Борутине
Борутине (Борутино, Борутин) — колишнє село у Гладковицькій волості Овруцького повіту Волинської губернії та Виступовицькій і Руднянській сільських радах Овруцького району Житомирської області. До 1939 року — хутір. Зняте з обліку у 2009 році, відселене через забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
село Борутине | |
---|---|
Панорама на в'їзді в Борутине
| |
Країна | Україна |
Область | Житомирська область |
Район/міськрада | Овруцький повіт Овруцький район |
Рада | Гладковицька волость Виступовицька сільська рада Руднянська сільська рада |
Основні дані | |
Перша згадка | 1863 |
Населення | 15 (2001) |
Зняте з обліку | 13 січня 2009 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 51°36′59″ пн. ш. 29°08′25″ сх. д.H G O |
Карта | |
Мапа | |
|
Географія
ред.Розміщувалося за 5 км від с. Виступовичі та за 14 км від пункту пропуску Виступовичі[1]. Лежить між кордонами Білорусі та України, є українським селом, але для в'їзду до України потрібно пройти прикордонний контроль[2].
Населення
ред.Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 116 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 15 осіб[3].
У 1981 році проживало 170 осіб, у 2013 році — 11 осіб[1]. В січні 2022 року в колишньому селі проживали 4 мешканці: 3 чоловіки та жінка[4].
Історія
ред.Вперше місцевість згадується в документах 1863 року — тоді селяни викупили землі у поміщиці Козловської. Розбудували поселення у 1911-12 роках[5].
До 1923 року — хутір Гладковицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. У 1923 році увійшов до складу новоствореної Виступовицької сільської ради, котра, 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Овруцького району Коростенської округи. У 1939 році віднесений до категорії сіл. У 1941—44 роках в селі діяла Борутинська сільська управа[6].
У 1981 році існували початкова чотирирічна школа, магазин та клуб, на початку 1990-х років у селі було 60 дворів.
У 1993 році Кабінет Міністрів України відніс Борутине до другої зони радіоактивного забруднення, яка є обов'язковою для відселення. Мешканцям села надали оселі у смт Олександрівка Кіровоградської області[1].
28 червня 1997 року, відповідно до рішення Житомирської обласної ради «Про внесення змін в адміністративно-територіальний устрій окремих районів», Виступовицьку сільську раду ліквідовано, село включене до складу Руднянської сільської ради Овруцького району[6].
13 січня 2009 року село Борутине, рішенням Житомирської обласної ради, зняте з обліку[7].
Незважаючи на офіційне відселення, не всі жителі покинули село. У 2013 році тут постійно проживали близько 10 людей. Влітку сюди прибувають збирачі грибів та ягід, попри заборону цього промислу[2].
Примітки
ред.- ↑ а б в Світлана Корженко, Тарас Подолян. «Даже пчьоли отсюда тікають. Я тоже з ними тікать хочу» // Країна. — 2013. — № 182.
- ↑ а б В Житомирской области в приграничных селах-фантомах Борутино и Выступовичи живет до 10 человек. Житомир-інфо (російська) . Процитовано 22 серпня 2022.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 22 серпня 2022.
- ↑ Мицко Л.; Дзех С. «У білорусів нічо хорошого немає. Вибирали тут канфєти, м'ясо. А казьонка їхня хужа нашої пальонки» - як живуть українці біля Білорусі. Українська правда. Процитовано 22 серпня 2022.
- ↑ Богдан Лу. Село-призрак Борутино: 11 жителей, автопарк круче некуда, а пчелы - как в Киевской Руси. КП в Україні (російська) . Процитовано 22 серпня 2022.
- ↑ а б Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 209. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 22 серпня 2022.
- ↑ Рішення Житомирської обласної ради від 13 січня 2009 року про зняття з облікових даних сіл Борутине, Людвинівка, Піхоцьке та Солотине Руднянської сільради Овруцького району // Відомості Верховної Ради України. — 2009. — № 8. — С. 328.[недоступне посилання з травня 2019]