Битва під Іґане
Би́тва під Іґа́не (пол. Bitwa pod Iganiami) (10 квітня 1831 року) — битва неподалік села Іґане між польською армією та російськими військами під час Польського повстання 1831 року. Російські втрати у битві перевищили 3 тисячі осіб (1 тисяча — вбиті і поранені, ще 2 тисячі — полонені[4]; за іншими даними — 4 тисячі полонених[5]). Втрати поляків — близько 500 вбитими та пораненими[5].
| Битва під Іґане | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Польське повстання 1830—1831 | |||||||
 «Битва під Іґане», Георг Вундер, 1830-1840-ві | |||||||
| Координати: 52°10′ пн. ш. 22°12′ сх. д. / 52.167° пн. ш. 22.200° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Російська імперія
|
.svg){kind=small} Королівство Польське
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Григорій Розен Федір Гейсмар |
Ігнацій Проджинський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 6,5 тисяч[1][2] | 24 тисячі[1][3] | ||||||
| Втрати | |||||||
| 1 000 вбитими і пораненими 2 000 — потрапили в полон[4] (за іншими даними — в полон потрапили 4 000[5]) |
близько 500 вбитими та пораненими[5] | ||||||
Передумови ред.
Після успіху, здобутого під Дембе-Вельке, польське командування вирішило ще раз вдарити по 6-му російському корпусу генерал-адмірала барона Григорія Розена, а за умови вдалого удару — зайняти Седльці, просунутися до Бресту і відрізати фельдмаршала графа Івана Дибича від гвардії і повідомлень з півночі.
Напад вирішили провести одночасно з 3-х сторін: з фронту, від села Бойме, атаку мав вести Ян Скринецький; зліва, через річку Суха[pl], — Томаш Лубенський[pl] (1-а кавалерійська дивізія, 1-й піхотний полк); праворуч — Ігнацій Проджинський, начальник штабу армії. Йому, як упоряднику плану битви, доручили головну роль. І для нього сформували особливий загін з добірних частин: 12-ти батальйонів піхотних бригад Людвіка Богуславського[pl] і Джероламо Раморіно, 6-ти ескадронів Людвіка Кіцького[pl] і 16-ти гармат Юзефа Бема, всього — до 12 тисяч осіб. Загальна чисельність військ, які призначалися для нападу на корпус Розена, — 24 тисячі осіб[3].
Рух поляків почався 9 квітня. Того ж дня, коли і фланговий марш росіян.
Розен, за наказом Дибича, залишив біля Сточека генерала Володимира Сіверса, з 2-ма гусарськими полками і 1-м уланським, а сам почав відходити до Седльців (там були чисельні російські шпиталі та армійські склади).
10 квітня, вранці, Проджинський, через Скужець і Волиньце, також попрямував на Седльці. Але Сіверс, координуючись із рухом інших російських колон, на світанку того ж дня підійшов до Доманіце. Проджинський направив усю свою кавалерію, кілька батальйонів піхоти та 4 гармати проти Сіверса, який почав відходити до Седльців. У місті, через відсутність Розена, військами командував генерал-адмірал барон Федір Гейсмар.
На підступах до Седльців, біля села Іґане, зав'язався запеклий бій. Село лежало на підвищеній поляні, оточеній перелісками і чагарниками. Перед західним краєм Іґане — було підвищення з вітряком. А правий берег болотистої Мухавки у бік Седльців — був відкритий і високий. Утримання цієї позиції мало важливе значення для Гейсмара: необхідно було дати час відійти за Мухавку авангарду генерала Карпа Фезі (25-та піхотна дивізія, два єгерських полка 24-ї дивізії, Литовський уланський полк, всього — близько 6 тисяч осіб), якого Розен залишив під час відступу у Яґодні (19 верст від Седльців)[2].
Положення сторін ред.
Гейсмар розташував свої війська (11 тисяч осіб) таким чином: на правому фланзі, біля мосту на шосе — 4-и єгерських батальйони 7-ї піхотної дивізії і 4 гармати; лівіше, на підвищенному березі, — 28 гармат; ще лівіше, вгору річкою, для охорони бродів через річку і переправи, — три батальйони 24-ї піхотної дивізії; гренадерську бригаду і 6-й ескадрон — у другій лінії; 6-й єгерський полк — у Седльцях.
Після закінчення цих розпоряджень — прибув генерал Розен. А незабаром, на висотах попереду Іґане, з'явилися гусари Сіверса, яких тіснило військо Проджинського. Для підкріплення відступаючої кавалерії — вислали дві гармати. А для забезпечення відступу Фезі (якому ще раніше наказали прискоритися) — 1-й батальйон 14-го єгерського полку (з двома гарматами) зайняв Іґане. Сіверс також мав утримувати наступ Проджинського, для чого розташувався на території від Іґане до пагорба з вітряком.
