Баламутівка (Хмельницький район)

село у Розсошанській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області, Україна

Баламу́тівка — село в Україні, у Розсошанській сільській громаді Хмельницького району Хмельницької області.

село Баламутівка
Православна церква
Православна церква
Православна церква
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Хмельницький район
Тер. громада Розсошанська сільська громада
Код КАТОТТГ UA68040330030080415
Основні дані
Населення 511
Поштовий індекс 32122
Телефонний код +380 3853
Географічні дані
Географічні координати 49°18′45″ пн. ш. 27°2′54″ сх. д. / 49.31250° пн. ш. 27.04833° сх. д. / 49.31250; 27.04833
Середня висота
над рівнем моря
305 м
Місцева влада
Адреса ради 31362, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Розсоша, вул. Центральна, 4
Карта
Баламутівка. Карта розташування: Україна
Баламутівка
Баламутівка
Баламутівка. Карта розташування: Хмельницька область
Баламутівка
Баламутівка
Мапа
Мапа

CMNS: Баламутівка у Вікісховищі

Походження назви

ред.

Костянтин Тищенко у своїй праці «Правда про походження українців» відносить назву Баламутівка до монголізмів (гунських і пізніших), а час їхнього виникнення — до VI—XIII століть н. е.[1]

Існують такі версії про походження назви Баламутівка:

  • від дієслова збаламутитися, оскільки селяни не послухали поміщика і поселилися не в урочищі Круча, а між річками Вовк і Фоса;
  • баламути — назва мешканців зруйнованого селища, які поселилися в заплавах.

Але ймовірно, що назва походить від власного імені засновника села.[2]

До давніх варіантів назви відносяться Balamutowcze (1583), Balamatowka (1650), Balamutowce (1678), Bałamutowka (1784), Баламутовка (1800)[2]

Географія

ред.
 
Ставок у селі Баламутівка («Великий став»)

У селі є чотири ставки. Один із них, «Панський став», викопаний за Анциферова М. Є. на початку XX століття. Також у селі є ще три ставки: «Великий став», «Польовий став», «Малий став».[3]

Історія

ред.

На полях біля села є три давні кургани. Ще один розташований у селі.[4]

За 1,7 км на захід від села, на лівому березі струмка, що тече через село, розташоване поселення черняхівської культури. Поселення внесено до реєстру як об'єкт археології місцевого значення.

Ймовірна дата виникнення села з невеликих хуторів — 1564 рік[3].

 
Автошлях Т2305, що проходить селом

У 1583 році було власністю роду Сенявських[5].

У 1715 році за підтримки князя Адама Чорторийського в Баламутівці була побудована трикупольна церква святого Архистратига Михаїла, а 1886 року — дзвіниця. Свого часу храм був уніатським, потім — православною церквою[3].

1862 року в Баламутівці була заснована трикласна церковно-приходська школа.

У кінці ХІХ століття село відносилось до Шаравської волості Проскурівського повіту. Було власністю Поморських, Погорецьких, у 1880 році власником був Порай-Кошиця.[5]

Станом на 1885 рік налічувало 118 дворів, 705 мешканців, мало парафіяльну православну церкву, школу, цегельний завод, постоялий двір, водяний млин[6].

 
Гуральня (1910 рік), с. Баламутівка

1898 року село належало почесному громадянину Євгену Феодоровичу Анциферову, який проживав в Одесі на Херсонській вулиці[7]. На початку XX століття село перейшло до його сина, Анциферова М. Є. При ньому був викопаний «панський став», побудовано водяний млин, гуральню, розбито величезний парк.

В 1906 році з квітня по листопад у селі відбувались заворушення селян. У 1913 році була збудована нова школа земського типу. В трьох класах навчалося 23 учні.

У 1918 році у Баламутівці діяла народна школа, при цьому земство сплачувало 500 карбованців річних оренди приміщення для земської школи, інші 100 карбованців — місцевий священник[8]. У 1918 році селяни спалили панський маєток.[9]

Після приходу до влади більшовиків, у 1920 році, діяв лікнеп для дорослих.

У 1929 році у селі було створено колгосп «Вільна праця», головою якого був Олійник О. С. В 1933 році колгосп перейменовано на імені Косіора, в 1938 році — імені Горького, в 1959 році — «Шлях Леніна», в 1963 році — «Гігант».

У 1933 році церкву було зруйновано активістами.

Під час Голодомору 1932—1933 років, за даними різних джерел, в селі загинуло біля 20 осіб. У 2008 році встановлено імена 15.[10]

 
Будівля земської школи, село Баламутівка

У 1938 році у селі було засновано хор «Барвінок», якому 1970 році було присвоєно звання «народного хору».

В 1944 році в селі працювала семирічна школа. До неї ходили учні із сусідніх сіл — Шумівців, Лугового, хутора Виноградівського[3].

Станом на 1971 рік у селі проживала 1021 особа, була садиба найбільшого в районі колгоспу «Гігант», який спеціалізувався на свиноводстві, працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека, швейна майстерня.[9]

У 1975 році відкрили новозбудовану школу, у якій діяв гурток юних конструкторів. Найвищим досягненням гуртка було створення робота, якого нарекли ТУПом (телекерований універсальний прилад).[3]

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

У 2006 році народному хору «Барвінок» присвоєно звання «Народний аматорський колектив».

4 січня 2015 року відбулося перше богослужіння у новозбудованому храмі на честь Архистратига Михаїла (УПЦ КП, тепер ПЦУ).

У 2015 році Баламутівська загальноосвітня школа І-III ступенів отримала статус навчально-виховного комплексу[3].

Інфраструктура

ред.

У селі діє середня загальноосвітня школа, є магазини, відділення «Укрпошти», фельдшерсько-акушерський пункт, клуб.

Населення

ред.

Населення становить 511 осіб.

Відомі люди

ред.

Посилання

ред.

Примітки

ред.
  1. Тищенко, К.М. (2012). Правда про походження українців (укр) . Український тиждень. с. №16, мал.5.
  2. а б Торчинська Н. М., Торчинський М. М (2008). Словник власних географічних назв Хмельницької області (укр) . Хмельницький: Авіст. ISBN 978-966-96969-3-9.. Архів оригіналу за 18 квітня 2019. Процитовано 18 квітня 2019. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  3. а б в г д е упоряд. Груник О.Д. (2015). Баламутівка рідна – тебе величаю : інформаційнодовідкове видання (PDF) (укр) . Баламутівка: Ярмолинецька ЦБС, Б-ф с. Баламутівка. Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2019. Процитовано 18 квітня 2019.
  4. Археологія та стародавня історія Ярмолинецького району. Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 18.04.19.
  5. а б Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1880). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол) . Warszawa. с. т.І, стор.94, т.XV ч.1, с.75. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 18 квітня 2019.
  6. Зепринский В.В. (1885). Волости и важнейшие селения.Губернии Малороссийские и юго-западные [Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская] (рос) . С.-Пб: Центральный статистич.комитет. с. 279. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 18 квітня 2019.
  7. сост.В.К.Гульдман (1898). Поместное землевладение в Подольской губернии (рус) . Кам.-Под.: Подольский статистический комитет. с. 40.
  8. З життя України й Поділля (PDF) (укр) . С.: Село. с. № 44, 45.с.26.[недоступне посилання з серпня 2019]
  9. а б Мехеда М. І. , Гаврик Ю. О., Галай Д. М. , Гарнага І. В., Главак Т. В. , Гуменюк С. К., Ігнатов О. С. , Коваленко Л. А., Копилов А. О., Ланевський В. П., Мещишин А. І., Олійник Л. В., Соколяненко В. В., Степенко О. Д., Суровий А. Ф., Тищенко В. І. (1971). Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Хмельницька область (укр) . Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР. с. 694. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  10. Гавчук І. К., Гладуняк І. В. , Слободянюк П. Я., Осадча Г. Г. (2008). Національна Книга пам′яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Хмельницька область (PDF) (укр) . Хмельницький: Український інститут національної пам′яті України; Хмельницька обласна державна адміністрація. с. ч.ІІ, с.1144. ISBN 978-966-96829-8-7.. Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2019. Процитовано 18 квітня 2019. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)