Відкрити головне меню

Банк Святого Георгія (Банк Сан-Джорджо) (італ. Casa delle compere e dei banchi di San Giorgio)[1] заснований торговим товариством у 1407 році у Генуезькій республіці, який розміщувався в палаці Сан-Джорджо[it]. Палац Сан-Джорджо побудували у ХІІІ столітті за наказом Гульєльмо Бокканеґра, родича Симоне Бокканеґра[en] — першого дожа Генуї. У 1805 році під час наполеонівський війн та після розгрому третьої коаліції банк припинив своє існування.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Жиробанк
 
Палаццо Сан-Джорджо (Генуя) в якому був розміщений банк Святого Георгія

У 1407 році банк Сан-Джорджо був заснований для виплати компенсацій державного боргу, який з'явився після війни з Венеціанською республікою а також з метою поширення та карбування монет для своїх колоніях[2]. Окрім карбування монет, банківські робітники збирали податки у володіннях республіки, контролювали генуезькі митниці та мали право на нові позики контролюючи монополію на видобуток солі. Більшість аристократичних родів були задіяні у створенні банку, такі як Грімальді та Серри. Банк використовував і єврейських агентів, таких як рід Ґізольфів[en], які мали декілька володінь на березі Чорного моря. Очолювався банк 4 консулами, які перебували в дружніх, або навіть родинних стосунках з провідними аристократами Генуйської республіки[3]. Саме з цих причин банк фінансував більшість своїх колоній. У Феодосії (Кефа) філія банку діяла у 1415-1475 роках. З 1419-1482 рід Ґізольфів керував колонією Матреґа на Таманському півострові та управляли торговими факторіями на Північному Причорномор'ї. У 1453 році, із-за частих бунтів місцевого населення, республіка відкликала посадових осіб банку з Корсики та Ґазарії, хоча протягом XV ст. ці території неодноразово поверталися до банку. Таманський півострів залишився під контролем роду Ґізольфів[4][5].

У другій половині XV ст. банк став одним з найбільших у Європі, який надавав кредити монархам та керував ринком капіталу. У XV-XVI ст. банк надав великі грошові кредити багатьом володарям Європи та мав широкий вплив на аристократію. Ізабела I та Фердинанд II залишали свої підписи в документації банківських платежів, так само як і Христофор Колумб. У 1492 році представники банку заснували місто Аяччо на Корсиці[6].

Починаючи з XVI століття занепад Генуї спричинив за собою згортання банківської монетної справи в колоніях. Переміщення торгових шляхів в Атлантику і відкриття Америки позбавили Венецію та Геную основи їх багатств. Війни, які вели на той час в Священній Римській імперії іспанське та французьке королівства, підірвали також економіку Флоренції. Генуя увійшла до складу спочатку Іспанії, а потім Ломбардії. У 1528 році Генуя повернула собі часткову незалежність, але не відновила втрачені колонії. Лише Венеціанська республіка зберегла свою незалежність до епохи Наполеонівських війн та карбувала дукати, але вони перестали відігравати грошову роль на міжнародному ринку. Роль еталонних грошових одиниць перейшла до німецьких йохімсталерів[de], голландських гульденів та пізніше до бритаських фунтів.

У XVIІ сторіччі банк активно почав займатися фінансуванням морських компаній підтримуючи торгові зв'язки та вирішуючи проблеми поміж голландською та Британською Ост-Індійськими компаніями.

У 1797 Наполеон перетворив слабку Генуезьку республіку у французький протекторат під назвою Лігурійська республіка. У 1805 році, після приєднання Лігурійської республіки до Франції в статусі департаменту, банк припинив своє існування[7].

Філософ та письменник доби Ренесансу Нікколо Мак'явеллі в «Флорентійських хроніках[it]» (італ. Istorie fiorentine) так описував роль банку Святого Георгія в італійських справах: «Через потреби республіки у послугах банку Святого Георгія велика частина земель та міст, які перебували під опікою Генуї, перейшли під управління банку. Банк господарює у них, захищає їх і щороку відсилає своїх обраних консулів, в діяльність яких держава не втручається»[8]

Карбування для колонійРедагувати

 
Крим у середині XV століття. Генуезькі колонії показані червоним кольором

У 1357 році Генуезька республіка викупила у золоординського хана Берке місто Чембало. У 1261 році завдяки союзам із нікейським імператором Михайлом VIII та золотоординським ханом Генуезька республіка почала розбудову колоній у Північному Причорномор'ї зокрема у Кефі, Тамі та Тамані. У 1365 році викупила місто Солдаю, витіснивши звідти венеціанців. У 1266 р. банк домігся від ставленика Золотої орди в Криму Менгу-Тимура передачі їм у володіння Кефи, що стала пізніше центром Генуезьких колоній. Адміністрацію міста очолювали консули[9].

