Бенджамін Ворд Річардсон
Бенджамін Ворд Річардсон (англ. Benjamin Ward Richardson; 31 жовтня 1828 року, м. Сомербі, Велика Британія — 21 листопада 1896) — британський медик, анестезіолог, фізіолог, доктор медицини та юриспруденції, письменник. Був нагороджений золотою медаллю Фозергілл (англ. Fothergill gold medal), лондонським медичним суспільством за есе «Захворювання плоду в матці», а також отримав трирічну премію Астлі Купер за есе у фізіології.[1]
| Бенджамін Ворд Річардсон | |
|---|---|
| Benjamin Ward Richardson | |
 Портрет Бенджаміна Ворда Річардсона, Генрі Джозефа Уітлок, кінець 1860-х — 1870-х років | |
| Народився |
31 жовтня 1828 Сомербі, Лестершир, Велика Британія |
| Помер |
21 листопада 1896 (68 років) Лондон |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Велика Британія |
| Національність | англієць |
| Діяльність | Ввів методику анестезії за допомогою розпилювача сірчаного етеру[1] |
| Alma mater | Сент- Ендрюський університет |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Знання мов | англійська[2] |
| Членство | Лондонське королівське товариство, Королівська колегія лікарівd і Леопольдина |
| Magnum opus | The Physiological Position of Alcohold |
| Нагороди | Золота медаль Фозергілл (англ. Fothergill gold meda) |
Річардсон знаходив і впроваджував різні речовини, здатні виробляти загальну або місцеву анестезію, чим полегшив біль безлічі людей під час хірургічного втручання. Він ввів в експлуатацію не менше чотирнадцяти анестетиків. Найбільш відомий з них метилендихлорід.[1] Також Річардсон винайшов перший розпилювач етеру за допомогою пульверизатора, що призводило до місцевої анестезії, заморожуючи верхні шари шкіри.[3]
Ранні роки ред.
Бенджамін був єдиним сином Бенджаміна Річардсона і Мері Ворд. Освіту здобув преподобного У. Юнга Нутта в школі Барроу-Гілла в тому ж окрузі. Його мати наполягала на тому, щоб Бенджамін став медиком і його навчання була спрямована на цю мету. Він був раннім учнем Генрі Гадсона, хірурга в Сомербі. У 1847 році вступив в Андерсонскій університет (нині Андерсонскій коледж) в Глазго, але був змушений перервати навчання через хворобу, що перебігала з гарячкою, на яку раптово захворів у той час. Пізніше Річардсон став помічником Едварда Дадлі Хадсоном у Літлторпе, Косбі, недалеко від Лестера.[1]
Кар'єра ред.
У 1849 році Річардсон покинув Гадсона і приєднався до лікаря Роберта Вілліса з Барнса, відомого редактора Вільяма Гарві і бібліотекаря Королівського коледжу хірургів Англії (1828—1845).
У 1850 році Річардсон був прийнятий як одержувач ліцензії на факультет лікарів і хірургів Глазго. У 1877 році став викладачем факультету. Річардсон був засновником і тридцять п'ять разів поспіль президентом асоціації медичних випускників Сент-Ендрюса. У 1856 був прийнятий як член Королівського коледжу лікарів Лондона. У 1867 році був обраний членом Лондонського королівського товариства.
У 1853 Річардсон переїхав до Лондона. У 1856 році був призначений лікарем у Королівський госпіталь. У 1892 році став лікарем у Лондонській лікарні Темперанс. Упродовж багатьох років був лікарем у «Фонді газетної преси» і в «Королівському літературному фонді», де він також був активним учасником.
У 1854 році Річардсон став лектором з судової медицини в Школі медицини Гросвенор Плейс. Він залишався деканом школи до 1865 року, доки будівлю школи не було продано і знесено. Також, у цей час Річардсон був викладачем у Колегії стоматологів і президентом секції охорони здоров'я асоціації соціальних наук.
У 1854 році він був прийнятий у магістратуру і отримав науковий ступінь доктора медицини в Сент-Ендрюс, де згодом став членом університетського суду, експертом генеральної ради, а в 1877 році отримав ступінь доктора юриспруденції.
У 1854 році Річардсон був нагороджений золотою медаллю Фозергілл Лондонського медичного товариства за його есе «Захворювання від ненародженої дитини».
У 1863 році Річардсона було обрано почесним членом Американського філософського товариства, а також Академії Леопольдини в 1867 році. У червні 1893 року був посвячений у лицарі на знак визнання його видатних заслуг з гуманітарних наук.[1]
З 1890 по 1896 рік Річардсон був президентом асоціації державних санітарних інспекторів Великої Британії.[4]
У 1884 році випустив журнал «Асклепія» (англ. The Asclepiad) «Книга оригінальних досліджень і спостережень в області науки, мистецтва, літератури медицини, профілактики і лікування хвороб». Журнал був виданий 11 разів до 1895 року.[1]
Родина ред.
Річардсон одружився 21 лютого 1857 року на Мері Джей Сміт, яка народила йому двох синів і дочку.[1]
Смерть ред.
Річардсон помер 21 листопада 1896 року. Його тіло було піддано кремації в Бруквуді, графстві Суррей.[1]
Роботи ред.
- 1858 рік — Причина коагуляції крові
- 1875 рік — Про алкоголь
- 1876 рік — Захворювання сучасного життя
- 1876 рік — Гігейя, місто здоров'я
- 1882 рік — Здоров'я і життя
- 1884 рік — Область хвороби
- 1887 рік — Врегулювання державної школи
- 1891 рік — Томас Сопвіт
- 1897 рік — Віта Медика: Глави медичної життя і роботи
- 1900 рік — Учні Ескулапа
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и Dictionary of National Biography. Sup. Vol III (1901).djvu/311 (англ.). wikisource. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 26 лютого 2018.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Столяренко П. Ю. ІСТОРІЯ ЗНЕБОЛЮВАННЯ В СТОМАТОЛОГІЇ (рос.). Самара. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 26 лютого 2018.
- ↑ Johnson, R (1983) A Century of Progress. IEHO. London
Посилання ред.
- Твори Бенджаміна Уорда Річардсона у проєкті «Гутенберг»
- Роботи Бенджаміна Уорда Річардсона [Архівовано 26 вересня 2021 у Wayback Machine.], в Hathi Trust
- Роботи Бенджаміна Уорда Річардсона, в JSTOR
- Роботи Бенджаміна Уорда Річардсона [Архівовано 25 лютого 2018 у Wayback Machine.], в Unz.org
- Річардсон, сер Бенджамін Уорд [Архівовано 25 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Річардсон, сер Бенджамін Уорд (1828—1896) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]