Вікіпедія

Баканчук Петро Хомович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Баканчук.

Петро́ Хо́мович Баканчу́к (псевдо: «Булка»; нар. 1920, с. Горинка, нині Кременецький район Тернопільська область — пом. 24 квітня 1944, поблизу с. Гурби, нині Здолбунівський район, Рівненська область) — український військовик, учасник національно-визвольних змагань. Член ОУН (1941). Командир сотень повстанської бойової групи «Енея» і куреня «Сторчана» УПА-Південь. Загинув у бою під час битви під Гурбами[1][2]. Поручник УПА. Лицар Срібного хреста бойової заслуги 1-го класу (1945, посмертно)[3][4][5].

Петро Баканчук
 Поручник
Загальна інформація
Народження 1920(1920)
с. Горинка, нині Кременецький район, Тернопільська область, Україна
Смерть 24 квітня 1944(1944-04-24)
біля с. Гурби, нині Здолбунівський район, Рівненська область, Україна
Громадянство  Українська держава (1941)
Національність українець
Псевдо «Булка»
Військова служба
Роки служби 1941—1944
Приналежність  Українська держава (1941)
Вид ЗС  УПА
Формування УПА-Південь
Війни / битви

Друга Світова війна:

Командування
Керівник військового вишколу
перших повстанських бойових груп ОУН
на Волині (1942)
командир сотні
повстанської бойової групи «Енея» (1943)
Сотенний куреня «Сторчана» (1944)
Нагороди та відзнаки
Срібний Хрест Бойової Заслуги 1 класу — 11.10.1945

Життєпис ред.

Петро Баканчук народився 1920 року в селі Горинка (за польським адмінподілом — Кременецький повіт, Волинське воєводство, нині Кременецький район, Тернопільська область, Україна) . Здобув професійно-технічну освіту в ремісничому училищі в містечку (нині селище міського типу) Вишнівець. 1941 року вступив до лав Організації українських націоналістів. Проводив військовий вишкіл для молодших членів організації. Від 1942 року діяв у підпіллі, очолював військовий вишкіл перших повстанських бойових груп ОУН на Волині[6].

Командир «Булка» — родом з Полісся. Це другий після «Сторчана» улюбленець сторчанівців. Завжди спокійний, мовчазний, але рішучий командир. Не раз дивився смерті у вічі і кожного разу погорджував нею. Сміливістю і відвагою відзначився біля Гурбів.

Майор УПА Косенко, Гурби. 22—25.IV.1944[7][8]

Від 1943 року був командиром сотні повстанської бойової групи «Енея» (ВО «Богун», командир Петро Олійник), від 1944 року — сотником куреня «Сторчана» (ВО «Вінниця», командир Іван Лис) в складі групи УПА-Південь[1][2].

Загинув 24 квітня 1944 року в бою з військами НКВС під час битви під Гурбами[9][10][11].

Наказом Головного командира УПА від 11 жовтня 1945 року Петро Баканчук («Булка») нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу, з наданням йому звання «поручник УПА» (посмертно)[3][4][2][12].

Загибель ред.

Обставини загибелі Петра Баканчука («Булка») зафіксовані в звітах УПА про бій під Гурбами — одну з найбільших битв у історії Української повстанської армії[8].

Згідно з доповіддю учасника гурбенських боїв майора УПА Косенка, події на півночі від Гурбів під час наступу військ НКВС 24 квітня 1944 року розгорталися так:

  Ворог прориває нашу лінію оборони. <…> Сторчанівці, які тільки що відбили чергову атаку, кинулись в контрнаступ, щоб попередити прорив. Падають жертви, життя кожного бійця в небезпеці, але ніхто про своє життя не думає і, з презирством дивлячись смерті в вічі, кожний думає одне — «не датись в оточення, за всяку ціну ліквідувати прорив». Бій розгорається, переходячи в рукопашну битву. Бійці б'ються як льви. <…> Командир Сторчан тяжко ранений. Його підхоплюють улюбленці-бійці і прориваються. Та незабаром ворог знову замикає кільце, яке вже жодні зусилля не дають можливості прорвати. Командир Булка і 40 бійців — в кільці смерті. Вони, сторчанівці, бачать, що прорватись вже неможливо, і рішають якнайдовше відтягувати сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зорієнтуватись в ситуації і стати до бою, рішають битись до загину і своєю кров'ю перегородити шлях ворогові до наших позицій.
І почалась нерівна боротьба… На крики ворога «здавайся, Бандера» сторчанівці, горючи бажанням якнайдорожче віддати своє життя, відкрили ще інтенсивніший вогонь по ворогові, цей вогонь з кожною хвилиною кладе все нові і нові покоси ворожого трупу. Ворог кидається то в один бік, то в другий, але вогонь сторчанівців не дає можливості прорвати своїх становищ. Вслухаючись в гру наших кулеметів, командир Булка помітив, що один наш кулемет раптом замовк. З фінкою кидається він рятувати положення, але ворожа куля влучає його в груди… і він падає мертвий. <…> Жертви все більшають… <…> Стріли рідшають, кулемети стихають — сторчанівцям не хватає набоїв. Але живими наші бійці не здаються, з криком «Слава» розривають себе гранатами. <…> …Своїми трупами славні сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. <…> Так закінчився другий великий наступ ворога. 		 

