Бархатова Валентина Сергіївна

танкіст, старший сержант

Валентина Сергіївна Бархатова (1924, Мальта, Росія — 9 травня 1944, Балаклава) — радянська танкістка, учасниця Другої світової війни. У роки війни — механікиня-водійка, кулеметниця-радистка танків Т-34 і «Валентайн» 101-ї танкової бригади, старша сержантка.

Бархатова Валентина Сергіївна
Бархатова, Валентина Сергеевна.jpg
Народилася 1924
Іркутська область, РСФРР, СРСР
Померла 9 травня 1944(1944-05-09)
Балаклава, Балаклавський район
Поховання Сімферополь
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Військове звання старший сержант
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки Орден Слави 3 ступеня медаль «За відвагу»

БіографіяРедагувати

Народилася в 1924 році на станції Мальта Іркутської губернії (нині Усольський район Іркутської області). На початку 1930-х родина Бархатових перебралася в Омську область — в село Новоуральськ. По смерті батька стала допомагати матері по дому. Закінчила середню школу в селі Іртиш (нині Черлакський район), де вступила в комсомол, була піонервожатою. У 1937 році за відмінне навчання і зразкову дисципліну була відзначена поїздкою до Криму, в піонерський табір «Артек»[1].

Мріяла вступити в Московський авіаційний інститут і стати льотчицею[2], але війна змінила ці плани. Оскільки більшість чоловіків-механізаторів пішла на фронт, в числі інших дівчат, що залишилися в тилу, Валентина вступила на курси трактористів. Після закінчення курсів направлена механізаторкою в Ново-Уральський радгосп[1].

В кінці листопада 1941 Пленум РК ВЛКСМ обрав Валентину Бархатову секретаркою райкому[1]. За її ініціативи були організовані короткотермінові курси трактористок для дівчат[3].

Старші брати Михайло і Костянтин вже були на фронті. Валентина Бархатова неодноразово писала заяви з проханням взяти її на військову службу і відправити в діючу армію. Лише влітку 1942 року її прохання було задоволено молотовської РВК Омської області. Закінчивши прискорені курси за спеціальністю механіка-водія танка, направлена на фронт[1]. У селі Іртиш залишилися мати Феодосія Трифонівна, яка працювала листоношею, і молодший брат Павлик, яким вона регулярно писала оптимістичні листи (зберігаються в музії с. Іртиш)[2].

Бойове хрещення В. С. Бархатова отримала на підступах до Сталінграда. За два знищених танки, кілька знищених знарядь, дзотів нагороджена медаллю «За відвагу». Була важко поранена в ногу[1]. Після лікування в госпіталі змушена опановувати нову спеціальність — снайперки-радистки танка[3].

У листопаді 1943 року за бої за Турецький вал (Перекопський вал) радистка роти управління 101-ї танкової бригади В. С. Бархатова нагороджена орденом Червоної Зірки. У грудні 1943 року удостоєна ордена Слави III ступеня[1]. Воювала на танках Т-34 і «Валентайн». У квітні-травні 1944 року брала участь в Кримській наступальній операції зі звільнення Криму і Севастополя.

7 травня разом з іншими армійськими частинами 101-ї танкової бригади 19-го танкового корпусу, в складі якої воювала радіотелеграфістка танка командування роти управління старша сержантка В. С. Бархатова, кинулася на штурм Севастополя[1].

В ніч з 8 на 9 травня 1944 року 101-а танкова бригада була висунута на північно-західну околицю Балаклави для атаки. Рано вранці 9 травня в сутінках танки з десантом на борту висувалися на вихідні позиції для атаки, дотримуючись світломаскування. Проте, пересування радянських танків було помічено противником, і колона зазнала авіанальоту. Одна з фугасних авіабомб потрапила точно під Т-34 командира бригади підполковника М. Ф. Хромченко. Вибух розірвав командирський танк на частини, разом з Михайлом Хромченко в Т-34 загинули механік-водій Василь Бубенчиков, заряджаючий Микола Федоров і кулеметниця-радистка Валентина Бархатова[4]. Посмертно нагороджена орденом Вітчизняної війни II степеня (24 травня 1944).

