Вікіпедія

Баль Євген Миколайович

Євге́н Микола́йович Баль (7 квітня 1943(19430407), м. Кременчук, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 2 квітня 2022, с. Мелекіне, Маріупольський район, Донецька область, Україна) — український радянський та український військовий моряк-підводник, капітан 1 рангу; журналіст та письменник, член Національної спілки журналістів України[3][4] та Національної спілки письменників України[4], лауреат літературних премій.

Євген Миколайович Баль
Народився 7 квітня 1943(1943-04-07)
м. Кременчук, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер 2 квітня 2022(2022-04-02) (78 років)
с. Мелекіне, Маріупольський район, Донецька область, Україна
Громадянство СРСР СРСР→Україна Україна
Діяльність військовий моряк-підводник, журналіст, письменник, громадський діяч
Мова творів українська
Членство Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Нагороди
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Лауреат премії «Краща книга року-2020»[1], увійшов до шорт-листа премії «Щит і меч Вітчизни»[2]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Баль.

Активний громадський діяч — голова Маріупольського громадського комітету з порятунку Азовського моря (1980-ті—1990-ті роки), голова комітету водопостачання в Мелекіно (2009[5] — 2010[6] роки), в 2016 детально досліджував проблему зсувної на дорозі в Мелекіно[7], волонтер з 2014 року.

Загинув після тортур 2 квітня 2022 роки[4], а обставини його смерті мали значний міжнародний резонанс.

Життєпис ред.

Євгеній Миколайович Баль народився 7 квітня 1944 року у місті Кременчук на Полтавщині[8]. Закінчивши школу, працював вимірником, плитовим, машиністом електровоза на шахтах Донбасу. Потім працював у Ростові-на-Дону матросом, кермовим. Закінчив Ленінградське Вище військово-морське училище ім. М. В. Фрунзе, Вищі офіцерські курси Військово-Морського флоту[9].

Понад 30 років був військовим моряком і ходив на підводних човнах Північного та Тихоокеанського флотів. Службу закінчив посаді флагманського штурмана дивізії ракетних підводних човнів стратегічного призначення. Вийшов у відставку 1992 року у званні капітана першого рангу[9][10]. Згадуючи свою молодість, він писав[10]:

  Наша молодість припала на щасливі часи, коли країна була велика, сильна та горда. Коли літали в космос перші космонавти, а всі хлопці мріяли стати моряками чи льотчиками. Дівчата відмовлялися одружитися з хлопцем, якщо той не служив в армії. Це був час, коли старим поступалися місцем у транспорті, билися віч-на-віч і не били лежачого. Коли молодь до ранку вільно гуляла у парках, не побоюючись, що їх поб'ють чи пограбують. Коли всі ми були оптимісти та романтики, охоче їхали будувати БАМ та піднімати цілину. І найголовніше, коли була надія на щось велике і світле попереду, була впевненість, що можна домогтися, здійснити будь-яку мрію.  

З початку російсько-української війни у 2014 році Євген Баль був активним волонтером у Приазов'ї[11].

У 2019 році журналіст провів творчу зустріч із журналістами під час медіафестивалю в Буковелі, де розповів про те, як працює за 20 кілометрів від лінії фронту[12].

18 березня 2022 року до будинку Євгена Баля увірвалися російські солдати та провели так званий «обшук», під час якого знайшли фото морського офіцера з українськими морпіхами, членський квиток Національної спілки письменників України та інші «докази фашизму»[13][14]. Це стало підставою для його арешту, який окупанти здійснили 19 березня — у День моряка-підводника[4]. Полоненого Баля відвезли до катівні в Мангуші[13][14].

У полоні його сильно били протягом трьох днів, проте 21 березня 2022 року відпустили, сказавши: «не воюємо з ветеранами флоту СРСР». Після повернення додому з'ясувалось, що Євген Баль має серйозні травми[13][14]. Від їх наслідків він помер 2 квітня 2022 року[13][14].

Донецька обласна організація Національної спілки письменників України звернулася з клопотанням про нагородження Євгена Баля орденом «За мужність» III ступеня[14].

Книжки ред.

  • «Фарватер не відомий»;
  • «Меридіани штурмана Барка». — Житормир: «ТОВ» Бук-Друк, 2017;
  • «Хроніки пса Филимона» (фрагменти гібридної війни).

Критика ред.

Національна спілка журналістів України відзначила:

Національна спілка журналістів України (НСЖУ) висловлює співчуття з приводу смерті нашого колеги Євгена Баля і звертає увагу на те, що Росія цілеспрямовано переслідує українських журналістів на тимчасово захоплених територіях РФ. Незаконний арешт і побиття, наслідком яких стала смерть нашого 78-річного колеги,— це ще один військовий злочин окупантів, за який має настати невідворотне й суворе покарання[4].

Рецензії на книги ред.

Премії ред.

  • Премія «Найкраща книга року-2020»[1].;
  • Шорт-лист премії «Щит та меч»[2].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Стали известны победители Мариупольского конкурса «Лучшая книга года-2020»
  2. ↑ а б «Щит и меч Отечества»: сформирован список представленных работ. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 13 квітня 2022.
  3. ↑ Меридианы Евгения Баля. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
  4. ↑ а б в г д Бойко, Іван (9 квітня 2022). Під Маріуполем окупанти катували журналіста Євгена Баля: 78-річний чоловік помер (фото). УНІАН. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  5. ↑ Александр Панков. Вчера жители Мелекино пришли на сход — село «горит» без воды!
  6. ↑ Павел Гриневецкий. У Поживанова юбилей, Мелекино может погибнуть от обезвоживания, а на «Арбате» зароют 400 тыс. грн. и найдут клад Махно
  7. ↑ Новая дорога на Мелекино сползает вниз, а судьба объездной до сих пор не решена. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
  8. ↑ Любарський, Роман (30 вересня 2019). Євген Баль:«Перший загін космонавтів був наполовину з морських офіцерів». Народне Слово. Процитовано 9 квітня 2022.
  9. ↑ а б «Подводник — это не просто так…» [Архівовано 13 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Центральная городская публичная библиотека им. В. Г. Короленко г. Мариуполь. 23 февраля 2014.
  10. ↑ а б Анисович В. Меридианы каперанга Баля. donbas24.news (рос.). Процитовано 12 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання). // Приазовский рабочий. 31 июля 2013.
  11. ↑ Російські нацисти під Маріуполем три дні катували і вбили українського письменника. Апостроф. 8 квітня 2022. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  12. ↑ Гошій, Іванка. «Буковель» надихає!. Нова тернопільська газета. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 квітня 2022.
  13. ↑ а б в г Письменник 78-річний Євген Баль помер після катувань рашистів. gazeta.ua. 9 квітня 2022. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  14. ↑ а б в г д «Просим наградить его орденом «За мужество»: 78-летнего писателя из Мариуполя замучили рашисты. Факты (рос.). 9 квітня 2022. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Баль_Євген_Миколайович&oldid=42218914