Бархатова Валентина Сергіївна
Валентина Сергіївна Бархатова (1924, Мальта, Росія — 9 травня 1944, Балаклава) — радянська танкістка, учасниця Другої світової війни. У роки війни — механікиня-водійка, кулеметниця-радистка танків Т-34 і «Валентайн» 101-ї танкової бригади, старша сержантка.
| Бархатова Валентина Сергіївна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
1924 Мальта[d], Іркутська область |
| Померла |
9 травня 1944 Балаклава, Балаклавський район |
| Поховання | Сімферополь |
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР |
| Знання мов | російська |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Військове звання | старший сержант |
| Нагороди |
    |
Біографія ред.
Народилася в 1924 році на станції Мальта Іркутської губернії (нині Усольський район Іркутської області). На початку 1930-х родина Бархатових перебралася в Омську область — в село Новоуральськ. По смерті батька стала допомагати матері по дому. Закінчила середню школу в селі Іртиш (нині Черлакський район), де вступила в комсомол, була піонервожатою. У 1937 році за відмінне навчання і зразкову дисципліну була відзначена поїздкою до Криму, в піонерський табір «Артек»[1].
Мріяла вступити в Московський авіаційний інститут і стати льотчицею[2], але війна змінила ці плани. Оскільки більшість чоловіків-механізаторів пішла на фронт, в числі інших дівчат, що залишилися в тилу, Валентина вступила на курси трактористів. Після закінчення курсів направлена механізаторкою в Ново-Уральський радгосп[1].
В кінці листопада 1941 Пленум РК ВЛКСМ обрав Валентину Бархатову секретаркою райкому[1]. За її ініціативи були організовані короткотермінові курси трактористок для дівчат[3].
Старші брати Михайло і Костянтин вже були на фронті. Валентина Бархатова неодноразово писала заяви з проханням взяти її на військову службу і відправити в діючу армію. Лише влітку 1942 року її прохання було задоволено молотовської РВК Омської області. Закінчивши прискорені курси за спеціальністю механіка-водія танка, направлена на фронт[1]. У селі Іртиш залишилися мати Феодосія Трифонівна, яка працювала листоношею, і молодший брат Павлик, яким вона регулярно писала оптимістичні листи (зберігаються в музії с. Іртиш)[2].
Бойове хрещення В. С. Бархатова отримала на підступах до Сталінграда. За два знищених танки, кілька знищених знарядь, дзотів нагороджена медаллю «За відвагу». Була важко поранена в ногу[1]. Після лікування в госпіталі змушена опановувати нову спеціальність — снайперки-радистки танка[3].
У листопаді 1943 року за бої за Турецький вал (Перекопський вал) радистка роти управління 101-ї танкової бригади В. С. Бархатова нагороджена орденом Червоної Зірки. У грудні 1943 року удостоєна ордена Слави III ступеня[1]. Воювала на танках Т-34 і «Валентайн». У квітні-травні 1944 року брала участь в Кримській наступальній операції зі звільнення Криму і Севастополя.
7 травня разом з іншими армійськими частинами 101-ї танкової бригади 19-го танкового корпусу, в складі якої воювала радіотелеграфістка танка командування роти управління старша сержантка В. С. Бархатова, кинулася на штурм Севастополя[1].
В ніч з 8 на 9 травня 1944 року 101-а танкова бригада була висунута на північно-західну околицю Балаклави для атаки. Рано вранці 9 травня в сутінках танки з десантом на борту висувалися на вихідні позиції для атаки, дотримуючись світломаскування. Проте, пересування радянських танків було помічено противником, і колона зазнала авіанальоту. Одна з фугасних авіабомб потрапила точно під Т-34 командира бригади підполковника М. Ф. Хромченко. Вибух розірвав командирський танк на частини, разом з Михайлом Хромченко в Т-34 загинули механік-водій Василь Бубенчиков, заряджаючий Микола Федоров і кулеметниця-радистка Валентина Бархатова[4]. Посмертно нагороджена орденом Вітчизняної війни II степеня (24 травня 1944).
Із нагороджувального листа:
|
В період бойових дій зі звільнення Криму, працюючи радистом на танку командира роти, проявила відвагу і мужність. Кілька разів ходила в атаку і відбивала контратаки противника під Севастополем… Придушила одну точку противника. Незважачи на складні умови роботи по рації точно і в строк передавала накази і бойові накази командира бригади бойовим частинам і підрозділам, чим сприяла успішному управлінню боєм. | 
|
У числі інших загиблих солдатів і офіцерів бригади, похована в Піонерському парку (нині сквер Перемоги) міста Сімферополя[1].
