Відкрити головне меню

Іва́н А(н)дріа́нович Ба́гмут (7 червня 1903, Бабайківка — †20 серпня 1975, Харків) — український письменник, родом з Катеринославщини. Старший брат Йосипа Багмута. Жертва Сталінських репресій.

Іван Адріанович Багмут
Іван Багмут в 1950-ті.jpg
Іван Багмут в 1950-ті
Народився 7 червня 1903(1903-06-07)
с. Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії тепер Царичанського району Дніпропетровської області
Помер 20 серпня 1975(1975-08-20) (72 роки)
Харків
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Мова творів російська
Жанр оповідання, повість, нарис
Премії Літературна премія імені Лесі Українки (1973 рік).

Зміст

Дитинство і юністьРедагувати

Іван Багмут народився в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанського району) 7 червня 1903 року. Батько його був вчителем і намагався дати синові добру освіту.

Навчався Іван спершу у Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова. Тут І. Багмут працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, став редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літредактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом в РАТАУ. В Харкові він продовжував навчання в сільськогосподарському інституті.

Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував.

Перші публікаціїРедагувати

Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: «Подорож до Небесних гір», «Преріями та джунглями Біробіджана», «Вибухи на півночі» та низка інших.

Літературна діяльністьРедагувати

Іван Багмут був членом літературних організацій «Молодняк» та «Пролітфронт», але його літературна діяльність перервалася арештом влітку 1935 року.

Заслання і міжвоєнні рокиРедагувати

9 серпня 1935 особлива нарада при Харківському управлінні НКВС УРСР за вигадану «контрреволюційну діяльність» засудила письменника на шість років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах Чиб'ю, Уса, Абезь у Комі АРСР (тепер Республіка Комі). Працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Після звільнення в 1941 р. письменник деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт.[1]

Учасник Німецько-радянської війни. Нагороджений двома медалями «За відвагу». І. Багмут був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 року біля с. Білий Колодязь на Харківщині письменник був тяжко поранений і після ампутації ноги демобілізований. У лютому 1944 повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. В Харкові письменник поновив літературну діяльність, написавши в роки війни книжку «Записки розвідника» (1944).

Після війни Іван Багмут працював переважно в галузі дитячої літератури.

Член Спілки письменників України з 1946 року.

ТвориРедагувати

Збірки оповідань:

  • «Гарячі джерела» (1947)
  • «Оповідання» (1951)
  • «Шматок пирога» (1957)
  • «Злидні» (1958)
  • «Знак на стіні» (1961)

Повісті:

  • «Щасливий день суворівця Криничного» (1948)
  • «Господарі Охотських гір» (1949)
  • «Служу Радянському Союзу» (1950)
  • «Блакитне плесо» (1959)
  • «Записки солдата» (1961)
  • «Подвиг творився так» (1961)
  • «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964)
  • «Життєпис слухняного хлопця» (1968)

П 'єси:

  • «Дорога мамочка» (у співав., 1952)
  • «Степи цвітуть» (1959)

Інші видання:

  • «Вибране» (1964)
  • Твори в 2-х томах (1983)

Відзнаки і реабілітаціяРедагувати

За літературну творчість у 1973 Іван Багмут був удостоєний премії імені Лесі Українки. Цього ж року харківський суд переглянув його справу і скасував попередній вирок за відсутністю складу злочину. Письменник отримав реабілітацію, але жити йому залишалось недовго.

20 серпня 1975 року він помер.

ПриміткиРедагувати

  1. Мукомела Олександр «Іван Багмут» у «…З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій» // Літературна Україна № 209(4429), 169 травня 1991 р. — С. 8.

ЛітератураРедагувати

  • Заєць Іван. Іван Багмут. Літературно-критичний нарис. 1964, 1985.
  • Багмут І. Записки солдата: Повісті, оповідання, нариси. — К.: Дніпро. 1975. — 503 с.
  • Багмут И. А. Записки солдата: Повести и рассказы. — М.: Сов. Писатель, 1985. — 494 с., портр.
  • Багмут І. Гострити зброю: [Інтерв'ю в переддень V з'їзду письменників України] // Прапор. — 1966. — № 5. — С. 2—3.
  • Історія української літератури. Т.6. Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1917–1932). — К., 1970. — 515 с.//Про Багмута — С. 72, 84.
  • Історія української літератури у 2-х томах. Т.2. Радянська література. — К.: Наук. думка, 1988. — 742 с.//Про Багмута — С. 166, 172, 209, 218, 233, 325, 326.
  • Мукомела О. Іван Багмут // З порога смерті: Письменники — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — 1991. — С. 51—53.
  • З літературної географії Приорілля : [Біографія І. Багмута] // Приоріл. правда. — 1971. — 22 квіт.
  • Іван Андріанович Багмут: [Некролог] // Літ. Україна. — 1975. — 26 серп.
  • Ющенко О. Побували в Галактиці!: [Спогад] // Березіль. — 1977. — № 9—10. — С.170-175.
  • Тимченко В. Життєві і творчі горизонти // Прапор. — 1979. — № 6. — С.91—96.
  • Нездійминога М. Жила-була сім'я… : [Про письменників Багмутів] // Приоріл. правда. — 1991. — 15 січ.
  • Письменники України — жертви сталінських репресій: Іван Багмут // Нові рубежі. — 1992. — 15 груд.
  • Багмут І. А. // УРЕ. — Т.1. — С. 400.
  • Багмут І. А. // УРЕ. — 2-ге вид. — К., 1978. — Т.1. — С. 317 с.
  • Иван Багмут // Писатели Украины в Великой Отечественной: Биобиблиограф. справочник. — К., 1985. — С. 17.
  • Багмут Іван Андріанович // УРЕС. — 2-е вид. — К., 1987. — Т.3. — С. 122.