Будинок із Паном і німфами

Київський прибутковий будинок архітектора Олександра Вербицького на Лютеранській вулиці, 15

Будинок із Паном і німфами — київський прибутковий будинок архітектора Олександра Вербицького на Лютеранській вулиці, 15. Одна з небагатьох пам'яток, на фасаді якої зберігся монументальний живопис.[1]

Будинок із Паном і німфами

Будинок із Паном і німфами 20191002.jpg


50°26′42″ пн. ш. 30°31′32″ сх. д. / 50.44513888891666653° пн. ш. 30.52575000002777728° сх. д. / 50.44513888891666653; 30.52575000002777728Координати: 50°26′42″ пн. ш. 30°31′32″ сх. д. / 50.44513888891666653° пн. ш. 30.52575000002777728° сх. д. / 50.44513888891666653; 30.52575000002777728
Статус пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 429-Кв)
Країна

 Україна

Розташування Київ
Архітектурний стиль архітектура модерну
Архітектор Вербицький Олександр Матвійович
Будівництво 1908
Відомі мешканці Олександр Вербицький, Юрій Міхновський
Адреса Лютеранська вулиця, 15
Ідентифікатори і посилання
Будинок із Паном і німфами. Карта розташування: Київ
Будинок із Паном і німфами
Будинок із Паном і німфами (Київ)

Наказом Міністерства культури і туризму України № 662/0/16-07 від 16 червня 2007 року будівля занесена до обліку пам'яток архітектури (охоронний номер 429-Кв).[2]

ІсторіяРедагувати

 
Будинок у 1930-х роках

Будинок споруджено 1908 року за проектом Олександра Вербицького (1875—1958). Сам архітектор і проживав тут. За його проектами збудували також адміністративний будинок Південно-Західної залізниці на Пушкінській вулиці, 14 (1910—1912)), низку житлових будинків на вулицях Банковій, 12; Володимирській, 22; Рейтарській, 20 тощо.

У 1930-х роках у квартирі № 13 мешкав Юрій Міхновський (1866—1937), архієпископ Української автокефальної православної церкви, настоятель Софійського собору, організатор допомоги селянам, які потерпали від голодомору 1932—1933 років. 1937 року його заарештували органи НКВС. А 16 жовтня розстріляли.

Будинок був значно пошкоджений під час вересневої пожежі 1941 року, яку спричинив підрив середмістя радянськими диверсантами. 1946 року відбудовано із частковим переплануванням.[1]

АрхітектураРедагувати

 
Фасад будинку

Будинок — триповерховий із цокольним напівповерхом, цегляний, у плані П-подібний, трисекційний.

Парадні приміщення виділено на фасаді еркерами і балконами, які формують асиметричну композицію. Фасад виконаний у стилі раціонального (конструктивного) модерну. Його особливістю є контраст фактур — кольорових керамічних плиток, гладенької площини стін і штучного каменю з колотою поверхнею у цоколі. Підвіконні площини акцентовано глазурованою плиткою синьо-зелених тонів. Фриз був оздоблений стрічкою геометризованого рослинного орнаменту.[1]

Асиметрію фасаду підсилено завершенням лівого еркера щипцем. У його полі вміщено кольорове майолікове панно із зображенням Пана із свиріллю і німф.

В оформленні фасаду використано також художній метал у деталях огорожі. За задумом автора ріг праворуч по фасаду мав бути прикрашений вежкою зі шпилем, але проект не реалізовано. Втрачено частину карниза і балюстраду.[1]

Майолікове панноРедагувати

Уперше в європейській архітектурі використання майоліки в оздобленні фасадів здійснив австрійський архітектор Отто Вагнер (1846—1918) у «Майоліковому будинку[fr]» у Відні 1899 року.

Київські архітектори замовляли майоліку в Абрамцевській керамічній майстерні. Олександр Вербицький в оформленні фризу використав античний сюжет «Пан із свиріллю і дві німфи на тлі краєвиду». Панно виконав художник Олексій Козлов на основі картини «Весняний вечір» Арнольда Бекліна.[3]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати