Банилів-Підгірний
Банилів-Підгірний — село в Україні, у Сторожинецькій міській громаді Чернівецького району Чернівецької області.
| село Банилів-Підгірний | |
|---|---|
  | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернівецька область |
| Район | Чернівецький район |
| Громада | Сторожинецька міська громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Населення | 4012 |
| Поштовий індекс | 59020 |
| Телефонний код | +380 3735 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°06′36″ пн. ш. 25°29′34″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
438 м |
| Водойми | Малий Серет, Гільча, Фундоя, Пантин |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Банилів-Підгірний | |
 Банилів-Підгірний | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Географія ред.
Село майже з усіх боків оточено вершинами Буковинських Карпат. У селі річка Солонець Великий впадає у Малий Серет.
Історія ред.
Банилів-Підгірний утворився з 14 хуторів, розкиданих по довколишніх горах.[1] Назви хуторів: Гільча (Гільче),[2] Дунавець,[3] Кошелівка (варіанти: Кошилівка, Кошулівка) — колись окреме село,[2][3] Кошуя (Кощуя)[4][5], Лаврена,[3] Плай, Поляни,[3] Рівня,[3] Солонець,[3] Стайка[1].
За часів Австро-Угорщини були дві самоврядні громади — Банилів Волоський і німецька колонія Августендорф (теперішня східна частина села). За переписом 1900 року в громаді Банилів Волоський було 1048 будинків та проживали 4806 мешканців (2071 українець, 1374 румуни, 878 німців та 483 поляки). Зокрема в самому селі Банилів Волоський були 471 будинок і 2139 мешканців, а в хуторах: Дунавець — 77 будинків і 405 мешканців, Гільче — 59 будинків і 249 мешканців, Гойнічени — 41 будинок і 183 мешканці, Кощуя — 44 будинки і 190 мешканців, Кошелівка — 90 будинків і 425 мешканців, Лавренка — 48 будинків і 235 мешканців, Пантин — 37 будинків і 181 мешканець, Плай — 19 будинків і 81 мешканець, Поляни — 88 будинків і 376 мешканців, Рівня — 35 будинків і 166 мешканців, Солонець — 23 будинки і 108 мешканців, Сіругінґін — 16 будинків і 68 мешканців. А в колонії Августендорф було 104 будинки і проживало 550 мешканців (31 українець, 4 румуни, 515 німців).[6]
Через село, хутір Гільче, проходила 22,5 км гілка Чудей — Кощуя вузкоколійної залізниці Буковинської локальної залізниці, відкритої 15 жовтня 1908 р.[5][7]
Умовно-проїзна ґрунтова дорога через перевал Мочерка (970,5 м) з'єднує з басейном Сирету у верхній його течії.[8]
В радянські часи хутори, наприклад Стайку, знищували, оскільки їхні жителі активно і масово підтримували УПА.[1] У наші дні тривають спроби пожвавити життя на окремих хуторах.[1] Зокрема, 7 червня 2016 р. на хуторі Кошуя архієпископ Онуфрій освятив каплицю Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана.
Пам'ятки природи ред.
У селі розташований Банилівський парк, а на південні околиці села (хутір Гільче) — загальнозоологічний заказник «Зубровиця».
Приблизно через 3 кілометри від Гільче, на схилі гори Волховни, є маловідомий водоспад Королівський (сегментованого типу, 3 м.). Також є три гідрологічні пам'ятки природи: Джерело «Підгірне-1» Джерело «Підгірне-2» Джерело «Підгірне-3».
На південний схід від центральної частини села розташоване заповідне урочище «Дунавець».
Уродженці ред.
- Лейба Павло Радович (1995—2014) — український військовик, солдат, навідник 24-ї механізованої бригади. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня.[9]
- Чорний Валентин Федорович (1949) — заслужений журналіст України. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка. У засобах масової інформації працював з 1971 р.: на Рівненщині у районній газеті, житомирській газеті «Комсомольська зірка», спецкором республіканських газет «Робітнича газета», «Радянська Україна», на житомирському телебаченні, у чернівецькій обласній газеті «Буковина». З 1995 р. — завідувач представництвом газети «Ділова Україна» по Чернівецькій області. З 2001 р. — головний редактор молодіжного журналу «Меридіан». Помер 04.11.2017 р., м. Чернівці.
Примітки ред.
- ↑ а б в г З сокирою на церкву, школу і хати. DT.ua. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020.
- ↑ а б Територіальні громади Чернівецької області - gromady.cv.ua. gromady.cv.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 січня 2020.
- ↑ а б в г д е Виборчі дільниці територіального виборчого округу. www.cvk.gov.ua. Процитовано 3 січня 2020.
- ↑ Буковина обличчям до Донбасу. www.golos.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020.
- ↑ а б Клапчук В. М. Вузькоколійки в Українських Карпатах кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — Вип. 16. Київ, 2009. — С. 66.
- ↑ Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XIII. Bukowina. Wien (online).
- ↑ Клапчук В. М. Роль транспортної мережі у розвитку туризму на Гуцульщині в другій половині ХІХ — першій третині ХХ ст. // Рекреаційний потенціал Прикарпаття. — Вип. 1. — Івано-Франківськ, 2009. — С. 158.
- ↑ Йосип Гілецький. Перевали Українських Карпат. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 21 квітня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 26/2015. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 19 квітня 2015.
Посилання ред.
- Погода в селі Банилів-Підгірний [Архівовано 26 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Banilla Mołdawska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 99. (пол.)
- Вірменский цвінтарь у Баниліві
- Рід Богосевичив из Банилова [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Банилів-Підгірний. Джихад Джаббаров [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Архієпископ Онуфрій освятив каплицю Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана в селі Банилів-Підгірний [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- БАНИЛІВ-ПІДГІРНИЙ [Архівовано 25 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Водоспад Королівський відео
|
Це незавершена стаття з географії Чернівецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |