Бліда блакитна цятка

Бліда блакитна цятка (англ. Pale Blue Dot — Пейл Блю Дот) — фотографія планети Земля, що показує її на тлі просторів космосу, зроблена космічним зондом «Вояджер» з відстані 6,4 млрд км. Ідея зробити знімок та назва були запропоновані Карлом Саганом, який також написав однойменну книгу про цей знімок у 1994 році.

Земля — крихітна бліда цятка приблизно посередині правої смуги, знята з відстані 6 млрд кілометрів

ФотографіяРедагувати

14 лютого 1990 року НАСА відправило космічному зондові, який до того моменту завершив свою основну місію, команду розвернутися й зробити фотографії планет Сонячної системи. Однією з фотографій, отриманих між 14 лютого 1990 і 10 червня 1990, було зображення Землі, у вигляді блідої блакитної цятки на зернистому знімку.

У своїй книзі Саган вказує відстань, з якої була зроблена фотографія, як 5,8 млрд км. Наступна таблиця показує розрахункові відстані від Вояджера до Землі за даними програмної системи лабораторії реактивного руху НАСА «HORIZONS» у зазначені дати.

Дистанція космічного зонда Вояджер від Землі
Одиниця вимірювання 14 лютого 1990 9 червня 1990
Астрономічні одиниці 40.4722269111071 40.6835761263791
Конвертовані в кілометри 6 054 558 968,024 6 086 176 360,601
Конвертовані в милі 3 762 136 324,748 3 781 782 502,403

Знімок було зроблено за допомогою вузькокутової камери з кута 32° вище площини екліптики, з використанням синього, зеленого та фіолетового фільтрів. Світла смуга, в якій лежить Земля — артефакт, що виник через сонячне світло, розсіяне в оптиці камери через малий кут між Землею та Сонцем. Зображення Землі на фотографії має розмір менше одного пікселя з 640 000 — точніше, за даними НАСА, лише 0,12 пікселя.

Зонд також зробив знімки Венери, Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна, склавши, таким чином, портрет Сонячної системи. Близькість Меркурія до Сонця перешкодила зробити його знімок, а Марс не було видно через вплив сонячного світла на оптику камери. Фахівці НАСА зібрали 60 отриманих зображень у мозаїку, що отримала назву Сімейний портрет[en].

 
Контрастна обробка. Землю обведено синім

Спогади СаганаРедагувати

Саган пише: «Хоча майже всі ми знаємо, що Земля — це куля, на якій нас якимось чином утримує сила тяжіння, усвідомлення цього прийшло до нас лише зі знаменитою фотографією Землі, зробленою астронавтами Аполлона під час останнього польоту людини до Місяця». Пам'ятаючи про значущість тієї фотографії, Саган наполіг на тому, щоб Вояджер зробив знімок Землі з околиці Сонячної системи.

У вступній промові від 10 травня 1996 Карл Саган поділився своїми думками про справжнє значення цієї фотографії:

Погляньте ще раз на цю цятку. Це тут. Це наш дім. Це ми. Всі, кого ви любите, всі, кого ви знаєте, всі, про кого ви коли-небудь чули, всі люди, що коли-небудь існували, прожили свої життя на ній. Безліч наших насолод і страждань, тисячі самовпевнених релігій, ідеологій та економічних доктрин, кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен творець і руйнівник цивілізацій, кожен король і селянин, кожна закохана пара, кожна мати і кожен батько, кожна здібна дитина, винахідник і мандрівник, кожен викладач етики, кожен брехливий політик, кожна «суперзірка», кожен «найбільший лідер», кожен святий і грішник в історії нашого виду жили тут — на цій порошинці, підвішеній у сонячному промінні. Земля — дуже маленька сцена на безмежній космічній арені. Подумайте про річки крові, пролиті всіма цими генералами й імператорами, щоб, у променях слави й тріумфу, вони могли стати короткочасними господарями частини піщинки. Подумайте про нескінченні жорстокості, що здійснюються мешканцями одного кутка цієї цятки стосовно мешканців іншого кутка, що лише трохи відрізняються від них. Подумайте про те, наскільки часті між ними розбіжності, про те, як жадають вони вбивати один одного, про те, наскільки гаряча їх ненависть. Наша поза, наша уявна значимість, ілюзія про наш привілейований статус у всесвіті — всі вони пасують перед цією точкою блідого світла. Наша планета — лише самотня порошинка в навколишній космічній темряві. У цій грандіозній порожнечі немає ані натяку на те, що хтось прийде нам на допомогу, щоб врятувати нас від нашого ж невігластва. Земля — поки що єдиний відомий світ, що може підтримувати життя. Нам більше нікуди піти — принаймні, в найближчому майбутньому. Побувати — так. Колонізувати — ще ні. Подобається вам це чи ні, але Земля — це зараз наш дім. Кажуть, астрономія прищеплює скромність і зміцнює характер. Напевно, немає кращої демонстрації дурного людського зазнайства, ніж ця відсторонена картина нашого крихітного світу. Мені здається, вона підкреслює нашу відповідальність, наш обов'язок бути добрішими один з одним, берегти і плекати цю блідо-блакитну цятку — наш єдиний дім.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  1. Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  2. Pale Blue Dot: A Vision of the Human Future in Space. Random House, November 1994, ISBN 0-679-43841-6, 429 pgs.(англ.)