Вікіпедія

Белградська декларація

Белградська декларація (рос. Белградская декларация, сербохорв. Beogradska deklaracija, серб. кир. Београдска декларација, словен. Beograjska deklaracija, мак. Белградска декларација) — документ, підписаний Президентом Югославії Йосипом Тіто і радянським керівником Микитою Хрущовим 2 червня 1955 року, який поклав початок короткому примиренню між двома державами.[1][2][3] Перемовини, що привели до підписання документа, відбувалися з 27 травня по 2 червня.[3]

Белградська декларація
Београдска декларација/Beogradska deklaracija
Тип декларація
Підписано 2 червня 1955
Місце Белград
Умови постсталіністська нормалізація відносин між Югославією та Радянським Союзом
Сторони СРСР СРСР і СФРЮ
Тіто і Хрущов

Декларація гарантувала невтручання у внутрішні справи Югославії та узаконювала право практикувати різні форми соціалістичного розвитку в різних країнах.[4] Попри те, що декларація не принесла довготривалого зближення між двома державами в результаті занепокоєності Югославії долею угорської революції, вона вплинула на вихід Югославії з Балканського пакту з державами-членами НАТО Туреччиною та Грецією.[2] Документ став наріжним каменем у відносинах між двома країнами на наступні 35 років.[5]

Історія ред.

Після розколу Тіто і Сталіна у відносинах між Радянським Союзом і Югославією стався розрив, оскільки югославський лідер Йосип Броз Тіто встановлював соціалістичний режим, нехтуючи доктриною Йосипа Сталіна.

Після смерті Сталіна в 1953 році Тіто змушений був вибирати між більш західним підходом до реформ та угодою з новим радянським лідером Микитою Хрущовим. 1953 року СРСР і ФНРЮ знову обмінялися послами, тим самим офіційно поновивши дипломатичні відносини. Посол Югославії прибув у Москву 30 липня, а радянський посол прибув у Белград 30 вересня 1953 року.[6] Однак це автоматично не привело до нормалізації відносин між двома правлячими партіями. В ході обміну листами між ЦК КПРС і ЦК СКЮ навесні 1955 року було досягнуто домовленості про підписання декларації, проєкт якої підготувала югославська сторона.[3] Того ж року в намаганні примиритися з Радянським Союзом Тіто запросив Хрущова у Белград. Радянська урядова делегація на чолі з Хрущовим прибула в Югославію наприкінці травня 1955 р.[7] Незважаючи на міждержавний характер переговорів, головою делегації був 1-й секретар ЦК КПРС Хрущов, а не Голова Ради Міністрів СРСР Булганін, який і підпише документ із радянського боку. Те, що делегацію офіційно очолив Хрущов, означало, що для керівника СРСР головними були питання міжпартійних відносин та офіційного відновлення зв'язків між КПРС і СКЮ.[3]

Поїздку Хрущова у югославську столицю іноді називають «радянською Каносою».[8]

Підписана в результаті зустрічі Белградська декларація поклала край періоду Комінформу, наголосила на необхідності розвитку і зміцнення політичних, економічних і культурних зв'язків між Радянським Союзом та Югославією,[7] надала іншим соціалістичним країнам право тлумачити марксизм у відмінний від радянського спосіб і забезпечила рівні відносини між СРСР і всіма його сателітами. Але межі цієї угоди стали очевидними після радянської інтервенції в Угорщині в жовтні 1956 року. Слідом за цим розгорнулася нова радянська кампанія проти Тіто, яка покладала відповідальність на югославський уряд за угорське повстання. Радянсько-югославські відносини пережили подібні прохолодні періоди в 1960-х (після насильницького завершення Празької весни) і опісля (СФРЮ піддала осуду радянське вторгнення в Афганістан).[9]

Примітки ред.

  1. ↑ The signing ceremony of the Belgrade Declaration, Belgrade, Yugoslavia, 2 July 1955. Heritage images. n.d. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
  2. ↑ а б Petar Žarković (n.d.). Yugoslavia and the USSR 1945 - 1980: The History of a Cold War Relationship. YU historija. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
  3. ↑ а б в г А. Б. Едемский. БЕЛГРА́ДСКАЯ ДЕКЛАРА́ЦИЯ 1955 (російською) . Велика російська енциклопедія. Архів оригіналу за 27 серпня 2021. Процитовано 20 лютого 2022.
  4. ↑ Milorad Lazić (4 грудня 2017). The Soviet Intervention that Never Happened. Wilson Center. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
  5. ↑ Ivo Goldstein (2020). Tito [Тіто] (хорватською) . Zagreb: Profil. с. 558. ISBN 978-953-313-750-6.
  6. ↑ Danijel Osmanagić (17 травня 2020). Beograjska deklaracija, eden največjih Titovih političnih uspehov (словенською) . Zgodovina na dlani. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
  7. ↑ а б Иноземцев Н.Н. (гл. ред.) Международные отношения после Второй мировой войны. В трех томах. Том 3. (1956-1964 гг.) Монография. — М.: Политиздат, 1965. — 779 с.: ил. (рос.)
  8. ↑ Jakovina, Tvrtko (2020). Budimir Lončar: Od Preka do vrha svijeta [Будимир Лончар: Від Прека до вершини світу] (хорватською) . Запрешич, Хорватія: Fraktura. с. 292. ISBN 978-953358239-9. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 20 лютого 2022.
  9. ↑ Holt, Robert T. (1999). Radio Free Europe. University of Minnesota Press. с. 163. ISBN 0-8166-0160-7.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Белградська_декларація&oldid=42240393