Атама́нь — етнотуристичний комплекс української козачої станиці у натуральну величину просто неба на Таманському півострові (Краснодарський край). Відкритий в серпні 2009 року. Атамань відкрита для всіх охочих із весни до пізньої осені. Перед зимою проект частково згортається з метою збереження експонатів. З 2011 року вхід стає платним — дорослий квиток коштуватиме 150 рублів, дитячий — 80 рублів.

Атамань Pictogram infobox palace.png
Ataman museum Lob 153.JPG
45°13′12″ пн. ш. 36°41′42″ сх. д. / 45.22000000002777398° пн. ш. 36.69500000002777540° сх. д. / 45.22000000002777398; 36.69500000002777540Координати: 45°13′12″ пн. ш. 36°41′42″ сх. д. / 45.22000000002777398° пн. ш. 36.69500000002777540° сх. д. / 45.22000000002777398; 36.69500000002777540
Тип музей
Країна Flag of Russia.svg Росія
Розташування станиця Тамань
Засновано серпень 2009
Сайт атамань.рф
Атамань (Кубанщина). Карта розташування: Росія
Атамань (Кубанщина)
Атамань (Кубанщина) (Росія)

CMNS: Атамань у Вікісховищі

На західній околиці станиці Тамань, на березі Таманської затоки Чорного моря в серпні 2009 року відкрито етнотуристичний комплекс української козацької станиці, збудований в натуральну величину. Галерея світлин дає невелике уявлення про експонати музею, зібрані в станицях краю і показують побут і уклад життя українських козацьких родин у XVIII–XX столітті. Експонати натуральні. Для швидкого огляду визначних пам'яток потрібно не менше 2-3-х годин. Кожна хата спонсорується і закріплена за окремим муніципальним утворенням Краснодарського краю.

Комплекс складається з декількох вулиць козацької станиці, на яких кожне подвір'я являє окрему посаду, фах або промисел гончара, шевця, цирульника, хат простих козаків, отамана, старости тощо. Є школа, пожежна, млин. В окреме поселення виділений казковий будиночок на курячих ніжках з усіма атрибутами баби Яги.Над комплексом височіє каплиця. Є велика автостоянка і ярмаркова площа.

Традиційна історична технологія будівництва хат була гранично проста: каркас з жердин, а якщо була можливість — з колод. Каркас так само, як і тин, запліталися хмизом. Утворені прозорі стіни обмазувалися з двох боків глиною, ретельно вимішаною з дрібною соломою. Стелі по балках закладалися короткими колодами або дошками, або, в грішому разі, також як і стіни запліталися і обмазувалися глиною. Дах по жердинам накривався снопами рівно покладеного очерета, а там де очерету не було — снопами соломи, які заливалися рідкою глиною. В хаті викладалася піч. З грубо обструганих дощок робилися двері. Більш ретельно виготовлялися вікна в дві рами. Підлоги були з дощок лише в заможних родинах. Бідніші хати обходилися земляними набивними підлогами, які регулярно змащувалися коров'яком (коров'ячий послід). Щорічно хата білилася зсередини і зовні крейдою або вапном.

Влітку опалювати піч у хаті було не прийнято. У кожному дворі була літня кухня з плитою, яка опалювалася рослинним сміттям: дрібний хмиз, суха трава, кізяки, солома та ін. Для печі в хаті на зиму заготовлялися дрова, рідше вугілля.

Фактичні споруди в Атамані є імітацією історичних і виконані з використанням сучасних технологій і матеріалів, а криниці та льохи позначені лише надземною частиною, так як весь комплекс побудований на землі, що має важливе археологічне значення.

Інфраструктура Атамані показує не лише життя кубанського козацтва XIX–XX століття, а й життя всіх козацьких станиць півдня СРСР в післявоєнний період відновлення зруйнованого господарства. Спочатку землянка, потім хата-мазанка.

Цей побут пам'ятають нині, як щось втрачене. Цим і важливий створений комплекс, бо відродив пам'ять нещодавнього життя української Кубані.

Домашнє начиння ще є в наявності у станицях і селах, але за відсутності потреби в промисловому виробництві побачити старі праски і, прядки, гончарні верстати, гасові лампи, казанки, горщики, пічні важелі і рогачі, домашні млини, та інше можна тільки в музеях.

ПосиланняРедагувати