Харчук Борис Микитович

український письменник
(Перенаправлено з Борис Харчук)

Бори́с Мики́тович Харчу́к (13 вересня 1931, с. Лози — 16 січня 1988, м. Рига) — український радянський письменник, член Спілки письменників СРСР з 1958 року.

Харчук Борис Микитович
Народився13 вересня 1931(1931-09-13)
Лози
Помер16 січня 1988(1988-01-16) (56 років)
Рига
·інфаркт міокарда Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБерковецьке кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник,журналіст
Alma materПолтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівукраїнська
Роки активності19601980
Напрямокпсихологічний реалізм
Жанрроман, повість, новела
Magnum opus«Волинь»
ЧленствоСП СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Преміїімені Лесі Українки

CMNS: Харчук Борис Микитович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

ред.
 
Меморіальні таблиці на хаті Бориса Харчука у рідному селі
 
Могила на Берківцях

Народився 13 вересня 1931 року в селі Лози (нині Кременецького району Тернопільської області) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті у Кременці, де одним із його педагогів був Віктор Андрієвський. У 1954 році закінчив Полтавський педагогічний інститут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені М. Горького. Працював спочатку журналістом, потім був завідувачем преси ЦК ВЛКСМ, першим редактором дитячого журналу «Малятко». З 1960-их на творчій роботі. Був одним із підписантів листа-протесту 139-ти на ім'я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів. У зв'язку з цим певний час його твори не виходили друком.

 
Він починав з віршів, підготував навіть цілу збірку, але швидко зрозумів, що покликанням його є проза. Влітку 1954 року викладач української літератури педагогічного інституту О. Й. Данисько привів свого випускника в літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського і рекомендував на посаду наукового працівника. Там невдовзі він і розпочав писати свою першу повість «Йосип з гроша здачі» (в первісному варіанті вона називалася «Йосип з копійки здачі»). Робоче місце Харчука директор визначив за столиком біля вікна, що виходило на Першотравневий проспект. На столик Борис поклав велику сіру теку, яку приніс із собою, — там були його рукописи, туди складав він і аркуші першого прозового твору. Своїм колегам по музею він розповідав про своє бідне дитинство, матір-селянку, про Волинь, яку любив понад усе... Одного разу його обурила поведінка директора музею, який необачно осмілився штовхнути Харчука на конфлікт з неугодним йому працівником. Борис Микитович дав йому гідну відповідь. Потім, коли був вільний час і не було директора, він читав свою повість і вислуховував поради та зауваження. Проза його все більше й більше захоплювала, і він наполегливо працював над повістю, яку згодом і закінчив. У 1955 році він перейшов до редакції «Міліцейського свистка», але й там довго не затримався: у 1956 році журнал «Дніпро» опублікував повість «Йосип з гроша здачі» і його запросили в Київ. Там він працював у ЦК ЛКСМУ — завідував сектором преси, редагував журнал «Малятко», пізніше — був відповідальним секретарем журналу «Знання та праця».
 


Письменник широкого діапазону, працював у жанрі роману, повісті, оповідання, новели, пастелі й есею. Писав твори для дорослих і дітей. Майстер психологічного реалізму й мінімалістичного стилю. Своїми художніми творами і своєю безкомпромісною поведінкою Борис Харчук наближав проголошення незалежної Української держави.

Жив у Києві. Помер 16 січня 1988 року від інфаркту в Ризі. Похований у Києві на Міському кладовищі «Берківці» (ділянка № 39; 50°29′48.0″ пн. ш. 30°23′45.5″ сх. д. / 50.496667° пн. ш. 30.395972° сх. д. / 50.496667; 30.395972).

Творчість

ред.

Автор

  • романів:
    • «Волинь» (у чотирьох томах, 19591966; друга редакція 1988),
    • «Місяць над майданом» (1971; друга назва у перевиданнях «Майдан»),
    • «Хліб насущний» (1976),
    • «Довга гора» («Кревняки») (1979; 1984).
  • повістей і оповідань:

Твори, котрі не могли з'явитися за життя автора, були опубліковані після його смерті: роман «Межі і безмежжя» (1989), повісті «Українські ночі» (1989), «De profundis» (1988) та «Мертвий час» (1990), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1990), оповідання й новели: «Вечеря», «Дурна», «Верховина страт», «А ми громадим сіно» (усі — 1990), «Слово», «Іде», «Вйо», «Постріляний, порубаний», «Нічна стежка» (усі — 1991).

Із запланованого 4-томного видання творів Б. Харчука з'явилося лише два у 1991 році[1].

Публікації

ред.
  • Харчук Б. Волинь: Роман. Тетралогія. — К.: Дніпро, 1988.: Кн. 1-2. — 567с.; Кн. 3-4. — 750 с.
  • Харчук Б. Довга гора: Роман. — К.: Рад. письменник, 1979. — 293 с.
  • Харчук Б. Кревняки: Роман. — К.: Дніпро, 1984. — 514 с.
  • Харчук Б. Місяць над майданом: Роман. — К.: Рад. письменник, 1971. — 280 с.
  • Харчук Б. Хліб насущний: Роман. — К.: Рад. письменник, 1976. — 246 с.
  • Харчук Б. Горохове чудо: Повість. — К.: Веселка, 1968. — 112 с.
  • Харчук Б. Йосип з гроша здачі: Повість. — К.: Веселка, 1969. — 140 с.
  • Харчук Б. Невловиме літо: Повісті. — К.: Рад. письменник, 1981. — 343 с.
  • Харчук Б. Неслава: Повість. — К.: Рад. письменник, 1968. — 130 с.
  • Харчук Б. Подорож до зубра: Повісті / Худож. Д. О. Лукомський. — К.: Рад. письменник, 1986. — 368 с., іл.
  • Харчук Б. Помста: Повість та новели. — К.: Веселка, 1970. — 279 с.
  • Харчук Б. Розстріляні ночі: Нариси. — К.: Дніпро, 1979. — 66 с.
  • Харчук Б. Далека стежка до весни: Повість // Вітчизна. — 1983. — № 4. — С. 20-62.
  • Харчук Б. Облава: Повість // Київ. — 1983. — № 11. — С. 79-101.
  • Харчук Б. Ой Морозе, Морозенку: Повість-легенда // Вітчизна. — 1983. — № 12. — С. 24-47.
  • Харчук Б. Мар'яна: Повість //Вітчизна. — 1986. — № 4. — С. 19-89.
  • Харчук Б. Останні оповідання: («Слово»; «Іде»; «Вйо»; «Постріляний»; «Порубаний»; «Нічна стежка») // Київ. — 1991. — № 1. — С. 9-18.
  • Харчук Б. Свічка // Оповідання-87. — К., 1988. — С. 345-364.
  • Харчук Б. Смерть у Москві: Оповідання // Київ. — 1993. — № 11. — С. 8-17.
  • Харчук Б. Чортів закрут: Новела // Вільне життя. — 1983. — 16 трав.

Примітки

ред.
  1. Харчук Б. Твори: В 4-х т. — К., 1991. — Т. 1—2.

Література

ред.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • С. Гречанюк. Історія української літератури ХХ ст. — К.: Либідь, 1998. — Кн. 2. 
  • Борис Харчук: Бібліографічний покажчик. — К.: Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2022. — 62 с.
  • Писав за велінням серця [Текст] / Х. Ландяк // Сільський господар плюс Тернопільщина [Текст]. — 2021. — № 38 (22 верес.). — С. 7 : фот.
  • Антонюк-Следзінська Л. Борис Харчук і Крем'янеччина // Діалог. — 1997. — 28 черв.
  • Борис Харчук — родом і серцем з Волині // Гром'як Р. Література Золотого вересня. — К., 1989. — С. 228-250.
  • Борчук А. «І трапилося непередбачене…»: Штрихи до портрета Б. Харчука // Русалка Дністрова. — 1994. — № 17.
  • Будзан Г. Літописець Волині // Народне слово. — 1991. — 16 серп.
  • Василишин О. Борис Харчук і «Просвіта» // Вільне життя. — 1993. — 22 черв. — (Рядок з біографії краю).
  • Василишин О. Слава і «Неслава» Бориса Харчука // Вільне життя. — 1992. — 22 трав.
  • Гнатюк І. Таврований доносами // Дзвін. — 1991. — № 9. — С. 141-144.
  • Гром'як Р. Невичерпність // Літ. Україна. — 1983. — 27 жовт.
  • Гром'як Р. Художні обрії Б. Харчука // Вільне життя. — 1981. — 13 верес.
  • Дзюба Г. І тільки ненька не засне… // Народне слово. — 1991. — 13 верес.
  • Мельничук Х. Звучить слово майстра // Колгоспне життя. — 1990. — 12 трав.
  • Моліцька Г. Харчукова світлиця // Свобода. — 1992. — 24 листоп.
  • Слабошпицький М. Побачити в дорозі: Спогад про Б. Харчука // Україна. — 1991. — № 15. — С. 12-13.
  • Сорока П. Дорога до сина: [Образ матері в творах Б. Харчука] // Вільне життя. — 1989. — 30 лип.
  • Сорока Я. «Слово живе, коли обкипить кров'ю»: [Про дружбу Б. Харчука та Я. Сороки] // Русалка Дністрова. — 1994. — № 4.
  • Сорока Я. Таким пам'ятаю Бориса Харчука: Спогади. Фрагмент // Тернопілля'96: Регіон. річник. — Тернопіль, 1997. — С. 470-472.
  • Харчукова криниця. — Збараж: Пегас, 1992. — 31 с.
  • Харчук Р. Про батька // Слово і час. — 1992. — № 1. — С. 54-55.
  • Чернихівський Г. Борис Харчук і Крем'янеччина // Русалка Дністрова. — 1996. — № 14 (лип.).
  • Чернихівський Г. Співець отчого краю // Рад. село. — 1986. — 27 лют.

Посилання

ред.