлюра нарешті повернувся додому. Обійняв дружину Ольгу, вільно дихав на повні груди. Стільки часу він провів у в'язниці бездіяльно. І ось відчуває, що настає пора великих змін. Соратники чекають наказу діяти. Одначе кохана Ольга і маленька донечка Леся дуже потерпають від того, що тата й чоловіка й далі майже не буде вдома. Та й чи буде в них дім? І сам Петлюра розривається між сім'єю та своєю мрією — незалежною Україною. Режим Скоропадського має бути повалено. Відступати не можна. Здається, Петлюра чує власний голос ніби здалеку. І наче не він промовляє ті слова: «Іншого шляху, крім повстання, у нас немає…»[7]
  • «Люди війни». Анотація: Ця книга написана для того, щоб зрозуміти, хто ми, що живимо в Україні сьогодні і чи буде в нас завтра. Війна випробовує на міцність не тільки бійців АТО, а й тих, хто не бере прямої участі в ній. В один момент різко змінюються долі головних героїв — Дмитра Середи, що воював під Дебальцевим, і парамедика Насті Білої, яка врятувала десятки життів. Вони втратили все: здоров'я, улюблених, зневірилися в можливості вписатися в мирне існування. Чи зможуть вони — люди війни — знову знайти себе, щоб навчитися жити?
  • «Після вогню» — роман. Анотація: Є така розхожа фраза: «История не имеет сослагательного наклонения». А ось автори, які пишуть в жанрі альтернативної історії, якраз і пропонують читачам задуматися, що б сталося, якби, наприклад, Тимчасовий уряд встояв і не пустив більшовиків до влади; або Україна стала, як Фінляндія, незалежною країною; або в 1939 році замах на Гітлера завершився смертю фюрера… У книзі «Після вогню» Максим Бутченко розглядає варіант розвитку Карибської кризи в 1962 році за найгіршим сценарієм: США і Радянський Союз розв'язали Третю світову війну, і головними героями цих подій стали Джон Кеннеді і Микита Хрущов.

Примітки ред.

  1. ↑ «ЗА ЧАЙ.COM»: ПИСЬМЕННИК БУТЧЕНКО ПРО «ЛНР» У ГОЛОВАХ ТА «АХМЕТОВИХ КРІПАКІВ» В ЕФІРІ «5 КАНАЛУ». Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 8 березня 2020.
  2. ↑ ГОЛОС АМЕРИКИ Те, що сталося на Донбасі, може статися де завгодно, - Максим Бутченко. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 8 березня 2020.
  3. ↑ Українську книгу про війну на Донбасі видали у Великій Британії. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 8 березня 2020.
  4. ↑ У Вінниці кореспондент «Нового времени» презентує власні книги про війну на Донбасі
  5. ↑ «Три години без війни». Уривок з книги Максима Бутченка. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 8 березня 2020.
  6. ↑ МАКСИМ БУТЧЕНКО Книга «1918. Місто надій». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 8 березня 2020.
  7. ↑ Сегодня в Киеве состоится презентация нового романа журналиста и писателя Максима Бутченко «Петлюра. Борьба». Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 8 березня 2020.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бутченко_Максим_Анатолійович&oldid=35995950