Тим часом, на шосе за Мухавкою, — безперервним потоком йшла артилерія, обози і окремі підрозіли авангарду. Проджинський, побоюючись, щоб цим шляхом не зник і сам російський авангард — зважився негайно атакувати. При цьому розраховував, висунувши свій правий фланг, відрізати шлях відступу росіянам. Лівий фланг — він залишив позаду, біля пагорба. Піхоту — вишикував в каре. На пагорбі — встановили 4 гармати, а Бем, з 10-ма гарматами, під прикриттям кавалерії Кіцького[pl], висунувся вперед, до Іґане.
Хід битви ред.
креслення з книги 1886 року
Атака почалася о 3-й годині дня. 5-й і 8-й лінійні полки, не зважаючи на сильний фланговий вогонь російської артилерії з правого берега Мухавки, увірвалися в Іґане, зайняли кілька будинків і захопили 2 гармати, загрузлі під час відступу в болоті.
Тим часом, гусари Сіверса відкинули польських уланів і затримали наступ ліво-флангових ворожих каре. Але через те, що головні сили авангарду Фезі ще не прибули — іншим трьом батальйонам 13-го і 14-го єгерських полків наказали рушити через міст і відбити Іґане. Єгерям вдалося витіснити з села 8-й польський полк і відбити дві захоплені ворогом гармати. Не обмежившись лише обороною села, росіяни кинулися переслідувати поляків. Проджинський помітив цю їхню помилку і наказав Кіцькому[pl] негайно відступати з правим крилом, заманюючи за собою єгерів. Тим часом, на лівому фланзі Раморіно мав зупинити тільки-но прибулу бригаду Фезі (Мінський та Волинський полки — не більше 1 тисячі осіб), що змінила біля вітряка кавалерію Сіверса, яка почала відходити за річку. Сам Проджинський, на чолі 5-го лінійного полку, помчав через Іґане до греблі. Російські єгеря, побачивши небезпеку, що їм загрожувала, також поспішили до греблі. Але Проджинський їх випередив і зайняв греблю раніше. На цьому місці між супротивниками почався багнетний бій. З великими втратами — але єгеря прорвалися.
Це ж саме намагався зробити і Фезі зі своїми двома полками, але прорватися вдалося лише невеликій кількості солдат, решта — розсіялася або потрапила в полон. Із інших полків авангарду Житомирський і Подільський — встигли перейти міст ще з кавалерією Сіверса, а 47-й і 48-й єгерські і Литовський уланський полки, підійшовши пізніше і помітивши, що гребля в руках ворога, — звернули вліво і переправилися через Мухавку: частина — через міст у Ходуві, частина — в брід.
О 7-й годині вечора — битва скінчилася.
Після бою ред.
10 квітня 1831
Після переходу російських військ за Мухавку, Розен розмістив їх просто на березі річки. Артилерія перехресним вогнем захищала міст і греблю. В передню лінію — стали війська авангарду, у другу — кавалерія і єгеря, в резерв — гренадери. Але поляки не планували продовжувати битву: їхні війська стомилися, запаси боєприпасів вичерпувалися, а два резервні загони підійшли тільки пізно ввечері. Спочатку, з боку Сухи[pl], прибув Зиґмунт Стриєнський[pl] з кавалерійською бригадою, а потім — і сам Скринецький. Прибувши в загін Лубенського[pl], Скринецький ліг відпочивати і запізнився з підкріпленням. А війська біля річки Суха — взагалі не отримали ніяких наказів[2][6].
Втрати сторін ред.
За даними російських джерел, крім полонених, поляки здобули 1 гармату, у якої зламалась вісь, і 1 прапор (Волинського полку)[6]. Російські втрати перевищували 3 тисячі осіб (із 6,5 тисяч, які брали участь у битві[1])[2]. Зокрема, 1 тисяча — це вбиті і поранені, ще 2 тисячі — полонені[4]. Поляки не втратили солдат полоненими. Але постраждали спочатку від вогню російських батарей, а потім — від багнетного бою на греблі.
За даними польських джерел, Проджинський і його армія захопили в полон майже п'ять російських батальйонів чисельністю до 4 тисяч осіб, разом із офіцерами, яких було близько ста, а також штандарти та 8 гармат великого калібру. Шість полків кавалерії — поляки розігнали, багато російських солдат — розсіялися на болотах річки, в яку їх загнали. Там поляки також взяли в полон кілька сотень солдат і захопили коней. Поляки втратили у битві близько 500 солдат вбитими та пораненими. Поранення отримав і генерал Проджинський. Легке[5].
Значення ред.
село Нове Іґане, 2006
План генерала Проджинського не дав очікуваних результатів. Відрізати авангард 6-го корпусу і захопити Седльці — не вдалося. Росіяни, хоч і зазнали втрат в бою, але авангард Фезі врятувався; Гейсмар, зайнявши позиції за Мухавкою, був готовий зустріти ворога, а наступного дня — вже міг розраховувати на допомогу фельдмаршала Дибича[7].