Із нагороджувального листа:

  В період бойових дій зі звільнення Криму, працюючи радистом на танку командира роти, проявила відвагу і мужність. Кілька разів ходила в атаку і відбивала контратаки противника під Севастополем… Придушила одну точку противника. Незважачи на складні умови роботи по рації точно і в строк передавала накази і бойові накази командира бригади бойовим частинам і підрозділам, чим сприяла успішному управлінню боєм.  

У числі інших загиблих солдатів і офіцерів бригади, похована в Піонерському парку (нині сквер Перемоги) міста Сімферополя[1].

Нагороди та званняРедагувати

Радянські державні нагороди [1] :

Сім'я, особисте життяРедагувати

Мати — Феодосія Трифонівна, працювала в роки війни листоношею в селі Іртиш Черлакського району Омської області. Двоє старших братів Михайло і Костянтин пішли на фронт. Разом з матір'ю в селі залишився молодший брат Павло[2].

Була веселою, товариською, «душею компанії», оточена безліччю друзів. У школі — активістка-комсомолка, організаторка громадських заходів, піонервожата, спортсменка. Дома — перша помічниця мамі. Збереглися її оптимістичні листи з фронту мамі і молодшому брату Павлику, які залишилися в селі Іртиш[2].

Пам'ятьРедагувати

 
Танк-пам'ятник визволителям Сімферополя в сквері Перемоги

У числі інших загиблих солдатів і офіцерів бригади, похована в Піонерському парку (нині сквер Перемоги) Сімферополя[1]. У 1949 році останки були перенесені на військове кладовище[5]. Однак в 2003 році в зв'язку з будівництвом Олександро-Невського собору в сквері Перемоги були виявлені останки радянських воїнів, яких, як з'ясувалося, не перенесли в 1949 році. Їх перепоховали на території собору[6].

На честь В. С. Бархатової названі вулиці в Первомайському районі Омська, в Сімферополі, селі Широке (з 1975 року) і в селі Іртиш Черлакського району Омської області, де вона закінчила школу і звідки пішла доброволицею на фронт.

Меморіальні дошки встановлені на одному з будинків вулиці В. Бархатової в Омську і на іртишській середній школі. У роки СРСР її ім'я носила піонерська дружина школи № 106, розташована на вулиці В. Бархатової[1]. Станом на 2013 рік, в школі працюють пошуковий загін «Юні патріоти Росії» і музей «Пам'ять» (керівник — Л. Г. Сморщенко), в якому представлені фотографії і листи з фронту В. С. Бархатової[2]. Центральне місце експозиції займає гіпсовий бюст роботи скульптора А. А. Цимбала[1].

Також зберігся невеликий будинок з садом, де жила сім'я Бархатових в селі Іртиш. Він стоїть на вулиці її імені[2].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н Бережной и др., 1988.
  2. а б в г д е Евгений Назаренко (21 марта 2013). Героический танкист Валя Бархатова. Юная омичка впервые вступила в бой под Сталинградом. Газета – Омск. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014. 
  3. а б Наталья Кудрявцева. Именами героев названы улицы. Историко-географические очерки о Байдарской и Варнаутской долинах. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014. 
  4. Андрей Лубянов. Летящий над Севастополем. Часть первая. Предыстория. Газета «Флаг Родины» № 72-75 за 2008 год.
  5. Наталья Пупкова (9 апреля 2014). Три танкиста. Крымская правда. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 6 липня 2014. 
  6. Алёна Попова (13.04.2013). Памятник-танк поставили освободители Симферополя. Себе. Крымская газета. Архів оригіналу за 29 грудня 2014. Процитовано 29 грудня 2014. 

ЛітератураРедагувати

  • В.С. Бархатова (1924—1944) // Их именами назвали улицы Омска: историческая литература / сост.: Ю. П. Бережной, И. А. Городов, З. И. Кириллова. — Омск : Омское книжное издательство, 1988. — 232 с. — ISBN 5-85540-041-7.
  • Вібе П. П., Міхєєв А. П., Пугачова Н. М. Омський історико-краєзнавчий словник. — М. Отечество, 1994. — 320 с.

ПосиланняРедагувати