Нагороди та звання ред.
Радянські державні нагороди [1] :
- орден Вітчизняної війни II ступеня (24 травня 1944, посмертно)
- орден Червоної Зірки (10 листопада 1943)
- орден Слави III ступеня (1943)
- медалі, в тому числі:
- медаль «За відвагу» (1942)
Сім'я, особисте життя ред.
Мати — Феодосія Трифонівна, працювала в роки війни листоношею в селі Іртиш Черлакського району Омської області. Двоє старших братів Михайло і Костянтин пішли на фронт. Разом з матір'ю в селі залишився молодший брат Павло[2].
Була веселою, товариською, «душею компанії», оточена безліччю друзів. У школі — активістка-комсомолка, організаторка громадських заходів, піонервожата, спортсменка. Дома — перша помічниця мамі. Збереглися її оптимістичні листи з фронту мамі і молодшому брату Павлику, які залишилися в селі Іртиш[2].
Пам'ять ред.
У числі інших загиблих солдатів і офіцерів бригади, похована в Піонерському парку (нині сквер Перемоги) Сімферополя[1]. У 1949 році останки були перенесені на військове кладовище[5]. Однак в 2003 році в зв'язку з будівництвом Олександро-Невського собору в сквері Перемоги були виявлені останки радянських воїнів, яких, як з'ясувалося, не перенесли в 1949 році. Їх перепоховали на території собору[6].
На честь В. С. Бархатової названі вулиці в Первомайському районі Омська, в Сімферополі, селі Широке (з 1975 року) і в селі Іртиш Черлакського району Омської області, де вона закінчила школу і звідки пішла доброволицею на фронт.
Меморіальні дошки встановлені на одному з будинків вулиці В. Бархатової в Омську і на іртишській середній школі. У роки СРСР її ім'я носила піонерська дружина школи № 106, розташована на вулиці В. Бархатової[1]. Станом на 2013 рік, в школі працюють пошуковий загін «Юні патріоти Росії» і музей «Пам'ять» (керівник — Л. Г. Сморщенко), в якому представлені фотографії і листи з фронту В. С. Бархатової[2]. Центральне місце експозиції займає гіпсовий бюст роботи скульптора А. А. Цимбала[1].
Також зберігся невеликий будинок з садом, де жила сім'я Бархатових в селі Іртиш. Він стоїть на вулиці її імені[2].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Бережной и др., 1988.
- ↑ а б в г д е Евгений Назаренко (21 марта 2013). Героический танкист Валя Бархатова. Юная омичка впервые вступила в бой под Сталинградом. Газета – Омск. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014.
- ↑ а б Наталья Кудрявцева. Именами героев названы улицы. Историко-географические очерки о Байдарской и Варнаутской долинах. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014.
- ↑ Андрей Лубянов. Летящий над Севастополем. Часть первая. Предыстория. Газета «Флаг Родины» № 72-75 за 2008 год.
- ↑ Наталья Пупкова (9 апреля 2014). Три танкиста. Крымская правда. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 6 липня 2014.
- ↑ Алёна Попова (13.04.2013). Памятник-танк поставили освободители Симферополя. Себе. Крымская газета. Архів оригіналу за 29 грудня 2014. Процитовано 29 грудня 2014.
Література ред.
- В.С. Бархатова (1924—1944) // Их именами назвали улицы Омска: историческая литература / сост.: Ю. П. Бережной, И. А. Городов, З. И. Кириллова. — Омск : Омское книжное издательство, 1988. — 232 с. — ISBN 5-85540-041-7.
- Вібе П. П., Міхєєв А. П., Пугачова Н. М. Омський історико-краєзнавчий словник. — М. Отечество, 1994. — 320 с.
Посилання ред.
- Евгений Назаренко (21 марта 2013). Героический танкист Валя Бархатова. Юная омичка впервые вступила в бой под Сталинградом. Газета – Омск. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014.
- Mapro. // Интернет-газета «Танки Онлайн». — 2011. — № 20. — С. 24-25.
- Оконешникова Елена (2012). История села Иртыш в названиях улиц (PDF). Областной детско-юношеский центр туризма и краеведения. Процитовано 6 липня 2014.[недоступне посилання з Май 2018]