Бахрам Чубін
Бахра́м VI Чубін — шахіншах (цар царів) Ірану, правив в 590—591 роках. Не належав до роду Сасанідів.
| Бахрам Чубін | |
|---|---|
 | |
| Народився | 6 століття Рей, Іран або Держава Сасанідів |
| Помер | 592 Фергана, Узбекистан або Західний тюркський каганат |
| Країна |  Держава СасанідівЗахідний тюркський каганат |
| Діяльність | офіцер, стрілець із лука, військовий керівник, правитель, письменник |
| Знання мов | середньоперська і парфянська |
| Посада | Спахбодd, марзпан і Король королів |
| Військове звання | Спахбодd |
| Конфесія | зороастризм |
| Рід | House of Mihrānd |
| Батько | Bahram Gushnaspd |
| Родичі | Мітрідат I (цар Парфії)[1] |
| Брати, сестри | Gordiyad |
| У шлюбі з | Gordiyad |
| Діти | Mihran Bahram-i Chubind |
Військова служба
ред.Бахрам Чубін, син марзпана (намісника) Рея Бахрама Гушнаспа, походив з роду Міхран — одного з семи провідних парфянських родів, що походили з Аршакідів і зберегли свій вплив і за Сасанідів. Високий на зріст, з гордою поставою, сухорлявий, темношкірий (за що отримав прізвисько «Чубін»— «Подібний до древка списа»), він був дуже сильний фізично та вправний лучник. За часів Хосрова I Ануширвана, Бахрам Чубін був зарахований до царської охорони, згодом ставши командиром кінного загону та брав участь в облозі Дари в 572 році.
У 570-х роках був призначений спахбадом (вищим воєначальником) Півночі (Велика Мідія й Азербайджан). Перебуваючи на цій посаді, без певних успіхів воював із візантійцями в Месопотамії.
Відбиття тюркської загрози
ред.Восени 589 року зі сходу до Ірану вторглася величезна армія (джерела говорять про 300—400 тисяч воїнів) тюрків під керівництвом Саве-шаха, які у союзі з візантійцями загрожували самому існуванню Ірану. Прикордонні армії відступили під натиском ворогів, відкривши шлях до Хорасану.
Ормізд IV звелів, аби Бахраму надали владу над скарбницею та арсеналом і передали йому диван війська, щоб він сам вибрав собі тих, хто йому підійде. Однак Бахрам відібрав лише дванадцять тисяч досвідчених у військовій справі чоловіків з вершників (саваран), серед яких не було нікого, хто був би молодший сорока років. Перси також мали пристосування для метання вогню.
Одночасно з армією шах направив до тюрків посла Хуррад-Бурзіна. Прибувши в ставку Саве, перський посол навмисно затягував перемовини, чекаючи, коли з'явиться армія Бахрама Чубіна, а потім втік зі ставки хана. Найімовірніше, саме Хуррад-Бурзін переконав Саве-шаха йти не відразу в центральний Іран або Азербайджан, а до Герату.[2]
Перси не випадково вибрали для битви Гератську долину. У ній, замкнутій горами і річкою Геріруд, тюрки не могли реалізувати свою головну перевагу — чисельну. Саве намагався зав'язати переговори, але Бахрам відмовився вирішити справу миром. В бою Чубін особисто застрелив з лука Саві. Тюрки здригнулися і побігли. Перси переслідували їх до вечора, і до ночі військо тюрків перестало існувати як організована сила. Загроза Ірану була ліквідована, а за свої заслуги Бахрам Чубін отримав володіння в Кушаншахрі та був оголошений героєм і рятівником країни. Користувався найвищим авторитетом в країні, що і стало причиною його опали.
Повстання Бахрама Чубіна
ред.Після цього шах доручив Бахраму очолити війну проти Візантії, однак тут його армія почала зазнавати поразок. Ормізд не тільки змістив його з посади головнокомандувача, але послав у насмішку прядку і жіночу сукню як кращу для нього, ніж одяг воїна.[3] Дінаварі додає, що до того ж за наклепом своїх придворних шах запідозрив, що Бахрам Чубін приховав більшу частину здобичі, захопленої під час розгрому тюрків.[4] Розгніваний Бахрам підняв заколот проти центральної влади. Його підтримало військо, незадоволене правлінням Ормізда IV[5].