У XV столітті монети в Генуї карбувала не влада республіки, а Банк Святого Георгія. У володіннях Генуї, на Корсиці та на Кефі, Банк Святого Георгія карбував місцеві монети. Для Кефи банк фунціонував із 1415 по 1475 роки і карбував мідні та срібні монети з легендами двома мовами: італійською та татарською.

На початку банківського карбування населення Кефи схвально поставилася до такого нововведення. Але в останні роки існування генуезьких колоній в Криму загострилася класова боротьба на ґрунті зловживання владою генуезькими урядовцями. Листи консула та інших посадових осіб Кефи до покровителів (лат. protector) банку Святого Георгія, фактично складалися із наклепів та взаємних звинувачень у хабарництві. У 1454 році населення Кефи повстало проти консула Деметріо де Вівальді під гаслом: «Хай живе народ, смерть знатним!»

Кафінська рада протекторів робила все можливе, щоб утримати свої колонії на Чорному морі, але зовнішньополітична ситуація з кожним роком загострювалась все більше. Османський султан Мехмед II на деякий період закрив протоку Дарданелли для кораблів Генуї. З літа 1453 року до весни 1455 року до Криму не пройшов жоден генуезький корабель. Скарбниця Генуезької республіки спустошилась. До середини XV століття республіка заборгувала банку 8 мільйонів лір[it]. В 1453 році заморські колонії Генуї передалися під управління банку Святого Георгія. Турки та татари поступово почали витісняти генуезців із володінь на Чорному морі. В таких умовах Кефінська рада не змогла тримати повноціний зв'язок із банком. Будучи під постійною загрозою нападу, банк погодився виплачувати султану щорічну данину розміром в три тисячі дукатів. Кримський хан також домігся права на отримання від генуезців щорічної додаткової данини. Місцевим жителям дозволили утворити серед своїх спостерігачів «комітет чотирьох», з правом контролю за діяльностю генуезьких радників.

У 70-ті роки XV століття частина татарських феодалів підняла бунт проти хана Менґлі I, який підтримував дружні стосунки із генуезцями. Хану довелося шукати сховок у Кефі. Бунтівні татарські феодали звернулися за допомогою до османського султана. У 1471 році банк підписує мирний договір із володарем князівства Феодоро Ісааком, конфлікти з якими відбувалися починаючи від 1422 року.

31 травня 1475 року поблизу Кафи з'явилися яничари, яких підтримало більшість мешканців міста. На наступний день почалася облога міста і 6 червня Кефа була завойована османами. Незабаром після цього впали і інші володіння генуезців у Криму[10].

Новий банкРедагувати

В 1987-2012 роках в Італії існував банк, названий на честь історичного банку Сен-Джорджі. У 1992 році він увійшов до складу Кредитної Аграрної Спілки (італ. Credito Agrario Bresciano), яка у 1999 об'єдналася з Банком Ломбардії та П'ємонта (італ. Banca Lombarda e Piemontese). У 2007 році відбулося злиття банків у UBI Banca Group. 22 жовтня 2012 року банк Сен-Джордж об'єднався з Регіональним Європейським банком (італ. Banca Regionale Europea) (дочірньою компанією UBI Banca), який придбав акції всіх своїх філій утворивши єдиний банк. Останній голова банку святого Георгія був Рікардо Гарроне[11].

ПриміткиРедагувати

  1. Casa delle compere e dei banchi di San Giorgio(італ.)
  2. George Macesich, Issues in money and banking, p42. Greenwood Publishing, 2000. ISBN 978-0-275-96777-2(англ.)
  3. Gevurtz, Franklin A. "The Historical and Political Origins of the Corporate Board of Directors."The Berkeley Electronic Press, 2004.(англ.)
  4. Kirk Thomas A. Genoa and the Sea: Policy and Power in an Early Modern Maritime Republic, 1559-1684. 2005 // The Johns Hopkins University Studies in Historical and Political Science // Johns Hopkins Univ. Press. Baltimore, MD isbn 0-8018-8083-1(англ.)
  5. В. Л. Мыц Каффа и Феодоро в XV веке: контакты и конфликты. — Симферополь, 2009.(рос.)
  6. Банк Сан-Джоржо. Колумб(італ.)
  7. Shaw, Christine, "Principles and Practice in the Civic Government of Fifteenth-Century Genoa", Renaissance Quarterly, Vol. 58, No. 1 (Spring 2005), pp. 45–90, The University of Chicago Press on behalf of the Renaissance Society of America, DOI: 10.1353/ren.2008.0666(англ.)
  8. Niccolò Machiavelli Istorie fiorentine(італ.)
  9. С. М. Cipolla. Moneta e viciltà mediterranea. Venezia, 1957(італ.)
  10. К. Гусева //Боспор", № 3 – 4 (780 – 781), январь 2007 г.(рос.)
  11. UBI Banca. 2012(італ.)

ДжерелаРедагувати