— Майор Косенко, Гурби. 22—25.IV.1944. 13 травня 1944[7][13]

За звітом командира бою під Гурбами Миколи Свистуна («Ясен(ь)», «Ворон», «Ярбей»), вранці 24 квітня 1944 року:

  Ворог окружив курінь Сторчана, але наступ цей було відбито і переведено <в> контрнаступ. Три сотні забрали гармати к<оманди>ра Вира (Докс, Кожух) і прорвалися, а біля 60 повстанців і к<оманди>ра Сторчана окружено (біля 10 год<ин>). Окружені боролися до 14 год<ин> пополудні і згинули по-геройськи. Кого не попала ворожа куля чи граната — самі дострілювались. Тут згинув курінний Сторчан, сот<ник> Булка… Ніхто не здався живим. Один падав, другий брав кулемета та стріляв. Кількаразові спроби ворожого наступу були відбиті, та вкінці забракло набоїв… За цей час поставив я другу оборонну лінію, якої вже не зломили навіть ворожі танки.  

— Ясень, Звіт з боевих дій н. з'еднання. Жовтень 1944[14]

Нагороди ред.

Родина ред.

За даними звіту майора УПА Косенка, «рідню командира „Булки“ вимордували совітські партизани в 1943 р<оці>»[15][8].

Активну участь у національно-визвольній боротьбі брали й двоюрідні брати і сестри Петра Баканчука:[16]

  • Зінаїда Баканчук (нар. 1926) — член Юнацтва ОУН, медсестра Українського червоного хреста.
  • Михайло Баканчук (псевдо: «Антон»; 1930—2019) — учасник українських національно-визвольних змагань, громадський і політичний діяч, інженер.
  • Володимир Баканчук (псевдо: «Сумний», «Сірий»; ?—1944) — український військовик, з 1943 року воював у курені «Докса» в складі УПА-Південь. Загинув під час виходу з оточення під Гурбами.
  • Ніна Теодорович (псевдо: «Ластівка»; ?—1949) — референтка Кременецької надрайонної служби безпеки Кременецької округи ОУН Східного краю. Потрапивши в оточення в криївці покінчила життя самогубством[16].

Пам'ять ред.

 
Меморіальний комплекс на місці бою під Гурбами
Див. також: Бій під Гурбами та Меморіальний комплекс на місці бою (Гурби)

З 2016 року матеріали з архіву родини Баканчуків зберігаються у фондах Меморіального комплексу Національний музей історії України у Другій світовій війні[16][17].

23 січня 2022 року з нагоди Дня Соборності України від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини м. Тернопіль Срібний хрест бойової заслуги 1-го класу переданий Тарасу Туницькому, внучатому племіннику Петра Баканчука — «Булки»[18][19][К 1].

Коментарі ред.

  1. ↑ Найвищі відзнаки Української повстанської армії було вручено родичам 12-х лицарів ОУН та УПА, долі яких пов'язані з Тернопільщиною (Іван Цвігун, Петро Баканчук, Іван Гуменюк, Михайло Шевчук, Йосиф Поздик, Іванна Баб'як, Яків Бачинський, Михайло Кріль, Михайло Пасічник, Дмитро Ракуш, Дмитро Снігур, Михайло Чорпіта)[19].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Тернопільський енциклопедичний словник. Т. 4, с. 26—27.
  2. ↑ а б в Літопис УПА, 2006, с. 146, 150, т. 8.
  3. ↑ а б в Манзуренко, 2007, с. 262—263.
  4. ↑ а б в Наказ ГВШ/ГК ч. 4/45 від 11.10.1945, ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 60. Арк. 242—245.
  5. ↑ Пояснення про особи додані до наказу ч. 4/45 від 11 жовтня 1945 р., ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 60. Арк. 246—247.
  6. ↑ Тернопільський енциклопедичний словник. Т. 4, с. 26.
  7. ↑ а б Майор Косенко, ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 66. Арк. 45—45 зв. / 106—106 зв.
  8. ↑ а б в Вітик І., Вітик Ю., 2013, До річниці гурбенських боїв.
  9. ↑ Тернопільський енциклопедичний словник. Т. 4, с. 27.
  10. ↑ Літопис УПА, 2006, с. 146, 150, 431, 490, т. 8.
  11. ↑ Пояснення про особи додані до наказу ч. 4/45 від 11 жовтня 1945 р., ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 60. Арк. 246.
  12. ↑ Пояснення про особи додані до наказу ч. 4/45 від 11 жовтня 1945 р., ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 60. Арк. 247.
  13. ↑ Косенко, 2007, с. 261—262.
  14. ↑ Звіт з боевих дій н. з'еднання. Жовтень 1944 р. // ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. — Т. 66. Арк. 71—73 (Збірник документів про структуру та характер антирадянської діяльності «Організації українських націоналістів — ОУН» та Української повстанської армії). Автори: Ясень. Б. м. Жовтень 1944. Копія. Цит. за: Літопис УПА, 2006, Звіт з боевих дій н. з'еднання. Жовтень 1944 р., с. 490.
  15. ↑ Майор Косенко, ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 66. Арк. 45 зв. / 106 зв.
  16. ↑ а б в Родинна пам'ять про війну: Брати і сестри Михайла Баканчука. warmuseum.kiev.ua. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 3 червня 2023.
  17. ↑ Електронний каталог: Український визвольний рух в Україні 40—50-х рр. XX ст.: колекція матеріалів у фондозбірні Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс (PDF). warmuseum.kiev.ua. Персональні матеріали. Ч. I: Особисті матеріали учасників націоналістичного підпілля та повстанського руху. С. 2—3: Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Процитовано 3 червня 2023.
  18. ↑ Нагороди УПА прийшли до нащадків Лицарів. ukrpohliad.org. Український погляд. 23 січня 2022. Процитовано 3 червня 2023.
  19. ↑ а б У Тернополі вручили відзнаки родинам Лицарів ОУН та УПА. ternopoliany.te.ua. Тернополяни. 26 січня 2022. Процитовано 3 червня 2023.

Література ред.

Архіви ред.

Посилання ред.

  Це незавершена стаття про вояка або воячку УПА.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Баканчук_Петро_Хомович&oldid=39926541