Бразер Абрам Маркович
Абрам Маркович Бра́зер (25 січня 1892, Кишинів — 15 липня 1942, Мінськ) — білоруський радянський скульптор і художник; член Бессарабського товариства любителів мистецтв у 1900-ті роки, Єврейського товариства заохочення мистецтв з 1918 року[1], Революційної організації художників Білорусії[2], Всебілоруського об'єднання художників[be-tarask] у 1927—1930 роках, Спілки художників Білоруської РСР з 1940 року[1]. Заслужений діяч мистецтв Білоруської РСР з 1940 року[3].
| Бразер Абрам Маркович | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Народження |
25 січня 1892 Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | 15 липня 1942 (50 років) | |||
|
Мінськ (Гетто), Мінськ, Білорутенія, Райхскомісаріат Остланд (розстріл) | ||||
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР | |||
| Навчання | Кишинівське художнє училищеd (1910) і Національна вища школа красних мистецтв (1914) | |||
| Діяльність | художник, скульптор | |||
| Вчитель | Окушко Володимир Фульгентійович | |||
| Працівник | Вітебське художнє училищеd | |||
| Член | Всебілоруське об'єднання художниківd (1930), Єврейське товариство заохочення витончених мистецтвd і Білоруська спілка художниківd | |||
| Роботи в колекції | Національний художній музей Білорусі | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
 Бразер Абрам Маркович у Вікісховищі | ||||
Біографія ред.
Народився 25 січня 1892 року в місті Кишиневі[1] (нині Молдова). 1910 року закінчив Кишинівське художнє училище, де навчався у Володимира Окушка[4]. Упродовж 1912—1916 років жив у Франції (оселився у будинку «Ля Рюш»[fr][1]), де протягом 1912—1914 років навчався у Паризькій академії мистецтв.
З 1916 року мешкав у Петрограді; у 1918—1923 роках — у Вітебську, де викладав у Державному художньо-практичному інституті, брав участь у святковому оформленні Вітебська до першої річниці Жовтневої революції, виконував декорації для міського театру Вітебська[1].
З 1923 року — у Мінську. Під час німецько-радянської війни, 15 липня 1942 року, розстріляний у мінському гетто[5].
Творчість ред.
Працював у галузях станкової та монументальної скульптури, станкового живопису і станкової графіки. Серед робіт:
Живопис, графіка:
- портрет Єгуди Пена (1921, олія; Національний художній музей Білорусі);
- портрет Семена Тимошенка (до 1935 року, пастель; Центральний музей Збройних сил Російської Федерації);
- «Жнива» (1927, свинцевий картон, туш, перо; Національний художній музей Білорусі);
- «Розстріл у Дукорах у 1920 році» (1928);
- «Маслобойка» (1928).
Скульптура:
- погруддя Йоганна Генріха Песталоцці у Вітебську (1919—1920, не зберенлося);
- фігура Сергія Кірова (1937);
- портрети
- Карла Маркса (1920—1921, гіпс);
- Франциска Скорини (1925, гіпс);
- Соломона Міхоелса (1926, бронза; Національний художній музей Білорусі);
- Володимира Леніна (1932, гіпс);
- учителя Голуба (1940, гіпс);
- поета Ізі Харіка[5];
- письменника Давида Бергельсона[5];
- Гірша Леккерта[5].
|
|
|
|
|
|
Портрет Є. Пена.
|
«Жнива».
|
Портрет Ф. Скорини.
|
Портрет С. Міхоелса.
|
Портрет І. Харіка.
|
Портрет Г. Леккерта.
|
Експонувався на Осінньому салоні в Парижі у 1913 році. У 1917 році брав участь у виставці «Світ мистецтва» у Петрограді. Персональні виставки його творів відбулися у Вітебську у 1922 році, Мінську у 1941 році[1].
У мистецтві ред.
Скульптурний гіпсовий портрет митця у 1934 році виконав скульптор Заїр Азгур (Національний художній музей Білорусі)[3].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Бразер Абрам Маркович / Инвестиции в искусство. (рос.)
- ↑ Искусство стран и народов мира, 1962, с. 181, Т. 1.
- ↑ а б Художники народов СССР, с. 59, Т. 2.
- ↑ Сергей Петренко, Владимир Цуркан. Таещёдоска: художнику Владимиру Окушко. / Locals.md. 30 березня 2017. (рос.)
- ↑ а б в г Ирина Воронович. Судьба мастера. / Мишпоха № 25. (рос.)
Література ред.
- Бразер, Абрам Маркович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1972. — Т. 2 (Бойченко—Геонджиан). — С. 59. (рос.);
- Бразер, Абрам Маркович // Искусство стран и народов мира. Краткая художествення энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия», 1962. — Т. 13 (Австралия — Египет). — С. 181—182. (рос.)