Повстале військо рушило на Ктесифон, але ще до появи заколотників у столиці стався переворот; Віндой і Вістахм, брати однієї з дружин шахіншаха, скинули Ормізда. На престол вони звели свого племінника, сина Ормізда IV, Хосрова II. Чубін відкинув всі спроби нового шаха примиритися і продовжив похід на столицю.
Зайнявши Ктесифон, Бахрам Чубін оголосив, що буде правити від імені Шахрияра, одного з синів Ормізда IV. Бахрам зажадав від представників знаті, які не підтримали його, покинути Ктесифон, погрожуючи відрубати голови тим, хто не підкориться. Багато хто залишив місто в супроводі загонів своїх збройних охоронців. Відомо, що Чубіна вітали столичні юдеї.
Царювання
ред.Владу нового шаха визнала лише частина областей Ірану. Наприклад, монети узурпатора карбувалися лише в північному і східному Хорасані (Мерв, Нішапур, Абаршахр, Балх), нижньому Межиріччі, Хузестані (Сузи), Ісфахані, Ахвазе і його родовому гнізді Реї. Цілком природно, що і при дворі існувала сильна опозиція узурпатору, що відчував він і сам. Аби не допустити проблем, Бахрам наказав ув'язнити деяких воєначальників, в тому числі й Віндоя. Останньому вдалося домовитися з прихильниками, втекти й організувати напад на палац. Варта розігнала заколот і Віндою ледь вдалося заховатися у Вістахмі.
Через кілька місяців після воцаріння Бахрама Хосров II повернувся в Іран в супроводі незадоволених узурпатором, а головне — з візантійськими легіонами і золотом, надісланими імператором Маврикієм.
У союзників було близько 60 000 солдатів, Бахрам Чубін же мав у своєму розпорядженні лише 40-тисячне військо. До того ж його загони були ненадійними. Чубін намагався відколоти від армії ромеїв і вірменські полки Хосрова, спочатку обіцянками, потім погрозами, але не досяг успіху. Він був розбитий, а його армія розсіялася. На ранок після битви Бахрам нарахував з собою всього чотири тисячі людей. Інші або загинули, або потрапили в полон до Хосрова II. Серед останніх був син узурпатора. Захоплених вершників і слоновожатих Хосров наказав зв'язаними кинути під ноги бойовим слонам.
Втеча до тюрків і смерть
ред.Бахрам Чубін з невеликими силами пішов в Хорасан, а звідти до тюрків. За Фірдоусі, Хосров направив за Бахрамом трьохтисячний загін, але досвідчений полководець завдав поразки своїм переслідувачам і благополучно зник з Ірану, перейшовши Амудар'ю.
Примітки
ред.- ↑ https://iranicaonline.org/articles/bahram-06
- ↑ Абу Ханифа ад-Динавари. Книга длинных известий, стр. 83. Архів оригіналу за 18 березня 2015. Процитовано 21 лютого 2016.
- ↑ Феофилакт Симокатта. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 21 лютого 2016.
- ↑ Абу Ханифа ад-Динавари. Книга длинных известий, стр. 85. Архів оригіналу за 18 березня 2015. Процитовано 21 лютого 2016.
- ↑ Феофилакт Симокатта. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 21 лютого 2016.
Посилання
ред.- Энциклопедия Ираника: Бахрам VI Чубин [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Л. Гумилев «Подвиг Бахрама Чубина» [Архівовано 2 листопада 2006 у Wayback Machine.]
- «К вопросу о происхождении Саманидов» ч.1 Бахрам Чубин. Ш. Камолиддин
Література
ред.- Дашков С. Б. Цари царей— Сасаниды. История Ирана III—VII вв. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях. — М.: СМИ-АЗИЯ, 2008. — 352 с. — 4000 экз.— ISBN 978-5-91660-001-8.