Генеральна округа Білорутенія
нім. Generalbezirk Weißruthenien
біл. Генеральная акруга Беларутэнія
Hieneralnaja akruha Biełarutenija
Генеральна округа
Flag of the Byelorussian SSR (1937).svg
1 вересня 1941 – 3 липня 1944 Flag of the Byelorussian SSR (1937).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Gen Okrug Belarus Administrative.pngАдміністративний поділ генеральної округи


Столиця Мінськ
Мова(и) німецька мова (офіц.)
Релігія православ’я, католицтво, лютеранство та уніатство
Площа 53 тис. км²[1]
Населення 2 411 333 особи[2]
Форма правління Цивільна адміністрація
Генеральний комісар
 - 19411943 Вільгельм Кубе
 - 19431944 Курт фон Готберг
Валюта райхсмарка

Генера́льна округа Білоруте́нія (нім. Generalbezirk Weißruthenien; біл. Генеральная акруга Беларутэнія, Hieneralnaja akruha Biełarutenija) — адміністративно-територіальна одиниця у складі райхскомісаріату Остланд з центром у Мінську. Утворена 1 вересня 1941 р. Першим генеральним комісаром Білорутенії було призначено Вільгельма Кубе, а після його вбивства — Курта фон Готберга. Існувала до взяття Мінська радянськими військами 3 липня 1944 р.

ІсторіяРедагувати

Округу було утворено опівдні 1 вересня 1941 як складову частину райхскомісаріату Остланд. Керував округою генеральний комісаріат. Першим генеральним комісаром було призначено Вільгельма Кубе. 22 жовтня 1941 р. указом Кубе було створено добровільну народну організацію — Білоруська народна самодопомога (БНС).[1] 1 квітня 1942 року території довоєнних Ошмянського, Свірського і Відзовського районів Вілейської області відійшли від Білорутенії до генеральної округи Литва. У березні 1943 року Вільгельмові Кубе вдалося заснувати Білоруську центральну раду (колабораціоністський маріонетковий режим), яка існувала рівнобіжно з німецькою цивільною адміністрацією.[3] У червні 1943 р. Білоруська народна самодопомога реорганізувалася у Білоруську самодопомогу. Головою призначено Юрія Соболевського[1]. Після вбивства Кубе 23 вересня 1943 року генеральним комісаром округи призначено Курта фон Готтберга, який і керував Білорутенією аж до визволення Мінська радянськими військами 3 липня 1944 року. Між тим, 1 квітня 1944 Білорутенію було відділено від райхскомісаріату Остланд і безпосередньо підпорядковано Імперському міністерству у справах окупованих східних територій.[3][2]

Адміністративно-територіальний поділРедагувати

Спочатку середній щабель цивільної адміністрації представляли головні області з центрами у Мінську і Барановичах, на чолі яких стояли головні комісари. У березні 1943 року головні області було скасовано.

До складу округи входили 11 адміністративних одиниць[4] — ґебітів (нім. Kreisgebiete), керованих гебітскомісаріатами:

  • Барановицький ґебіт
  • Борисовський ґебіт
  • Вілейський ґебіт
  • Ганцевицький ґебіт
  • Глубоцький ґебіт
  • Лідський ґебіт
  • Мінський ґебіт
  • Новогрудський ґебіт
  • Слонімський ґебіт
  • Слуцький ґебіт
  • Місто Мінськ

УправлінняРедагувати

Вищим органом округи був генеральний комісаріат, який складався з відділів і підвідділів:

  • Відділ політики і пропаганди
  • Відділ преси
  • Відділ промисловості
  • Відділ сільського господарства і продовольства
  • Відділ лісу та деревини
  • Відділ використання робочої сили
  • Відділ права
  • Відділ культури
  • Відділ охорони здоров'я і ветеринарії

У сільській місцевості було введено елемент самоврядування — волосні управи. Функції управ зводилися до виконання розпоряджень окупаційної влади. 21 грудня 1943 — з метою боротьби з партизанами, а також створення ілюзії самоврядування — німцями була створена Білоруська центральна рада і сформована Білоруська крайова оборона, підпорядкована командуванню вермахту і СД.

Керівники СС і поліціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Білорутенія (російською). Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  2. а б Jehke, Rolf. Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874 – 1945: Generalbezirk Weißruthenien. Herdecke. Остання зміна 15 лютого 2010. Одержано 13 червня 2011. (нім.)
  3. а б Dallin (1958), pp. 234-236.
  4. Окупаційний режим під час Великої Вітчизняної війни (російською). Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати