Балакшей Микола Миколайович
Балакше́й Мико́ла Микола́йович (нар. 5 червня 1982, м. Первомайськ, Луганська область — 29 серпня 2014, с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область) — молодший лейтенант резерву Збройних сил України. Загинув під час Російсько-української війни. Доброволець батальйону «Донбас», позивний «Утьос».
| Балакшей Микола Миколайович | ||
|---|---|---|
 Молодший лейтенант резерву | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
5 червня 1982 Первомайськ, Луганська область | |
| Смерть |
29 серпня 2014 (32 роки) Червоносільське, Донецька область (Загиблий у бою) | |
| Поховання | Краснопільський цвинтар | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Псевдо | «Утьос» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 МВС | |
| Рід військ |
 Національна гвардія | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис ред.
Микола Балакшей народився в місті Первомайськ на Луганщині. Працював у мережі супермаркетів побутової техніки, добре знався на комп'ютерних технологіях. Там же познайомився і з майбутньою дружиною, невдовзі у них народилася донька. Чоловік багато чого вмів робити власними руками, міг сам зібрати автомобіль. Його мрією було започаткування власної справи із ремонту авто. І мрія здійснилася, — Микола відкрив у Первомайську СТО.
Під час Революції Гідності збирав і возив допомогу на Майдан, розмовляв із сусідами, знайомими, намагався переконати їх. На той час сім'я мешкала в Луганську. Коли вже Луганськ було захоплено озброєними проросійськими силами і почалася антитерористична операція, Микола, нікому нічого не сказавши, записався добровольцем і поїхав на фронт захищати рідну землю. Казав дружині, що влаштувався на роботу, і наполягав, щоб вони виїхали з Луганська. Зрештою дружина з донькою переїхала до Одеси.
Микола Балакшей був офіцером взводу інструкторів, командиром відділення гранатометного взводу 2-го резервного батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Зарекомендував себе досвідченим, принциповим та дисциплінованим військовослужбовцем.
У серпні 2014 року батальйон «Донбас» з боями зайшов в Іловайськ, звільнивши частину міста, але внаслідок вторгнення російських військ на територію України опинився в оточенні. Під час боїв Микола дістав поранення, але відмовився від евакуації і залишився на позиціях.
Ранком 29 серпня 2014 року, під час виходу з Іловайська так званим «зеленим коридором», Микола їхав у кабіні вантажної машини ЗІЛ разом із бойовими товаришами у складі автоколони батальйону «Донбас». Колона потрапила під масований обстріл. На дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське у правий бік машини влучив снаряд з ПТРК «Фагот», ще один снаряд поцілив у двигун вантажівки. Микола Балакшей загинув разом з чотирма побратимами: Дмитром Даніловим («Берег»), Володимиром Палигою («Череп»), Богданом Вовненком («Варг») та Володимиром Ринкуном («Арсенал»). 3 вересня тіло Миколи разом з тілами 96 інших загиблих в «Іловайському котлі» було привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська, як тимчасово невстановлений герой. У січні 2015 року був упізнаний за експертизою ДНК, перепоховання не проводилось, на Краснопільському цвинтарі встановлено пам'ятник.
Залишились батьки на Харківщині, Галина Іванівна та Микола Васильович[1], в Одесі — дружина Ніна Осіпова та донька Софійка.
Нагороди ред.
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (27.06.2015, посмертно)[2].
Вшанування пам'яті ред.
1 липня 2015 року на честь Миколи Балакшея його позивним — «Утьос» — названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спецпризначення ЗСУ «Донбас-Україна».
Примітки ред.
- ↑ Батьки загиблого. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 16 травня 2017.
- ↑ Указ Президента України № 365/2015 «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 16 травня 2017.
Посилання ред.
- Прощання з Миколою Балакшеєм («Утьосом») [Архівовано 4 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Пам'ятник на могилі Миколи Балакшея [Архівовано 21 січня 2016 у Wayback Machine.]
Джерела ред.
- Балакшей Микола Миколайович [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Сайт Національної гвардії України.
- Балакшей Микола Миколайович («Утьос») [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну.
- «Він не казав, що на війні. Але, мабуть, не міг вчинити інакше. Ми пишаємося нашим татом» [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] // «Лівий берег», блог Платформа «Люди допомагають людям», 16 травня 2017.