Пам'ять ред.
- У 1931 році у селі Нове Іґане встановили пам'ятний знак, присвячений битві.
- Навчальний комплекс (початкова та середня школа) в селі Нове Іґане названий на честь командира битви — генерала Ігнація Проджинського.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в 29-го. Сраженіе при Игане // Лацинскій А. Хронологія русской военной исторіи : хронологическій указатель войнъ, сраженій и дѣлъ, въ которыхъ участвовали русскія войска отъ Петра I до новѣйшаго времени. - СПб., 1891. — Типографія Департамента Удѣловъ, 1891. — С. 180.
- ↑ а б в г Игане // Энциклопедия военных и морских наук / Под редакцией генерал-лейтенанта Г.А.Леера — СПб.: Типография В.Безобразова, 1888. — Том 3. — Давление пара-Иудейские войны. — С. 301.
- ↑ а б Игане // Энциклопедия военных и морских наук / Под редакцией генерал-лейтенанта Г.А.Леера — СПб.: Типография В.Безобразова, 1888. — Том 3. — Давление пара-Иудейские войны. — С. 300.
- ↑ а б в Наступательное движеніе поляковъ: Ваверъ, Дембе-Вильке, Игане // Исторія XIX вѣка / Подъ редакціей профессоровъ Лависса и Рамбо. — М.: Изданіе Товарищества «Бр. А и И. Гранатъ и Ко», 1905. — Том 3 (Эпоха реакціи. 1815-1847). — С. 196.
- ↑ а б в г д Битва під Іґане // Гординський Юзеф. Історія останньої польської революції та результати боротьби. — Бостон, 1833. — С. 244. (англ.)
- ↑ а б Сраженіе у Игане // Пузыревскій А. Польско-русская война 1831 г. / Изданіе 2-е переработанное, исправленное и дополненное. — СПб.: Военная типографія, 1890. — Томъ I. — С. 158.
- ↑ Глава III. Движеніе Дверницкаго въ Люблинское воеводство. Движеніе русской арміи къ переправамъ. Наступательныя дѣйствія поляковъ: сраженія при Дембе-Віелькѣ и Иганахъ [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Обзоръ войнъ Россіи отъ Петра Великаго до нашихъ дней / Пособіе для изученія военной исторіи въ военныхъ училищахъ. Под общею редакціей генералъ-лейтенанта Леера — СПб.: Изданіе главнаго управленія военно-учебныхъ заведеній, 1886. — Часть II. — С. 471.
Джерела ред.
- Битва під Іґане // Гординський Юзеф. Історія останньої польської революції та результати боротьби. — Бостон, 1833. — С. 239-250. (англ.)
- Глава III. Движеніе Дверницкаго въ Люблинское воеводство. Движеніе русской арміи къ переправамъ. Наступательныя дѣйствія поляковъ: сраженія при Дембе-Віелькѣ и Иганахъ [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Обзоръ войнъ Россіи отъ Петра Великаго до нашихъ дней / Пособіе для изученія военной исторіи въ военныхъ училищахъ. Под общею редакціей генералъ-лейтенанта Леера — СПб.: Изданіе главнаго управленія военно-учебныхъ заведеній, 1886. — Часть II. — С. 456-472.
- Игане // Энциклопедія военныхъ и морскихъ наукъ / Составлена подъ главною редакціей генералъ-лейтенанта Леера — СПб.: Типографія В. Безобразова, 1888. — Томъ 3. — Давленіе пара-Іудейскія войны. — С. 300-302.
- Кампанія 1831 года // Елец Ю. Исторія Лейбъ-Гвардіи Гродненскаго Гусарскаго полка 1824–1896 / Сост. того же полка штабсъ-ротмистръ Ю. Елецъ. — Спб.: Типографія В.С. Балашева, 1890. — Томъ 1. — С. 110-137.
- Наступательное движеніе поляковъ: Ваверъ, Дембе-Вильке, Игане // Исторія XIX вѣка / Подъ редакціей профессоровъ Лависса и Рамбо. — М.: Изданіе Товарищества «Бр. А и И. Гранатъ и Ко», 1905. — Том 3 (Эпоха реакціи. 1815-1847). — С. 195-196.
- Сраженіе у Игане // Пузыревскій А. Польско-русская война 1831 г. / Изданіе 2-е переработанное, исправленное и дополненное. — СПб.: Военная типографія, 1890. — Томъ I. — С. 156-160.
- 29-го. Сраженіе при Игане // Лацинскій А. Хронологія русской военной исторіи : хронологическій указатель войнъ, сраженій и дѣлъ, въ которыхъ участвовали русскія войска отъ Петра I до новѣйшаго времени. — СПб.: Типографія Департамента Удѣловъ, 1891. — С. 180.